Громада Приірпіння

Журналіст не пише від імені свого “я”. Сьогодні в статті зроблю це вперше, оскільки за мене проголосувало понад 60 % виборців і тепер моє “я” – це “ми” – голос маленької громади. Інші представники нашої команди не пройшли. Я знаю, чому виборці настільки різні й кому це вигідно.

Оскільки прокуратура виявилася нерезультативним захисником інтересів держави й неефективно захищає ліс поблизу Коцюбинського від винищення, оскільки суди оцінюють докази у справі за кілька секунд й судді на камеру називають їх “брєднями”, оскільки порядок в селищі наводиться виключно за місяць до виборів прискореними темпами, то ми вирішили стати депутатами селищної ради.

Нас було десятеро. Але пройшла лише я одна.Протягом передвиборчої кампанії всі дотримувались виключно європейського зразка передвиборчої агітації на місцевих виборах: повна відсутність друкованої агітаційної продукції, відсутність агітаційно-піарних заходів, метод спілкування виборців “від дверей до дверей”, написання листів від руки кожному виборцю тощо.

Згідно з європейською практикою, громада повинна знати того, хто балотується, за його попередню діяльність, а не з глянцевих світлин чи за передвиборчі обіцянки. Тут кожен кандидат на видноті. Виборців треба лише проінформувати, що саме ця людина йде в депутати.
Більшість агітувала дорогою поліграфією. Нам доводилось щодня писати десятки листів від руки.

Прості листи виборцям перемогли. А за сільський гламур проголосувало лише двоє

Мій округ був розірваний: до мого будинку, в який нещодавно заселилися мешканці, приєднали дещо віддалений будинок, де теж не так давно громадяни придбали квартири.

Тут живе фактично середній клас, який заробив на житло й більша частина має машини. Ці люди не вірять у передвиборчі обіцянки у стилі “жить станет лучше, станет веселее”. Вони не повірять в те, що перед виборами влада, яка ще два роки тому роздала землю мешканцям Дніпропетровської області, згадала про коцюбинчан і здійснить обіцянку, яку давали ще за часів більшовиків – “землю крестьянам”.
А найголовніше, у мешканців цих будинків є маленькі діти й вони хочуть, щоб малеча виростала в іншій країні.

Я заходила до квартир людей, які мене вперше бачили, і говорила з багатьма на кухні. Пояснювала, що нічого не обіцяю, бо сама не зламаю систему. Й навіть якщо пройдемо ми всі, у нас не буде більшості.

Наголошувала, що можу пообіцяти лише одне, – вони будуть особисто мною проінформовані про те, що там відбувається: хто і коли дерибанить ліс, хто отримує надприбутки у комунальній сфері, здираючи три шкури за опалення і т. п. У мене буде оперативний доступ до суспільноважливої інформації.

Найбільший здобуток, який мені дали ці вибори – це досвід. Зрозуміла, що ми боремось не знаючи потенціалу своєї громади. Мобільне суспільство зробило з нас чужих людей, які просто заселяються в будинки й живуть самі по собі.

Випадково познайомилась з родиною Дронових. Вони хочуть допомагати сиротам в притулках, тому ми домовилися, що до дня святого Миколая в селищі наклеїмо оголошення про збір іграшок і коштів для дітей-сиріт.

Вдалося відшукати людину, яка вже третій рік, як і я, в судах бореться з несправедливими цінами на опалення в нових будинках, де є автономні модульні котельні. Ми об’єднали документи, які роками визбирували по різних інстанціях. Ця інформація і згуртовані дії допоможуть нам у вирішенні цього питання.

Коли писала виборцям листи, дехто запитував, чи не своїх студентів я змусила це робити. Вони звіряли почерки. Почерк був мій, хоча дійсно мені пропонували допомогу мої студенти з Могилянки. Я відмовилась. Пропозиції виборців написати частину листів замысть мене теж були відхилені.

Щодо студентів, то вони в мене найкращі. Ті, у кого більше не викладаю, збирають підписи на захист лісу.

Дехто з них навіть шкодує, що цю справу довірили не йому, і йде допомагати іншим у волонтерських організаціях, бо вірить, що прогресивний роботодавець навіть у бізнесі оцінює розвиток особистості не лише по гучних назвах брендових компаній в резюме. Його цікавить динаміка розвитку особистості в цілому.

Ця кампанія розкрила переді мною глибину й щирість моїх сусідів. Побачивши, що в мене немає передвиборчого фонду й що я не клею глянцеві фото, як інші, а пишу від руки щодня десятки листів, моя сусідка Леся обійшла мій дім, агітуючи за мене. Її питали, навіщо вона це робить. Це питання хвилювало і мене.

Леся пояснювала, що в неї двоє дітей і вона хоче зберегти для них ліс. І що від будинку має бути достойна людина, яка в селищній раді зможе гідно представити інтереси й досягти вирішення проблем мешканців. Її дитина намалювала й наклеїла ввечері за мене плакати. Це було зворушливо.

Я не була впевнена в своїй перемозі. Тим більше, коли перед вікнами моїх виборців за кілька тижнів до виборів з’явилися декоративні клумби, а на дитячому майданчику вкопали нову гірку. Це все зробив мій конкурент по округу.

Середній клас не повірив навіть у матеріалізований слоган “красиве життя вже сьогодні”

У виборів є плюс – щось залишається громаді. Громада одностайна: вибори треба проводити частіше

Я людям казала прямо, що результати моєї роботи можуть не так скоро матеріалізуватись. Пояснювала, що не в силах змінити все на краще, але буду боротися разом з ними й далі за все, що є справедливим й чого потребує громада.

Довелось провестина дільниці майже дві доби й не відходила ні на мить, щоб відстояти вибір громадян, яким би він не був. Фальсифікацій не було. Комісія працювала довго, але правдиво.

Виборці мені варили борщі й хотіли принести їжу на дільницю. Було не до того. Прийшли на наступний день з казанком до мене додому, щоб я повечеряла. Приємно, бо з мого холодильника вже два місяці, як емігрували миші.

Я виграла за результатами підрахунку голосів. З команди наших більше не пройшов ніхто. Частково тому, що вони були не місцеві. Можливо, не всі проінформували громаду в достатній мірі про свою діяльність.

Багато людей обрали тих, хто стояв при владі до цього. На посаду голови селищної ради більшість на моїй дільниці обрала чинного голову Вадима Садовського. Це факт. Тож мушу поважати й захищати вибір громади, бо він є законним і легітимним.

Були дуже великі черги. Мої виборці приходили хто три, а хто чотири рази, щоб нарешті проголосувати. Але був електорат, який готовий був стояти годинами.

Ці люди вірили передвиборчим обіцянкам влади, що отримають після виборів землю. Ту землю, на якій росте ліс першої категорії. Той ліс, за збереження якого ми зібрали понад 2 тисячі підписів. Вони голосували за свою мрію. Їх не можна засуджувати – вони логічний продукт цієї системи.

Люди, доведені державою до бідності, мають інші цінності. Це не представники середнього класу. Створення середнього класу є загрозою для чинної політичної еліти.

Переді мною постає логічне питання. Я одна в матриці. Що робити далі? Вже були пропозиції щодо створення коаліції й мені казали, що всі журналісти продаються.

Мені стверджували, що в коаліції мені подарують свободу. Я стою на тому, що свобода дана мені від народження. І навіть якщо я пройшла одна, то я не сама.

Поза системою залишились вірні своїй справі люди. Це герої не нашого часу, але вони є. Ці люди вже висловили готовність всіма своїми силами боротись далі за те, що ми вважаємо справедливим.

Незаконні дії навіть законно обраних кандидатів ми ніколи не підтримаємо і не будемо мовчати.

Ментальність не зміниш за день рік чи навіть десятиліття. Це дуже тривалий процес. Разом з Наталкою Соколенко, яка є моїм вірним помічником і другом, ми вирішили запропонувати новообраним депутатам створити в селищній раді фракцію “Не продаємося”. Нехай кожен депутат селища назве свою ціну.

Нам дворцов заманчивые своды не заменят никогда свободы

Платон колись був радником трьох царів, але на схилі літ усвідомив, що сам він систему змінити не в змозі. Тоді він заснував свою школу, де виховав не одне покоління достойних управлінців й звідки походить вся європейська політична культура.

Я викладаю в Києво-Могилянській академії політологію. Нове покоління повинно отримати достатні теоретичні й практичні знання про систему, щоб впливати й змінювати її.

Години політології після виборів цього року скоротили, в деяких студентів її взагалі немає. Сучасній політичній системі не потрібний не лише середній клас, їй надто не потрібні люди нового покоління з новою політичною культурою.

Але нічого не вийде. Бо є герої нашого часу поза стінами цієї матриці. Це наші родичі, кохані люди, сусіди, колеги, студенти, які увесь цей час підтримують, вірять, допомагають. І головне, розуміють нас.

Критичну масу ми акумулюємо рано чи пізно. Бо відповіді ми шукаємо не в підручнику географії, а в собі. Кожен має знати собі ціну в цій системі.

Ірина Федорів, Українська правда