Громада Приірпіння

Оскільки захист в руках прокуратури інтересів держави річ непевна, знайшовся простий громадянин, який в жовтні 2009 року сам звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання незаконним рішення про розширення меж селища за рахунок лісових земель.
Ірпінський суд підійшов дуже ретельно до справи про захист інтересів місцевої громади.

Суддя Кашперська декілька місяців вивчала матеріали справи, а заодно і мінливі правила судочинства. Як результат винесла ухвалу, у якій порадила представнику громади звернутися до суду ще раз, але не в адміністративному, а в цивільному порядку, повернувши позов і відмовивши в судовому захисті.

Проте, Київський апеляційний адміністративний суд протягом майже цілого року кропіткої дослідницької роботи суддів апеляційної інстанції визнав, що їхня колега Кашперська таки сплутала цивільні правовідносини з адміністративними.

Врахувавши роз’яснення Конституційного Суду 2010 року, в якому йдеться про те, що питання меж перебувають в адміністративній юрисдикції, представники Феміди постановили: скасувати ухвалу судді Кашперської й направити справу на розгляд в адміністративному провадженні до суду першої інстанції.

І от сьогодні, після річних поневірянь та судових дебатів Ірпінський суд мав би розглядати справу по суті. Але, до суті не дійшло – знову завадила процедура.

Секретар судового засідання із скорботними нотками у голосі сповістив, що прийшла вимога Вищого адміністративного суду передати їм матеріали справи для касаційного перегляду за касаційну скаргою селищної ради від 15 листопада цього року.

Відповідно ще до 18 числа матеріали справи знову помандрували на Московську 8, але вже у Вищу Інстанцію. Чому не виконується рішення апеляційної інстанції, що набрало законної сили і що заважає розглянути справу по суті, в суді логічно пояснити не можуть, але продовжують повторювати – “Така процедура…”

Юристи стверджують, що це один із способів потягнути час задля оформлення відповідних документів на землю, реалізації перепродажу і т п, що може ускладнити скасування держактів на землю. Касацію ж, у кращому випадку, розглянуть протягом півроку.

Напевно, у країні, де прокуратура, чомусь, дізнається, що роздеребанили 100 га державних лісових земель лише із телівізійних репортажів, а судді називають в залі суду докази “брєднями”, без політичної волі згори вирішити такі складні в процедурному плані питання фактично неможливо.

Головне, що після дерибану близько 100 гектарів лісу і повної безкарності, психологічний комплекс “тварь лі я дрожащая ілі право імєю” мутував в “право імєю” (при чому радимо це читати не в прямому, а в образному значенні).

Саме перед виборами Коцюбинська селищна рада вирішила зробити реверанс в бік електорату, який забула наділити ділянками під час першого експерементального дерибану і пообіцяла, що з 4 тисяч гектарів нових земель, ділянки отримають всі бажаючі, мовляв, цього разу все буде для місцевих людей.

Прокуратура, ймовірно, дочекається поки видадуть документи про право власності на землю, щоб потім кілька років імітувати бурхливу діяльність й писати листи у стилі “справа щодо захисту інтересів України перебуває на контролі ГПУ”, ну а судам залишиться вирішити найскладніші процедурні питання.