Громада Приірпіння

Полеглий Олександр Гуменюк закінчив Рязанське вище десантне командне училище. Це був випуск 1990-го року.

Тут він вчився з чинним командиром нацгвардії Киргизстану Мелісом Сатилбалдиєвим.

Дружина загиблого українського вояка вирішила звернутися до однокурсника свого чоловіка.

“Саша с Вами лично служил в одной роте, в одном училище. Вы обязательно должны помнить как Саша учил Вас левому боковому удару. Вы всегда с гордостью рассказывали вашему сыну о таком друге, каким был Саша, и хотели познакомить наших детей между собой.

Как же Вы теперь будете смотреть в глаза вашему сыну когда ваш подельник Путин отправляет наемников чтобы убивать ваших близких друзей и сослуживцев. И кто ж теперь научит левому удару детей Саши? Наших с ним троих сыновей?

Кыргызия поддержала присоеденение Крыма к России.  Вы сказали, что на референдуме проголосовало абсолютное большинство. Этот референдум мы не признали и непризнает мир. Это оккупация.

Я очень надеюсь, что смерть Саши не была напрасной и что Россия и ее союзники перестанут наконец-то отправлять в Украину наемников. Вы же знаете, что Саша никогда за чужими спинами не прятался, он защищал свой дом, свою землю,” – пише голові Нацгвардії Киргизстану коцюбинчанка Олена, в якої осиротіла трійня, якій 10 років тому давно так тішився чоловік.

Також Олена Гуменюк звернулася до рязанців, які служили разом з її чоловіком. Якщо в Україні Гуменюка називали Батя, то в Рязані він був “Старый” (з наголосом на “Ы”).

На фото молодий Гуменюк з вусами стоїть зі своїми побратимами, які зараз опинились по інший бік фронту.

“Для своих подчиненных Саша был Комбат, Батя. Никогда не прятался за чужими спинами. Его цель всегда была – вернуть детей домой в независимости от того сколько им было лет.

Для вас, рязанцев, Саша был Старым, так как он был самым старшым среди вас. В его лице вы всегда находили помощь, его крепкое плечо во время переходов на перевалах, он всегда был готов помочь советом и делом.

Неужели вы не понимаете, что он просто защищал свою страну, свой дом и своих детей. Он хотел построить достойную страну для своих детей. Почему вы цепляетесь за историю?

Не убивайте нас, наших мужей, наших детей. Остановитесь. Я умоляю. Мы ведь не пришли в ваш дом с оружием. Неужели Путин вам так задурманил головы, что вы готовы стрелять в своих побратимов?

Ведь брат не должен убивать брата. Может смерть Саши – это знак свыше, что пора остановиться?

Также хочу сделать акцент. Мы истинные бандеровцы. Саша был на половину поляк, на половину украинец. Я, его жена, на половину болгарка, а на половину россиянка. А вот наши дети – точно бандеровцы, которые хотят жить в независимом государстве с мирным небом над головой.”

Бойовий досвід Гуменюк перймав і в колег з Штатів. Йому презентували футболку 82-ї девізії “Народзені в небі”.

Разом із закордонними силовиками Гуменюк виконував миротворчу місію в Косово.

Людина, що оберігала мир в іншій країні свою в небезпеці залишити не могла.

Дружина Гуменюка наголошує, що весь майдан її чоловік, військовий, простояв між майданівцями та військовиками.

Журналіст: Що привело Вашого чоловіка на майдан?

Олена Гуменюк: Саша простояв весь майдан від початку до кінця. Він стояв посередині між спецпризначенцями і простими людьми. З однієї сторони стояли його курсанти, а з другої сторони патріоти і беззбройні діти.

Він казав, що ніхто не буде стріляти у власного командира. Багато хто з його підлеглих, сослуживців чи колишніх курсантів, побачивши його на майдані, відмовлялися виконувати злочинні накази влади.

Коли він дізнався, що на зачистку майдану можуть кинути частину аеромобільних військ швидкого реагування, він особисто об’їздив всі частини і розмовлявав з кожним командиром, щоб вони не виводили своїх підлеглих проти власного народу. І його почули.

Свого часу він проходив службу у всіх частинах “ВДВ”, які знаходилися на території України. Він був живою легендою “ВДВ” України

Журналіст: Як Олександр, який родом з Одещини, сприйняв те, що відбулося у місті-герої?

Олена Гуменюк: Сам Саша дійсно родом з Любашивський район, село Ясинове. Це Одеська область. Він дуже переживав коли почались проблеми в Одесі.

Тоді почали розкачувати Одесу, а інакше це назвати не можна, багато тих хлопців, які стояли пліч о пліч з Сашком на майдані пішли беззбройними на мирну акцію протесту, щоб довести, що майдан також був мирною акцію з боку простих українців.

Саша попереджав хлопців, що для них то може закінчитися фатально. Але при цьому був переповнений гордістю, що Україна має таких чоловіків.

Хлопці, що з ним простояли майдан, витягували людей з дому профспілок, вони рятували життя інших людей, ризикуючи власним життям та здоров’ям.

Журналіст: Чому Ваш чоловік пішов воювати?

Олена Гуменюк: Саша почав організовувати батальйон відразу після майдану. Одразу, як розв’язався конфлікт на Сході, він відчував необхідність боронити державу.

Урядовці постійно ставили йому палиці в колеса. Зокрема він не міг знайти територію для тренувального табору. Військова частина під Броварами А0836, в якій він служив, на той час вже була розформована. Земля вже готувалась під продаж.

Посадовці пояснювали, що та земля занадто була дорогою для тренувального табору.

Згодом дали дозвіл тренуватися на Деснянському полігоні. Але Сашу завжди турбувало, що у випадку виникнення конфлікту в Києві, він не встигне з хлопцями звідти оперативно дістатися столиці.

Він особисто вирушив на Схід, так як казав, що за козацькими звичаями не можна йти на війну хлопцям, які ще не мають дітей чи тим, у яких лише одна дитина.

Він казав, що то його прямий обов’язок навчити хлопців воювати. І краще за нього це ніхто не зробить.

Журналіст: Що вам відомо про обставини трагічної загибелі вашого чоловіка?

Олена Гуменюк: Розповіли мені його  хлопці. Поїхали в розвідку, так як потрібно було міняти дислокацію.

До цього стояли на г.Карачун (вони звільняли Слов’янськ). Спереду їхав БТР. Чоловік мій з кулеметчиком їхав на джипі позаду. Вони потрапили в засідку. Їх просто здали.

Мінометним вогнем накрили БТР.  У мого чоловіка була можливість поїхати і врятуватися, але в нього було кредо:

“Повернути живими дітей матерям і батьків їхнім дітям”.

Саша кинувся рятувати тих, хто був у БТР-і. Вистрілом у спину його було смертельно ранено. Стріляв снайпер.

Зараз ведеться внутрішнє розслідування. Достовірно відомо, що один з бойців міноборони був завербований. Він просто зливав (продавав) наших хлопців.

Також безперечним є той факт, що якби екіпоровка була належною, то є велика вирогідність, що мій чоловік та його хлопці лишилися б живими.

БТР барахлив, його технічний стан був незадовільним. Супроводжувати БТР мали б два джипи, а не один. Тоді мали б можливість для маневрів.

Тепловізорів Сашин батальйон теж не мав. Сам Саша був вдягнений в облегшений бронежилет (купили власними силами). Якби мав імпортний (на який коштів ми просто не мали), то це могло б додати шансів на порятунок.

Журналіст: Яку допомогу Вам надавала місцева влада?

Олена Гуменюк: Саша до цього ніколи мені не дозволяв збирати допомогу для його батальйону, казав щоб я дітьми займалась. У нас трійня.

А тут мені як в горлі пекло, що треба відшукати кошти на тепловізор. Я сходила в церков, в яку я зазвичаю хожу біля м.Академмістечко, батюшка не відмовив, частково допоміг. Потім я пройшлась по всім магазинам і кафе, також люди допомогли хто чим зміг на тепловізор.

Десь о 12 годині зайшла до нашої селищної ради. Було приблизно 12 год, але оголошення про те, що обідній час ніде не побачила. Секретарка сказала, що сьогодні вже голови не буде і приходьте завтра. Натсупного ранку 15 числа (день загибелі) вже в 7:30 я стояла під дверима селищної ради. До 9 ранку прочекала. Садовський так і не приїхав.

Я йому сама зателефонувала. Він повідомив, що не зміг приділити мені час, так як супроводжував комісію з 15 чоловік, яка інспектувала готовність навчальних закладів до початку навчального року.

Про моє прохання про допомогу він знає, але допомогти на жаль нічим не може, так як минулого тиждня, з його слів, тільки-но зібрали на один тепловізор. До слова депутати скиндалися по 300грн і дещо допомогли підприємці.

Вдруге Вадим Іванович сказав, що звертатися до людей чомусь не може. Ви ж знаєте, у нас всі підприємства банкрути навкруги. Але я всеж таки набралась сміливості і попросила, що треба знайти якусь можливість допомогти наши хлопцям. Їм вкрай необхідні тепловізори (коштуюють в середньому від 5 до 10 тис.доларів) і хоча б один джип із справною ходовою та двигуном, Це може бути старий-престарий, Нива наприклад.

Я знала, що БТР у Сашином батальйоні несправний і тому благала знайти хоча б який б/у джип. Я прямо пояснила Вадиму Івановичу, що навіть якщо БТР відремонтують, то БТР, щоб ви розуміли, – це запрошення для сепаратистів “розстріляйте мене”.

Також просила, що може є можливість допомогти хлопців вдіти до осені, їм вкрай необхідні плащі та гумові чоботи.

Журналіст: Як Ви тепер справляєтесь одна з трьома дітьми?

Олена Гуменюк: Ми коли отримали квартиру навіть не зробили ремонт. Грошей завжди бракувало й ми вирішили все інвестувати в освіту дітей.

Зараз хлопцям 10 років. Вони навчаються в школі екстернів. Вже освоїли програму за 7 клас. Планують через 4 роки вступати до вишів.

Фонд “Відродження” оплачує репетитора з китайської мови. Це вже так 4-й рік. Саша дуже хотів, щоб вони навчалися в університеті Шевченка на факультеті східних мов.

Але, окрім того, ми хотіли щоб вони паралельно отримали другу освіту. Святославчик хоче вступити до Інституту міжнародних відносин, мріє стати президентом.

Максим ще точно не визначився, чи то буде ФАКС КПІ (факультет аерокосмічних технологій) чи кибірнетика.

Олександр Гуменюк казав, що для того, щоб жили всі як в Європі, треба кожному починати з себе. Його сини, хоч їм і 10 років, не дозволяють дорослим курити на зупинці транспорту.

Одному з них –  шкодить тютюновий дим і такі, як Максим, не повинні страждати через шкідливі звички інших.

Тих, хто б’ється за право люди поважають і бояться на підсвідомому рівні.

До прикладу, депутат Коцюбинської селищної ради Ярослав Салівонов, який понизив кущі під сусіднім під’їздом, у Олени Гуменюк під вікнами знищити зелені насадження не наважився.

“Нас батько вчив поважати чужу працю. Заповів ніколи не нищити ліс і дбати про природу. Важко виростити квітку, а дерева і поготів,” – кажуть хлопці.

Сьогодні сім’я Гуменюка живе у вкрай скрутних умовах.  Всім, хто може допомогти родині просимо надсилати кошти на картку дружини:

Гуменюк-Торган Олена Олександрівна

Карта ПриватБанк
5168 7572 2881 9340