Громада Приірпіння

Апеляційний суд Київської області задовольнив позов прокуратури, яка виступила на боці Кабміну та громади міста Ірпеня.

Таким чином, Парк відпочинку імені М. Стельмаха (вул. Жовтнева, Н. Рибача та Радянська) вдалося врятувати від забудовників.

Боротьба за цей парк розпочалась 2011 року. До цього ми вже захистили два парки — Героїв та Дитинства. Тоді ірпінці звернулися по допомогу, щоб захистити парк імені Стельмаха.

Із парком Стельмаха історія виявилася непроста. Роздали вже акти на землю.

Тоді у жовтні почалась перша рубка, й ми одразу викликали журналістів телеканалу “Київ”.

Спершу ми хотіли зробити обабіч парку клумби, але це для нас виявилось задорого. Далі додумались розмалювати  дерева водоемульсією. Цей бюджетний варіант обійшовся десь у 1 000 гривень.

Ще тоді, 2012 року, ми розфарбували сосни синьо-жовтими барвами й нагадували ірпінцям та забудовникам, що тут точились партизанські бої.

Хоча це були лише перші кроки, але до нас зверталися активісти з Луганська, Сімферополя, Харкова… Вони бачили, як ми захищаємо зелені зони й брали з нас приклад.

Головою ініціативної групи стала Наталія Володимирівна Мойсеєва-Домбровська (родичка Ігоря Домбровського).

Їй 86 років, а вона досі переймається долею парку для своїх нащадків. Громада підтримала мою пропозицію, і Наталія Володимирівна очолила нашу групу.

Далі, як і з історією про Біличанський ліс, почалась кропітка робота — встановлювали схему дерибану.

Відповіді вдалося домогтися хіба від облради. Чиновники повідомили, що цей парк, разом із паком Героїв та Дитинства, сквером в районі військового шпиталю та іншими зеленими зонами, незаконно перевели з рекреаційних зон до житлової і громадської забудови.

Таке рішення ухвалила Ірпінська міська рада у квітні 2011 року на чолі з тодішнім “регіоналом” Володимиром Скаржинським.

За нашу боротьбу нас били.

Допомогти нам у боротьбі з дерибанниками приїхав відомий журналіст Дмитро Гнап і висвітлив все це у програмі “Знак оклику”.

Забудовники не здавались, але ми теж. Вони різали сосни, а ми обривали телефони журналістів.

Кожен крок може стати останнім на шляху до перемоги. Так, коли журналісти готували сюжет, на сайті Генпрокуратури з’явилась інформація, що за результатами журналістських розслідувань провели перевірку.

Результати показали, те, що ми знали і без правоохоронців: 8 зелених зон дійсно перевели перевели з рекреаційного статусу під житлову і громадську забудову.

Це суперечило Закону України “Про мораторій на зміну цільового використання земельних ділянок в містах та інших населених пунктах” від 18 березня 2011 року.  Також Генпрокуратура зобов’язала прокуратуру міста Ірпеня подати в суд на скасування рішень і державних актів на землю.

І прокуратура Ірпеня таки подала в суд щодо Парку відпочинку, про що звітував на “Сайті громади Приірпіння” прокурор Ірпеня Мирослав Пацкан.

Але і ми не сиділи, склавши руки. На той час я, маючи юридичну освіту, вже подав позов до Ірпінського міського суду про скасування рішень по 8 парках і скверах, подав заяву про забезпечення позову, але мій позов лежав в суді без руху.

Після того, як за одну ніч було знищено сквер в району військового шпиталю (1 га), я звернувся до тодішнього прокурора Ірпеня Шила з вимогою посприяти громаді в підтримці, але він відмовився.

Мені ж у моєму позові з надуманих причин відмовив суддя  Ірпінського міського суду Валерій Линник. І зрозуміло, з яких підстав, адже на кону було понад 30 га вкрадених зелених зон вартістю далеко не в один мільйон доларів. І йшлося не лише про ці землі.

На додачу треба було зробити першопрохідне рішення — притягнути до відповідальності винуватців дерибану: тодішнього міського голову Володимира Скаржинського та депутатів-дерибанників.

Тоді зусилля громади було кинуто на підтримку позову прокуратури стосовно парку Відпочинку.

Спочатку позов розглядав суддя Андрій Мікулін (син Віктора Мікуліна, який зараз балотується на посаду міського голови), але, зрозумівши, що з одного боку на нього тисне громада, а з іншого забудовники, він самоусунувся з цієї справи.

Це ж зробила і суддя Оксана Пархоменко. В Ірпінському суді ця справа розглядалася більше року.

Рішення ж на користь громади не побоявся винести молодий суддя Дмитро Чернов  в липні 2013 року, за що ми всією громадою висловили йому величезну подяку.

До слова, під час позову Володимира Скаржинського, який судився зі ЗМІ, Інститут медіа права також відзначав, що рішення судді Чернова в тій справі було прийнято відповідно до чинного законодавства України і належним чином обґрунтовано.

Але з рішенням у першій інстанції перемога була не остаточною, і ми це розуміли…

Забудовники подали апеляцію. У грудні минулого року колегія суддів апеляційного суду Київської області скасувала це рішення на користь забудовників.

За моєю інформацією, за таке рішення забудовники віддали більше 100 000 доларів.

Але ми не склали рук. Ми зобов’язали прокуратуру Київської області подати касаційну скаргу, яка була розглянута 13 серпня 2014 року. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийшла до висновку, що рішення апеляційного суду Київської області було прийнято з порушенням чинного законодавства і скасувала його, а справу передала на новий розгляд до апеляційного суду Київської області.

І ось нарешті у жовтні колегія суддів винесла рішення на користь громади, скасувавши рішення Ірпінської міської ради щодо переведення зеленої зони зі статусу рекреації та рішення щодо виділення земельних ділянок на підставних осіб, а також державні акти на право власності на землю.

Це ще не остаточна перемога,  але ми впевнені у тому, що доведемо справу до переможного кінця.

Також хочу додати, що землі в цій зеленій зоні отримав депутат-деребанник  і прогульник Ярослав Місяць, який продав їх своєму спонсору і забудовнику Ліневичу, котрий іменує свій бізнес пафосно Linevych Group.

Депутат Місяць, який є кандидатом в нардепи по нашому 95-му округу, зараз перебуває в розшуку саме через те, що в його будинку правоохоронці знайшли сотні заяв підставних на землю.

Водночас, окрім боротьби за цю зелену зону в судах, ми почали її облаштовувати.

Починаючи з 2012 року ми проводимо там толоки. 24 травня 2012 з нагоди 100-річчя з дня народження нашого видатного земляка Михайла Стельмаха цей парк на громадському зібранні було названо на його честь.

Хочу зазначити, що Стельмах жив поруч із цим парком, і за словами місцевих мешканців, які його знали, казав, що саме цей парк надихає на створення його геніальних творів.

Тому віддаючи честь нашому геніальному землякові, ми й назвали цей парк Парком відпочинку ім. М. Стельмаха.

Також у 2013 році ми разом із мамою нашої землячки Світлани Лободи Наталією Василівною зробили там красиву клумбу.

Цього року разом із небайдужими людьми ми повністю прибрали цей парк (8 га) і вивезли з нього понад тонну сміття.

Я тішуся з тієї думки, що коли три року тому я сказав, що тут буде величезний парк східної частини Ірпеня, з мене всі глузували і казали, що я схиблений. А зараз в програмі кожного кандидата є пункт захисту зелених зон, які ми не дали забудувати.

Хочу цих кандидатів, з-поміж яких є і забудовники, спитати: а що ви для цього зробили і де були, коли ми судилися й рятували парки?

Ми все ж таки змогли змінити концепцію розвитку міста Ірпеня з “Ірпінь — це спальний район Києва” на нашу концепцію, яку ми озвучили два року тому: “Ірпінь — це історико-культурне паркове місто!”.

Дякую всім, активістам, які протягом цього часу боронили з нами цей та інші парки й сквери, а також особливо хочу подякувати журналістам за висвітлення нашої боротьби. Без вас у нас би ні чого не вийшло!

Автор: Лаврентій Кухалейшвілі — активіст, кандидат на посаду міського голови