Громада Приірпіння

Я йду на вибори, і це рішення мені далося нелегко. Нелегко тому, що працюю журналістом і не хотіла, щоб мене асоціювали з будь-якою політичною партією. Але новий закон прописаний таким чином, що висувати депутатів усіх рівнів на місцевих виборах мають тільки партії.

Нелегко ще й тому, що виконую обов’язки депутата Бучанської міської ради вже 10-й рік, і чесно зізнаюсь, це непросто. Особливо, якщо виконувати цей обов’язок сумлінно. Намагалась робити це відповідально, з максимальною віддачею. Попередні два рази балотувалася як мажоритарщик.

Що може зробити на окрузі на громадських засадах мажоритарщик-депутат, який не має власного бізнесу, або він не начальник ЖЕКу? Крім того, що ходити на сесії, засідання профільної комісії, громадські слухання чи круглі столи? Ще він пише депутатські запити (які розглядаються на сесіях), депутатські звернення, а також акти/характеристики.

Усього цього мною написано гори: в прокуратуру, СЕС, міліцію, КЖЕП, Пенсійний фонд, Соціальне управління, водоканал тощо.

Але що хочуть виборці в першу чергу від депутата? Напишу власне про своїх виборців. Вони хочуть, щоб їм зробили ремонти в під’їздах, огородили зелені зони, заасфальтували прибудинкові території, привезли землю, поставили двері з домофоном, лавки (бажано по дві біля кожного під’їзду), або прибрали лавки (бо заважають вночі спати ті, хто на них галасує), поремонтували дах будинку багатоповерхівки, поміняти труби в під’їздах та інше. А також вони хочуть земельні ділянки і матеріальну допомогу. Щодо останніх двох питань актів я написала за 10 років щонайменше тисячу.

А ще правоохоронні органи просять мене щопівроку писати характеристики всім, хто має умовний термін покарання. На моєму окрузі кількість таких людей практично не міняється, десь по 6-8.

А КЖЕП, який видає довідку про всіх хто проживає в помешканні (т.зв. форма 3), вимагає, щоб депутат письмово засвідчив про тих, хто проживає, але не зареєстрований (або навпаки). Враховуючи, що мій округ в центрі, і до нас приїхали сотні переселенців, тільки можете здогадатися, скільки таких документів я написала.

Також на вимогу соціального управління, яке виплачує допомоги на дітей, маю писати деяким мамам, які працювали по договору, або взагалі не працювали до народження дитини, акт, що ця мама немає трудової книжки. От скажіть, мені звідки я можу це знати???  Також пенсійний фонд вимагає у пенсіонерок-вдів, щоб їм написали у акті, що вони проживали зі своїм покійним чоловіком десь там з 1960 року разом і вели спільне господарство, і вона була у нього на утриманні. Ну, як я можу про це знати, коли тоді ще навіть не народилася?

А ще на моєму окрузі – 12 хрущівок, у яких постійно хтось когось затоплює. І депутат також має складати акт про нанесені збитки, бо можливо людина потім піде з ним до суду. Але як показує практика, до суду так ніхто й не йде.

І таких запитань у мене багато. А головне запитання, як пояснити людям, що не можу задовольнити всі їх матеріальні забаганки? У мене просто немає такої чарівної скриньки. Вони просять – я пишу звернення, або запит, раз-другий-третій, мені відповідають служби, що зроблять, коли з’являться кошти. А кошти чомусь якщо й з’являються, то переважно йдуть не туди, куди ти просиш. Тому що вирішують насправді не депутати, а виконком, або мер.

Що мені вдалося зробити

Весь час депутатства я входила до профільної депутатської комісії з питань освіти, культури, молоді, спорту та гуманітарних питань, під патронатом якої неодноразово проходили міські спортивні змагання та проводилися творчі конкурси. Або ми просто допомагали юним чемпіонам скинутися на квиток до Європи.

Ми з 2007 року піднімали питання будівництва нової школи і переповнених навчальних закладів. Написала проекти кількох програм, які були ухвалені. Наприклад, про розвиток бібліотек, про надання допомоги учасникам АТО. Також стала ініціатором створення Комісії з питань найменувань, перейменувань вулиць, провулків, площ, та встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків. Виписала положення і така Комісія була створена і працює. Всі попередні роки вона намагалася відновити історичну справедливість і перейменувала чимало вулиць, назвавши їх на честь людей, які виборювали незалежність України. А після ухвалення закону про декомунізацію, ми практично завершили цей процес. З моєї ініціативи була розглянута низка питань, а також ухвалені кілька звернень Бучанської міської ради. Наприклад, про відповідальність влади Януковича за пролиту кров на Майдані (січень 2014 року, коли він ще був при владі, а в нашій раді було 25 з 35 прихильників Партії регіонів). Або про заборону феєрверків і салютів до закінчення АТО. Також про рекомендацію маркування російських товарів в магазинах Бучі.

Крім того були виділені ділянки (по гектару) під спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 років та під садибу Михайла Булгакова, яка згоріла в 1918 році. Вони вже оформлені Бучанським міським відділом культури, проведений конкурс серед скульпторів, відібраний макет пам’ятника. Але в обох випадках у Бучі на це коштів немає, меценати поки що також не відгукуються.

Багато питань ініціювала, їх довго обговорювали, але результату нуль. Тому що кого хвилює питання написання історії Бучі, або створення краєзнавчого музею? На це ніколи немає ресурсу.

Власне на окрузі все ж вдалося: заасфальтувати прибудинкову територію навколо всіх багатоповерхових будинків, які цього потребували (6), поставити (і прибрати кілька лавок), поремонтувати дах на хрущівці (це був соціальний договір з власниками магазину АТБ), щоб ви розуміли на це пішло понад 240 тисяч гривень. Огородити кілька зелених зон, облаштувати кишені для паркування біля 7 будинків, поставити два дитячих майданчики. Косметичний ремонт у під’їздах вдалося зробити тільки в тих, де мешканці зголосилися скинутися на матеріали (а бригада Бучанського ЖЕКу його робила). Але таких теж немало. Ще привезли 2 машини чорнозему для клумб, і поремонтували димарі на двох будинках. В одному поміняли труби водопостачання, а ще в одному відновили опалення (протягом двох років в одному під’їзді не могли знайти причину холодних батарей, і мені довелося мешканцям кожної з цих квартир дві зими писати акти про неякісно надану послугу з теплопостачання, щоб їм зробили перерахунок в оплаті).

Кілька соціально незахищених сімей стали мені рідніші за рідних, бо їм приділяла більше уваги, ніж рідній мамі.

Але все одно щаслива, що живу в Бучі. Це найкраще в світі місто. Тут живуть мої рідні і ростуть мої діти, тут похований мій батько.

Багато хто з бучанців знає мене особисто, бо виросла в Бучі, ходила тут до школи № 4, а потім працювала в ній, а також у Бучанській українській гімназії. Багато хто знає, як жила і живу, бо ніколи не ховалася за 30-ти метровими парканами.

І мені довелося багато спілкуватися з людьми. І знаєте, яке відкриття я зробила? Вони нічого не знають про своїх обласних депутатів яких наразі двоє. А мали би знати, тому що є багато проблем, які Буча не може вирішити без допомоги області. Бучанці не відчували, що наші питанні в облраді хтось лобіює, не чули річних звітів депутатів  облради, взагалі не знають, чим ті займалися. Так не повинно бути!

Вирішила йти до Київської обласної ради від партії «Солідарність». Вони погодилися з моєю умовою щодо позапартійності. А ще мені імпонує те, що члени цієї партії не побоялися взяти на себе відповідальність у важкий для України час. До кожної партії є багато питань, є й такі, з якими б ніколи не погодилася йти.

Волію всі проблемні питання вирішувати мирно. Але це не означає, що боюся відкритої дискусії. Коли ти сильний духом, тебе важко перемогти. Тому закликаю всіх бучанців стати моєю командою в Київській обласній раді.

Вірю в те, що проблеми можна вирішити спільно, не кричати і піаритися, не говорити тільки те, що подобається людям, а робити. Просто щоденно робити рутинну роботу, кожному ту, яку він вміє робити добре.

Яким бачу майбутнє Бучі? Зважаючи на процес децентралізації, який розпочався в Україні, – Буча стане центром набагато більшої територіальної громади, ніж наразі є. Тоді перед Бучею уже стоятимуть набагато глобальніші проблеми, і без допомоги області вона не обійдеться. Це означає, що усвідомлюючи всю відповідальність та виклики часу, які постануть перед об’єднаною громадою, вирішити їх можна буде тільки солідарно з громадою, рушійною силою якої стануть ініціативні та готові до самоорганізації громадяни.

Головне завдання обласного депутата – лобіювати інтереси бучанської громади в обласній раді. Ми маємо залучити в Бучу інвестиції, нові технології, які допоможуть відкрити нові робочі місця. При цьому треба врахувати ту особливість, що Буча досі має статус курорту. Можливо саме завдяки цілющому повітрю і лісам вона стала привабливою для молодих родин, які купують квартири в новобудовах?

Ще одне важливе завдання, на мою думку, влада має стати прозорою та доступною, а громада має отримати ефективні механізми впливу на місцевих чиновників.

У мене є програма, в якій окреслила в першу чергу проблеми, які торкаються максимальної кількості жителів Бучі, якщо коротко, то це: переповнені школи і садочки: горіння десятків гектарів торфовищ в заплавах річок Ірпінь, Буча та Рокач; чорна вода з водопровідних кранів; вирубка лісів; підтоплення тощо. Ці проблеми самотужки Буча не вирішить, потрібна солідарна допомога області, і якщо стану депутатом, лобіюватиму ці питання.

Окрім того, виступаю:

• За відкрите, відповідальне, патріотичне місцеве самоврядування
• Проти владної і побутової корупції
• За створення ОСББ замість КЖЕПів
• За мораторій на будівництво багатоповерхівок в лісових зонах
• За збереження рекреаційних зон
• За прозорий механізм прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади у сфері розподілу бюджету та інвестиційно-інноваційній діяльності
• За будівництво нової міської поліклініки для дорослих в Бучі та введенні штатних одиниць всіх необхідних спеціалістів-медиків у дитячій поліклініці та ін.

Як бачите, проблем у найкращого в світі міста Буча вистачає, але все одно кращого міста не знаю.

Авторка: Світлана Остапа — журналістка, депутатка Бучанської міської ради