Трирічну Настю з температурою 40 відправляли з міста до міста
— 22 Січня 2016 4Цю історію розповіла мені бабуся трирічної Насті Світлана Борисова, яка мешкає у Бучі. Нещодавно вона пережила чорні дні, коли носилася по нашому регіону з непритомною онукою на руках в пошуках допомоги лікарів. Дівчинка горіла з температурою +40, а її посилали не просто від лікаря до лікаря, і навіть не з лікарні до лікарні, а з одного міста до іншого.
Хто зіткнувся з системою охорони здоров’я дітей в Приірпінні, той без перебільшення особисто був героєм фільму жахів.
За словами бабусі, хвороба почалася в з невисокої температури. Мама Насті була на роботі в Києві, а тато у відрядженні, тому з дівчинкою того дня залишилася бабуся. Згодом стан дитини, що був схожий на отруєння, стрімко погіршився і, після консультацій двох педіатрів, які не змогли поставити діагноз, з температурою +40 бабуся з онукою опинились в Ірпінській дитячій міській лікарні.
Заввідділенням миттєво діагностувала запалення легенів, але, дотримуючись правил, змушена була відправити вкрай важку дитину в Ірпінську міську лікарню, що в місті Буча, на рентген, консультації інфекціоніста та хірурга, оскільки дівчинку виснажували ще й болі в животі. В Ірпінській міській дитячій лікарні ні рентгена, ні цих спеціалістів не було.
Хірург від огляду відмовився, аргументуючи відмову тим, що трирічну дитину має оглядати дитячий хірург, якого, як виявилося, теж немає в Приірпінні.
“Ми повернулися в Ірпінську дитячу лікарню. Насті одразу підключили крапельницю, почалося лікування. Але за добу стан погіршився до реанімаційного. Запалення легенів спричинило сильну інтоксикацію, зниження функцій організму, абсолютну байдужість та періодичну втрату свідомості. Дитина приходила до тями тільки від больових спазмів в животі. Вона плакала…”, – розповідає бабуся, з останніх сил стримуючи сльози.
Занепокоєні лікарі, щоб виключити або підтвердити апендицит, вдруге наполягли на консультації хірурга і Світлана знову поїхала з Настею на таксі в лікарню до Бучі. У результаті огляду дитину направили до дитячого спеціаліста в обласну лікарню м. Боярка.
“Мене охопила паніка. Чому замість того, щоб дати спокій дитині і отримати медичну консультацію на місці, я змушена скрізь їздити і носити напівпритомну дитину в зимовому одязі на руках, адже вона була абсолютно безсила?”, – в серцях вигукує Світлана.
Правда, для поїздки в Боярку хоча б дали швидку. Бабуся зібрала всі необхідні речі (а це 4 пакети) на випадок, якщо доведеться залишитися в обласній дитячій лікарні. На щастя хірург апендицит не підтвердив, і вони за 2,5 години повернулися в Ірпінь та продовжили призначене лікування.
Насті покращало, коли організм почав звільнятися від токсинів. Вона стала потроху пити, потім їсти, а згодом і посміхатися. Завідувач відділенням Ольга Онищенко зробила все можливе для одужання дитини і сім’я Насті безмежно їй вдячна за увагу і турботу.
За словами Світлани Борисової, в Ірпінській дитячій лікарні, що обслуговує великий регіон, працюють чудові професіонали, які віддають дітям своє серце.
“Але що вони мають, крім досвіду і бажання допомогти кожній дитині? Відсутність сучасного обладнання, медикаментів, реанімації для тяжко хворих (а таких чимало), профільних лікарів, які б проводили консультації безпосередньо в лікарні. Все це унеможливлює лікування дітей в нормальних умовах. У лікарні 40 місць – по 20 для дітей до 3-х і після 3-х років та три лікарі. Біохімію крові відправляють в лабораторію Бучі, кардіограми для розшифрування – в Ірпінську дитячу поліклініку, а результати обстежень надходять не раніше, ніж за тиждень”, – обурюється бабуся Насті.
Але поневіряння після покращання Настусиного здоров’я не припинилися. Дівчинці потрібно було ще раз зробити рентгенівський знімок, але це також виявилося великою проблемою.
“Працівниці лікарні в Бучі нам категорично відмовили, посилаючись на те, що апарат часто ламається, та велику кількість людей. А в коридорі, коли ми прийшли, не було жодного пацієнта. “Дитячий стаціонар обслуговує Ірпінська дитяча поліклініка, і крапка!”, – категорично відмовили Світлані з дитиною на руках.
З онучкою їй довелося в 23-градусний мороз знову їхати на таксі в Ірпінську дитячу поліклініку. Там їм повідомили, що рентгенівська установка не працює, і відправили в дорослу поліклініку. Таким чином в стаціонарі в Бучі, який фактично через дорогу від будинку Насті, не виявили співчуття до трирічної дитини, яка пройшла складне тривале лікування, змусивши для обстеження стану легенів їхати до медичних закладів сусіднього міста.
“Хіба діти не заслуговують на те, щоб лікуватися і отримувати в одному місці комплексну медичну допомогу? Адже далеко не всі мають власне авто для поїздок на консультації, аналізи та обстеження, чи гроші на таксі. Тільки доброзичливе, дбайливе ставлення лікарів та медсестер Ірпінської дитячої лікарні до діток, їхня турбота і тепло, яким вони зігрівають кожного маленького пацієнта, компенсують розчарування існуючою системою охорони здоров’я в Ірпені та Бучі. В Україні весь час проводять якісь реформи, але ніяк не доходять руки до охорони здоров’я. Невже ні в Бучі, ні в Ірпені не можна зібрати в одному місці максимум всього (і всіх) для надання медичної допомоги хоча б маленьким дітям? Щоб лікарі приходили до хворої дитини, а не возити ледь живу дитину по трьох містах до лікарів? На парки/сквери гроші є, а на це немає?” – бідкається Світлана.
І це просто чудо, що ця історія має щасливий кінець.
Авторка: Світлана Остапа — журналістка, мешканка Бучі
Залишити відповідь
Колумністи
-
-
Буча – київське Беверлі Хілс, історія злету
— 2 Липня 2022 -
-
Чому Верховна Рада має блокувати збільшення меж Ірпеня?
— 27 Липня 2021 -
-
Клочка в клочки! Нардеп Клочко стає в.о. Дубінського в Приірпінні
— 10 Квітня 2021
Розклад руху приміських поїздів
Партнери
4 коментарі
Який жах! Про це треба знімати сюжети та показувати що наші діти можуть просто померти від такого медичного обслуговування.
Ну в принципе описали “рядового” жителя Коцюбинского. Когда с температурой 39°”катаешься” на маршрутках, электричках , чтоб попасть в больницу в другой город.
Я вообще считаю, что в Коцюбинском должна быть своя больница, хоть небольшая.Раньше была, да “сплыла”.Нас же вроде как ~14тыщ.на 2001г. Сейчас уже побольше.
Жах що за люди ці лікарі коли в мене була температура +38 три дня мене також перевозиди з Бердичева в Житомир потім і в Вінницю а ще й в Києв.
Ой, не знаю. Нам эта же Ольга Ивановна Онищенко никак не помогла, наоборот даже.
Ночь, ребёнок начинает ни с того, ни с сего задыхаться. Вызвали скорую, до их приезда, я привела ребёнка в чувства, по приезду они нам сделали укол дексаметазона. Сказали нужна подробная консультация врача и госпитализировали в Ирпенскую детскую больницу. Дежурный врач сделал доп укол ношпы и отправил нас спать, раз все хорошо. По предварительной оценке был лорингоспазм.
Утро, пришла Онищенко, назначила кучу анализов (кровь, моча, мазки: попа, нос, горло). И… отправила домой под расписку, потому что пока нет анализов она ничего не может рекомендовать и лечить. В больнице дочь подцепила ОРВИ, поэтому дома мы были 3 дня. На 4 день с температурой 38 приехали, как оказалось нас уже выписали. Но нам Онищенко сказала только пересдать анализы, но что делать с первопричиной нашего приезда – лорингоспазмом- снова не сказала. Пересдали анализы, на след день я приехала за результатами и назначением по лечению. Но лечить и назначать без ребёнка она отказалась. Так мы провалялись дома после первого приезда в больницу с температурой которая периодически доходила до 39.5. Пришлось обратится в частную клинику для назначения лечения и консультации по этому спазму- что это и с чем его едят?
Вот прошло с момента нашего ночного «приключения» 9 дней, я решила все таки взять выписку из больницы, где будет указаны наши приезды и спазм, потому что это не насморк и такая инфа должна быть в мёд карте ребёнка. Поехала я снова с ребёнком, потому что уже знала что без неё врач снова меня отфутболит. Посмотрела Онищенко дочку, вроде ее все устроило, сказала через 2 дня прийти за выпиской (выпадали выходные).
И так, понедельник, утро, я еду одна за выпиской. Врач даёт мне бумажку, где пишет что мы попали в больницу с ОРВИ И ВСЕ! На вопрос где же инфа о том что мы приехали ночью с лорингоспазмом и где написано что нам делали укол в скорой и в больнице, ответ меня убил: ну так мы же вас выписали, а потом вы приехали с температурой и все. Назначила лечение от кашля и все. Анализов мазков так и не было в выписке, зато анализ крови есть, что самое смешное от первой даты нашего приезда (но нас же выписали, при чем здесь эти анализы?). Что делать с лорингоспазмом, от которого ребёнок может и задохнутся, она так и не смогла дать вразумительный ответ, вызвать скорую. Но скорая не хочет ехать на такие вызовы, реформа! Я еле упросила принять вызов тогда ночью, приехавший врач сказал, что нам все расскажут в больнице. А в больнице говорят, что скорая поможет. Замкнутый круг. По итогу: приехали в больницу с лорингоспазмом, уехали с бронхитом без назначенного лечения, без консультации, без полноценного документа который подтвердит приступ. Никак не могу благодарить Онищенко Ольгу Ивановну.