Громада Приірпіння

Ігор Коцюбинський – правнук письменника Михайла Коцюбинського, автора легендарного твору “Тіні забутих предків”. Зараз правнук Коцюбинського працює директором чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.

Під час першої хвилі мобілізації пішов воювати в танковій бригаді на фронті. Того року в музеї готувалися святкувати ювілей Михайла Коцюбинського – 150 років з дня народження. Директор і син письменника, поки тривала підготовка святкування в музеї, брав участь у боях на Луганщині. Щоправда, директора музею відпустили на сам ювілей.

“Путін 1 березня сказав, що фактично оголошує війну. Думали, що буде повномасштабна війна, що російські війська підуть через північну Чернігівщину… Ніхто ж не знав, всі  чекали війни. Думали, що Путін зо дня на день – на 9 травня, потім на Великдень, потім оті вибори були у так званих “бананових” Донецьких республіках. Теж думали, що почнеться. Ми вже у таборах тоді були, готувалися. Нас тоді і у відпустки не відпускали, думали, що зо дня на день буде путінська агресія. Оце така ситуація була тоді.”, – згадує в інтерв’ю ЗМІ Україна Ігор Коцюбинський, який закінчив за радянських часів Таллінське вище військово-політехнічне училище.

“За фахом я мав би служити в “стройбаті”. Але їх вже немає, то призвали в танкову бригаду. Я був заступником командира роти з роботи з особовим складом”, – розповів ВВС Україна Ігор Коцюбинський.

До бойових дій ніхто особливо перший призов не готував.

“Як вам сказати… Спочатку дали нам по 15 патронів вистріляти. Оце і все. Потім ще ми були в Сумській області, у червні, там ще 20 патронів дали. Це всі стрільби. Тоді якось так економили. Потім збирали всі ті гільзи… Але коли приїхали туди, в Луганську область – там уже ніхто патронів не жалів,” – пригадує боєць, – “Таких випадків, коли обстрілювали бази, було декілька. Сепаратисти прекрасно знають місця розташування – у них в кожному селі інформатори, і не один. Він може ходити до нас, просити поїсти. А потім розвідує, дивиться. Їм не треба і безпілотники. Але були такі, що навпаки – нам допомагали. Нашим офіцерам дзвонили з прикордонних районів, розповідали скільки бронетехніки коли пройшло. Там, де більше сільськогосподарська місцевість, де нема шахт – там більше  проукраїнська територія. А там, де шахти, де містечка шахтарські – там  більш сепаратистські настрої.”

Свого часу син Михайла Хмильницького – Юрій – зрадив інтереси батька і став на бік більшовиків. Так само вчинив і дід Ігоря Коцюбинського – Роман.

“Він був на кшталт фронтового кореспондента. В принципі, да. Він пішов в більшовики у 19-му році, і в Червоному козацтві виконував таку споміжну роль. Але  все ж таки да, вони всі пішли служити більшовикам.  Троє моїх родичів – Роман і Юрій, два сини, і зять – Віталій Примаков – всі  протягом  півроку з березня по вересень 37-го року були розстріляні.  І невідомо, яка б доля чекала на  Михайла Коцюбинського, аби він дожив до 30-х років. На нього б навісили буржуазний  націоналізм, і те, що він був у “Просвіті”  і  дружив, спілкувався з Грушевським, з Петлюрою переписувався, з Лепким. Мабуть, він теж був би репресований, як і сини його,” – твердить правнук Коцюбинського.

Ігор Коцюбинський залишився вірним ідеалам свого прадіда. Директор музею і учасник АТО Ігор Коцюбинський обіцяє написати книжку про побачене на війні, але не раніше, ніж в Україні настане мир.

“Цього року селище Коцюбинське святкує 116 років. Нас перейменували 75 років тому на честь Михайла Коцюбинського. Біля селищної ради стоїть пам’ятник письменнику. 17 вересня – його день народження. Тому ми вирішили відшукати нащадків українського класика і запросити на святкування до нас,” – розповідає селищна голова Ольга Матюшина.

“Ми приїдемо удвох з дружиною або утрьох, із донькою,” – каже Коцюбинський “Громаді Приірпіння” та обіцяє привезти у подарунок до Дня селища книжки до бібліотеки.

“Я б дуже просила селищну бібліотеку, ліцей та школу підготувати книжки Михайла Коцюбинського, аби нам залишили пам’ятний підпис нащадки письменника,” – наголошує Ольга Матюшина і додає: “Запрошую всіх святкувати з нами разом 4 вересня День селища”.