Громада Приірпіння

Дивлячись на те як деградує моє рідне селище, вирішила згадати яким багатим та знаменитим був Гостомель декілька століть тому. Чого тут тільки не було – й ярмарки, й училище, й школа для дітей з навколишніх сіл, й церква, була тут і лікарня, й пологовий будинок і ветеринарна клініка й кооперація – Єдине споживче товариство в центрі Гостомеля.

На сьогоднішній день в Гостомелі, окрім церкви, майже нічого не лишилося. Все забудували висотками, без розвитку соціальної інфраструктури.

15 вересня на Громадських слухання селищний голова Гостомеля Юрій Прилипко хоче знищити й історичний центр Гостомеля. Впритул до селищної ради, церкви та приватних будинків місцевих аборигенів він запланував кілька багатоповерхівок.

Пройдуть слухання в будинку культури по вул. Свято-Покровській.

А поки ще за це ганебне рішення шанувальники політики Прилипка не проголосували, хочу розповісти трохи історії про найстаріше селище Приірпіння – славетний Гостомель.

За переказами, Гостомель у сиву давнину називався Гостомиром, і земляні укріплення, що вгадуються по рельєфу місцевості й нині, існували багато віків тому. Розташований в поймі річки Ірпінь. Кажуть, раніше в давні часи вона була судоходною, а це значить, що до берегів Гостомеля причалювали суда, які йшли до Дніпра і Чорного моря.

Перші письмові згадки про Гостомель зустрічаються в 3-х грамотах великого князя литовського Олександра у 1494 році.

У 1614 році про Гостомель згадується в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ, в якій “містечку Гостомлю” було надано магдебурське право, що звільняло його від управління й суду феодалів та дозволяло проводити два ярмарки щороку.

Магдебурське право встановлювало порядок діяльності органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регламентувало питання торгівлі, опіки, спадкування, питання благоустрою міста, а також оподаткування населення, громадської безпеки.

В Україні Магдебурське право було надано містам Львів, Кам’янець, Кременець, Вінниця, Житомир, Бердичів, Овруч, Стародуб, Чернігів, Полтава, Гадяч, Глухів, Лубни, Ніжин та ін.

Упродовж 400 років у центрі Гостомеля, біля церкви, на містечку кожної суботи й неділі збирався великий базар, а на свята Покрови (14 жовтня) і Дмитра (8 листопада) відбувались величезні ярмарки. Завдяки Магдебурському праву волосній управі дозволялось назначати дні ярмарок без оформлення патенту. На ярмарки приїжджали люди з навколишніх сіл. Так тривало до 20-х років ХХ століття.

З 1626 року в Гостомелі жив митрополит Петро Могила – визначний церковний та культурний діяч, засновник Лаврської школи, з якої постала славетна Києво-Могилянська академія. Сюди він переїхав із свого маєтку в Михайлівській-Рубежівці, який придбав у 1622 році.

Під час національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького  Гостомель стає козацьким сотенним містечком Київського полку.

У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих у басейнах річок Тетерів та Ірпінь, утворило козацькі сотні й визнало себе частиною Запорізького війська.

З 1630 року Гостомель і села Яблунька, Блискавиця, Колінця та Терехи належали польському шляхтичу Юрію Лясоті.

У другій половині ХVІІ століття Гостомель, як незначне село, причислялося до Димерського староства і разом з ним було у володінні фастівського полковника Палія. У 1686 році Семен Палій разом зі своїм полком переселився на Фастівщину. Незабаром він осадив багато міст і став фактичним володарем території від Полісся до “Дикого поля”. Цю територію почали називати Паліївщиною.

У 1704 році після арешту Палія і висилання його до Сибіру Гостомель захопили жовніри (солдати) й сплюндрували його. Після цього селище слало належати польським панам, останній з яких був Красовський.

На 1775 рік у Гостомелі було 52 будинки та дерев’яна Покровська церква, що мала 80 десятин землі. Жителі Гостомеля займались переважно землеробством, тваринництвом та бортництвом.

З 1773 року володарем Гостомеля був Йосип Якубовський, у 1803 році його купив презес головного суда Юзеф Моржковський, а у 1831 році Гостомель перейшов до поміщика Березовського.

Зусиллями Березовського в Гостомелі відбулись значні зміни. У Кимерці, крайній частині містечка нижче по річці Ірпінь, був заснований шкірняний завод, а у Баланівці – винокурня з кам’яною крамницею, пивоварня та цукровий завод.

За сприянням Березовського в містечку було утворене Євревське елементарне училище, тому всі члени єврейської общини були грамотними.

У 70-х роках ХІХ століття в книгах Київського губернського землеміра Гостомель описується, як володіння нащадків дійсного статського радника Івана Дмитрійовича Красовського.

Поміщик Красовський збудував на Баланівці невеликий крохмальний завод, створивши потрібні для його роботи два озера, з’єднані шлюзом. Цей завод згодом значно розширився і працював ще довгий час. Будівля його функціонує і досі.

Близькість Гостомеля до губернського Києва благодійно впливала на його економічний розвиток та торгівлю. Жителі займались переважно хліборобством, кустарництвом, торгівлею. Гостомельці везли на київські ринки продукти сільського виробництва та кустарництва. Найбідніша частина відправлялась на заробітки до Києва. Тому кількість постійних жителів в містечку зменшувалась.

Так, згідно з і статистичними відомостями, у 1885 році кількість жителів Гостомеля складала лише 768 чоловік, у 1900 році – 3563 мешканці, з них 916 євреїв, які займаються торгівлею. В самому містечку в цей час нараховувалось 12 торгівельних крамниць, великий магазин, водяний млин, дві кузні, два питейних заклади.

У єврейському містечку (зараз це центр Гостомеля) була сінагога, базарні ряди, стояли атракціони, проводились ярмарки, на які з’їжались селяни з сусідніх сіл.

Після відміни НЕПу більшість євреїв покинули свої будинки і повиїжджали хто куди, але і до теперішнього часу на містечку залишились три (мабуть найбагатші на той час) єврейські будинки, в яких за радянської влади була розміщена аптека, бібліотека та селищна рада (зараз РАГС).

Перша згадка про гостомельську церкву датована в історичних джерелах другою половиною ХVІІІ століття, коли Гостомель належав до володінь Палія. Коштом останнього та його козаків у Гостомелі було споруджено Свято-Покровську церкву, адже козаки вважали своєю покровителькою святу Покрову. У 1770 році на її місті було побудовано уніатську церкву.

У 1890 році в Гостомелі коштом парафіян було збудовано нову дерв’яну церкву завдожки 28 м, завширшки 10 м із залізним дахом. При церкві існував хор. У 1937 році церкву було закрито, а згодом після перебудови в її приміщенні було влаштовано сільський клуб.

У жовтні 1941 року німецькі війська повернули приміщення церкві. Поки йшла війна і у перші повоєнні роки радянська влада не чіпала церкви, Але у 1949 – знову влаштовує клуб.

Тільки з приходом перебудови на прохання віруючих церкві було повернуто приміщення. Після відновлення Свято-Покровська церква стала спражньою окрасою стародавнього Гостомеля.

З 1866 року Гостомель мав самостійну управу – волость, і ні до кого не був приписаний. Волоську управу обирали прямим голосуванням. На містечку, у центрі Гостомеля, біля церкви збирались тільки чоловіки. Приїжджав волосний писар, ставили споруду, подібну до трибуни, обирали лічильних. Писар оголошував прізвища кандидатів на посаду старшини. Потім відбувалось голосування.

При волості працювали хоровий і драматичний гуртки. На сцені клубу гуртківці ставили вистави “Наталка Полтавка”, “Назар Стодоля” та ін. Для удосконалення співу гостомельські театрали часто їздили до Києва у Софіївький собор та в оперний театр.

З 1890 року в Гостомелі діє церковно-приходська школа для жителів Гостомеля і Яблуньки.  У 1900 році розпочала свою освітянську діяльність Гостомельська земська школа на 170 осіб. Вона розташовувалась на території ветеринарної лікарні.

У 1912 році було побудовано склозавод. Проте початок першої світової війни зупинив економічні перетворення.

Вже після закінчення громадянської війни відродження Гостомеля проходить повільно й важко. Як колись, для гостомельців основним засобом існування залишились хліборобство та кутарництво.

На початку 20-х років створюються кооперативні об’єднання, товариства. Найбільшим кооперативним об’єднанням в Гостомелі було Єдине споживче товариство, засновано 13 квітня 1921 року. Великий внесок зробило ЄСТ в організацію щорічних ярмарок, що проводились у Гостомелі на Покрову.

В ті ж 20-ті роки багато уваги Гостомельський виконкомом приділялось організації навчання  і виховання, медичному обслуговуванню, культурно-масовій роботі. Функціонувала лікарня, поліклініка, пологовий будинок. Це при цьому, що в цей час проживала незначна кількість населення.

На даний час у ХХІ столітті, коли в смт Гостомель налічується більше 15 тисяч населення на території лікарні будується Свято-Покровський житловий комплекс з 9-ти, 10-ти, 11-ти – поверховими будівлями. Залишки поліклініки ледве жевріють, про лікарню і мови нема, хворі люди мають їздити в міста Ірпінь, Бучу та Київ лікуватись.

Але Гостомельська влада пішла далі. Вона хоче одягати вже історичний центр (містечко) Гостомеля у багатоповерхові однотипні бетонно-цегляні будинки, не дивлячись на те, що вони змінять історичну сутність Гостомеля, зруйнують людську пам’ять про давнє і цікаве минуле, не маючи достатньої вільної території, порушать старі приватні будівлі, змусять нині мешканців залишати свої місця, як колись це було зроблено з євреями.

Прошу всіх мешканців селища прийти на громадські слухання по забудові центру селища, які відбудуться 15 вересня о 18-00 в приміщенні будинку культури, за адресою вул. Свято-Покровська, 81,б й проголосуйте поти детального плану.

Історічна довідка взята з відомостей про Гостомель в музеї Ірпеня.

Авторка: Тетяна Цибульська, гостомельчанка