Громада Приірпіння

Мені подзвонила директорка школи, де вчить мій син. Вона запитала, чому я не прийшла до неї з запитаннями про плакати з зображенням балалайки, матрьошок, російських церков та стереотипів про Росію, а одразу написала.

Ми довго розмовляли про патріотизм та чисельні українські акції у школі. Та я і сама про них знала – малий то плакат малював про Василя Симоненка, то його вірш вчив на конкурс.

Директорка пояснила, плакати про Росію у школі висіли недовго – лише протягом тижня іноземних мов. І лише в одному класі. Тоді у коридорах та класах були учнівські роботи англійською та польською мовами. Російською плакати також мали приготувати, бо діти вивчають її як іноземну. Вивчають, бо є запит.

Теми обирались нейтральні – визначні місця Росії, народний одяг, російські свята. А школярі вже ілюстрували, як вміли.

Фотозвіти з тижня іноземних мов можна знайти на сайті школи. Щоправда, без згадування про російську як іноземну.

А ще директорка сказала, що я назвала її агентом Кремля. Хоча, насправді, такими агентами я вважаю той натовп матрьошок на дитячих плакатах, який щодня спостерігав за учнями.

Я вже навіть припустила, що не так емоційно би відреагувала, прочитавши про унікальне озеро Байкал, видатних російських композиторів чи то навіть Пушкіна. Або ж розповідь про те, що у Сибіру живе велика кількість етнічних українців. А краще – як знання російської допомагають писати листи українським в’язням Кремля.

Поки я думала, особисто яку межу я можу подолати, згадала дискусію, що розгорілась у соцмережах щодо слів директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, що Кремль використовує у своїх цілях не тільки “очевидні” інструменти, як, наприклад, церкву, але й такі постаті, як Михайло Булгаков, Володимир Висоцький і Віктор Цой.

Так, треба відокремити мух від котлет.

Звісно, ніхто і не думає, що на сцені оперного театру у Києві не може бути балету «Лускунчик». Або трупа з ним не може поїхати на гастролі, приміром, до Маріуполя. Але якщо на Схід приїдуть танцюристи та потім скажуть, що Чайковський – частина “руського миру”, мовляв, приєднуйтеся до нас, то це вже точно зрада.

Як і зрада, якщо дітям у будь-якій школі на території України хтось раптом почне прищеплювати теплі почуття до російських традицій.

Що ж до російської мови як іноземної, то її у деяких школах обрали з 2013 року. Саме тоді набуло чинності розпорядження Міністерства освіти й науки про обов’язкове вивчення у школах другої іноземної мови.

Для цього керівники шкіл, яким було важко знати викладачів німецької, французької чи іншої іноземної мови, звернулися до МОН з проханнями дозволити вивчення замість другої іноземної мови саме російської. Адже у цьому випадку викладачем міг стати будь-який вчитель-філолог.

При цьому варто зауважити, що стаття 10 Конституції України визначає російську не як іноземну мову в Україні, а як мову національних менших. А це означає, що вивчення можна організувати в спеціальних школах у місцях компактного поселення етнічних росіян. Таке їх право захищає українська Конституція.

Ось так вже у 2016 році російська мова опинилась на другому місці за популярністю серед мов, які українські школярі вивчали як другу іноземну. Навряд нині ситуація змінилась.

Це скрін з ресурсу texty.org.ua. Кружечками позначені оболонські школи, у яких вивчалась російська мова у 2014-2015 роках.

І вивчатимуть у школах Києва, Харкова чи Слов’янська російську мову доти, допоки на неї буде попит. Допоки ми з вами, батьки, дозволятимемо своїм дітям йти простішим шляхом, а не заявимо керівництву школи, що бажаємо змін. Звісно, коли у побуті спілкуємося російською, читаємо російські книжки, то не дивуємося, коли наші діти обирають другою іноземною саме російську. Від знайомих батьків, чиї діти відвідують нашу школу, доводилось чути, що російська у житті згодиться, що її вивчення легше проконтролювати, ніж, приміром, польської.

Але надія є. Як я згадувала, ще на початку п’ятого класу, коли треба було робити вибір між російською та польською, у жодному з чотирьох наших класів російська група не назбиралась. Нині її вивчають лише старші діти у середньому по одній групі на паралель.

То, можливо, наступного навчального року адміністрація школи подібного вибору батькам і не запропонує.

Автор: Тетяна Катриченко, журналіст