Громада Приірпіння

Мені майже 14 років і я мешкаю в селищі Коцюбинське. Завжди хотілося, щоб був великий дитячий майданчик у центрі селища і не треба було б їздити до Києва. Туди можна було б ходити разом з друзями і гарно провести час, особливо влітку, коли його більше.

Я сказала про цю ідею мамі, що було б гарно, яби у нас у селищі був майданчик-корабель. Так сталося, що моя мама – депутат Олена Сокотюк. Депутати – це такі люди, які збираються для того, аби вирішити, на що тратити наші спільні гроші. Якщо вони не проголосують за те, щоб виділити гроші на кораблик – то кораблика не буде.

Мама розказала про цю ідею іншим депутатам. Олександр Ковальчук прорахував, скільки це буде коштувати, і навіть зробив картинку, щоб було видно, як це буде. У будинку культури, коли зібралися депутати, то на кораблик не вистачило голосів. Це було 2 роки тому.

Я не могла зрозуміти, чому діти не можуть мати корабель і гратися в центрі селища всі разом. Особливо це було б чудово під час свят, які організовують в центрі селища.

Мені пояснили, що для того, щоб кораблик був, – треба 14 голосів, а було тільки 9. Тобто нам треба було переконати ще 5. Я не раз бачила, як мама і її друзі збирають підписи, коли хочуть показати, що є питання, яке треба підтримати. Тому і вирішила зібрати у 2017 році підписи. Я взяла їх з собою на сесію, а копію передала в раду. На листках видно 2017 рік.

Тоді, коли я прийшла на сесію, мені депутати пояснювали, що в селища є більш важливі питання, наприклад ремонт Бакала і депутатам не до наших підписів і проблем. Про це мені розповідав один чоловік, який, як пізніше я з’ясувала в мами, був колишнім депутатом. Його прізвище Ясінєв.

У той день я плакала, бо я дійсно вірила, що після підписів дітей не відмовлять.

Пройшло два роки. У парку стоїть корабель. І це чудово, що те, про що ми просили понад два роки – нарешті втілилося в життя.

От тільки відчуття дуже сумне.

Мама мене вчила, що нічого безкоштовного бути не може. Не може бути безкоштовної солодкої вати, безкоштовного морозива.

Не може бути безкоштовного аквагриму. Бо за це все, хтось має заплатити. І чим ближче до виборів – тим більше такого “безкоштовного” буде в парку.

Я це завжди пам’ятала, коли робила аквагрим на свята і збирала гроші на розсаду, папір для селищної ради та інші речі, які треба було купити, бо депутати не голосували за те, щоб виділити на них кошти.

Тепер я бачу в парку і безкоштовну вату на свята і безкоштовне морозиво. І нарешті побачила свою ідею – кораблик. Тільки от з’явилася вона не тоді, коли просили діти, а під вибори…

Так само не було сцени для дітей і збирали гроші волонтери. А під вибори депутати дали гроші на сцену. Тобто можуть голосувати тільки тоді, коли їм треба показати красиву картинку під вибори.

А що ж з вулицею Бакала, про ремонт якої мені ще два роки тому говорили в будинку культури ті, хто не підтримував ідею встановлення кораблика? Вона і досі розбита.

А там, де спробували зробити хоч щось, зробили так, що тепер можна в дощ добре плавати.

І я от що думаю, якщо ми діти, це все розуміємо, то скільки часу треба дорослим, щоб зрозуміти?

PS (Дякую за допомогу у оформленні статті І. Федорів)

Авторка: Валерія Сокотюк, мешканка приватного сектору смт Коцюбинське