Історія одного рейдерства у місті Буча по Енергетиків

0

“А мы все думаем, как там наш Романчик со своим кредитом”, – каже мені екс-власниця моєї квартири у Бучі Людмила Хенеросівна Пономаренко, зустрівши на вулиці, після першого падіння гривні влітку 2008-го. Ця донька іспанського комуніста продала мені квартиру своєї доньки та зятя в грудні 2007-го за 83 тисячі американських доларів. До позичених 55 тис. я додав своїх 28. Кредит погодився дати банк ВТБ, інші відмовляли через те, що по донці і внучці, які жили в  Італії, йшли довіреності.

Квартира по вул. Енергетиків, 19-а була досить убита, у ній 10 років ніхто не жив. Тому водночас із виплатою кредиту треба було шукати додаткові кошти на ремонти – міняти лінолеум на ламінат, замовляти нову сантехніку і газову плиту, впорядкувати бібліотеку, замовивши полиці від стелі до підлоги тощо. На початку кількість сплачуваних відсотків була щомісяця біля 600 доларів, плюс на тіло кредиту 229.

2014 р. приніс новий обвал, гривня валилася до пропам’ятних 36 за долар, у 2015 р. банк пішов назустріч лише у переведенні на ануїтет, себто виплати рівними частинами, але й так на той момент кількість відсотків і кількість виплат по тілу була більш-менш однакова, носити треба було по 450 дол. кожного 8 числа.

Квартира з меблями Романа виставлена на продаж

На момент квітня 2017 року, начуваний про схеми виведення боржників із кредитного рабства, я вирішив дістати усі платіжки і вияснити, скільки за 10 років я заплатив банку ВТБ. Виявилося, 73 тис. дол. за курсом Нацбанку. Додавши в умі свої 28 тисяч першого внеску, отримав більше 100 + нотаріальні витрати. За ціною своєї квартири, яка сформувалася на той момент, я заплатив за чотири таких.  Боргу тіла кредиту при тому залишалося ще 30 тисяч. Тому, терпець урвався і я вийшов на одну з юридичних груп, яка займалася допомогою боржникам. Існує дві схеми такої допомоги: домовитися із банком або чекати аж поки його визнають банкрутом і виставлять активи на торги. Боржник права участі не має, але мають усі решта, хоч би батьки чи інша близька особа. Домовлятися не вийшло – банк пропонував лиш розтягти все з 20 років до 30.

Банк ВТБ визнано неплатоспроможним навесні 2019-го, і відразу почалися дзвінки з пропозиціями “допомогти”: з банку так чи інакше зливають інформацію про торги і колекторські структури, вираховують тих, хто братиме участь у торгах, а відтак матиме якісь гроші. Інформація, коли відбуваються торги, є відкритою. У липні місяці на 30 серпня було призначено торги по праву вимоги за моїм боргом, і в них брала участь моя майбутня дружина. Те, що хтось буде окрім неї, було відомо також, оскільки у переддень “доброзичливці” знов пропонували “допомогу”, а якщо ні, то “навіщо вам проблеми”, “проблеми вашій поручительці, а вона шанована людина, кавалер ордену княгині Ольги…”.

30 серпня відбулися електронні торги, котрі від нашого боку вів наш юрист. Торги полягають на поетапному зниженні до кінця дня суми лоту, до 21%. На 23% зайшов наш конкурент (потім виявилося, що брало участь три особи, і цілком може бути що третя особа також була від нього). Ми перебили його лот і оскільки до останньої п’ятихвилинки яка є “подушкою”, інших рухів не було, то були переконані, що маємо шанс на перемогу. Натомість на передостанній хвилині наш конкурент перебив нашу ставку своїми 30 тис. грн і з сумою в 330 тис. грн був за результатами протоколу визнаний переможцем. Наш юрист вбачає у цьому процедурне порушення.

При зустрічі з нами конкурент, власник кількох фірм, вимагає ринкову вартість квартири – 23 тис.
доларів, заплативши фактично за прави вимоги до мене 13 тис. доларів (згадані 330 тис. грн.)

Далі як за помахом пера його нотаріус 1 жовтня дізнається про юридичну дірку у кількахвилинному проміжку між перереєстрацією заяви про заборону нотаріальних дій і легалізує торги. Є підозра, що це могло статися і заднім числом. 14 грудня інший нотаріус перереєстровує квартиру на нього, також із порушенням. 26 грудня сусіди бачать, як з квартири виносять мішки з майном; хлопці-вантажники, запитані про це сусідами, відповіли, що “власник найняв вивезти непотрібні речі”. Оскільки ми вже півроку жили як у Бучі, так і на квартирі, де до весілля мешкала дружина, виявляємо реальний стан речей увечері 28-го грудня.

Приїздить два наряди поліції з Ірпеня, один з яких свято переконаний, що ми тут не за адресою, і що “це квартира Славіка”. Інший наряд приймає заяву про зламані замки. Замість верхнього – дірка, замість нижнього – нова ручка. Збоку – сліди від злому. 29 грудня до мене пише ще одна мешканка будинку – вона свято переконана, що то я продаю квартиру і показує мені фото з OLX. У квартирі лишилися меблі, квіти, одягнені штори та тюлі, привезений моїми батьками при переїзді диван. Квартира на сигналізації. Продає її брокерка Анастасія Пушкіна, котра переконує журналістів, що “з документами все в порядку”.

Намагаючись зрозуміти, чому заява кілька днів не реєструється, потрапляємо на прийом до начальника Ірпінської поліції полковника Олега Петренка, котрий вимагає у підвладних швидкої реакції. Наступного дня поліції відомий власник складу в Ірпені, де лежать речі. За кілька днів приїздимо по них. Багато чого немає. Кримінальне провадження про крадіжку відкрите, наш конкурент передає нам привіти і обіцянку зворотнього позову. За нашу справу взялася знана у Києві адвокатська фірма, тож надія далі є.

Автор: бучанець Роман Кабачій, журналіст та історик

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539