Громада Приірпіння

Я жила тривалий час в Коцюбинському, а тепер живу під Штутгартом, у землі Баден-Вюртемберг і працюю в Німеччині на одну з компаній. 

Ця федеративна земля, де я проживаю, межує із Швейцарією і Францією (Ельзасом). На кордоні з обома державами багато жителів їздять щодня на роботу у сусідню державу.

 У кінці січня на роботі видали наказ про заборону відряджень до і з Китаю. В цей час все ще проходили глобальні конференції із гостями із всіх куточків світу.

24 лютого ми отримали від керівництва офіційну заборону подорожей до всієї Італії, хоча на той час був закритий тільки регіон Північної Італії. На цьому тижні були шкільні канікули, тож багато родин все ще перебували на гірськолижних курортах, у т.ч. у Австрії, яку оголосили пізніше небезпечним регіоном.

Після повернення всіх відправляли на 2-тижневий карантин, незалежно від регіону і мети перебування. Карантин передбачав роботу із дому, де це було можливо, інші мали брати відпустки або за рахунок відпрацьованих до цього понадурочних годин. Також у карантин відправляли тих, у кого члени родини поверталися із небезпечних регіонів. Мушу додати, що у Німеччині не можна переносити відпустки на наступний рік, як в Україні. На деяких підприємствах можна відгуляти свою відпустку за попередній рік до березня включно, а на моєму – тільки до 7 січня, невідгуляні дні – згорають. Тому питання із відпусткою стоїть дуже гостро, особливо у батьків.

Із початку березня (після повернення із відпусток) почалися перші ажіотажні покупки.

Найпершими зникли туалетний папір, засоби для дезінфекції рук та поверхонь, макарони, борошно і консервована квасоля. Почалися розмови про те, що у аптеках вже немає масок.

У школах і садочках були ще заплановані екскурсії, шкільні ярмарки, але батьки могли приймати рішення і не пускати дітей на них. Діти, які повернулися із небезпечних регіонів, мали залишатися вдома два тижні на карантині.

3 березня у сина була екскурсія до музею у Штутгарті. Діти їхали електричкою. Ввечері син сказав, що у його друзів були із собою гелі для дезінфекції рук, і тільки у нього – ні. З того вечора почався квест знайти гель для дезінфекції. Для цього у не дуже активному режимі знадобився майже тиждень. У магазинах зазвичай були таблички або “вже розпродано”, або “намагаємося довезти, але в одні руки не більше трьох пляшечок”. Касири відповідали: “це вам треба рано вранці приходити, щоб ще щось застати”.

Тоді ж 3 березня з’явився перший хворий на коронавірус у моєму адміністративному окрузі. Школу, куди ходила його дочка, закрили на декілька днів.

На роботі на кожних 20 м поставили додаткові дезінфектори для рук, клінінговий персонал багато разів на день став перетирати дверні ручки. Згодом у столовій закрили буфет і можливість самим брати столові прибори, тільки персонал видає готову порцію із приборами. Потім ввели зміни для обідів: перший поверх з півгодини обіду, потім 15 хвилин перерва на дезинфекцію столів, потім півгодини на обід для другого поверху, знов перерва на дезинфекцію і т.д. 17 березня столові закрили взагалі.

Також керівництво наказало кожного вечора забирати ноутбуки із мишками додому.

На виробництві і складі зміни довелося скоротити, щоби одна зміна виходила раніше и не контактувала із наступною зміною.

Заборонили вітатися за руку і попросили тримати відстань.

10 березня я була на батьківских зборах. Вчителька подала мені руку. Я ще пошуткувала: “це ще не заборонено?” на що отримала відповідь: “якщо переймаєтесь, можете не тиснути, або продезінфікувати” і кивнула головою у бік раковини і дезинфектора. Збори пройшли із настроєм: “чекаємо, що скаже уряд про закриття шкіл”.

Мій чоловік працює у IT-відділі невеликої фірми. Із його слів і з того, що я чула у мене на роботі, із початку березня ІТ-співробітники працювали тільки на те, щоб підготувати людей до роботи із дому. Це ж було видно і по моїх коллегах, хто раніше не працював вдома, терміново замовляли і тестували електронні ключі.

Кожні 3-4 дні на роботі були нові накази із забороною подорожей чи подальші заходи безпеки. Одного дня я побачила заборону подорожей по всьому світу для всіх дочірніх компаній.

16 березня всю нашу бухгалтерію, яка обслуговує також іноземні підприємства, відправили працювати з дому.

13 березня уряд Баден-Вюртембергу оголосив карантин у школах і садочках із 17 березня до 17 квітня (06.04 – 17.04 мали б бути шкільні канікули) із великим проханням не віддавати дітей бабусям і дідусям, оскільки ті якраз найбільш незахищена група населення.

16 березня дітям видали у школах завдання на канікули. Мій син навчається у молодшій школі, тож він отримав роздруківки із завданнями на кожень день із наступних предметів: німецька, математика, “я досліджую світ”, релігієзнавство. Знаю, що учні середньої і старшої школи проводять по півдня онлайн у віртуальних класних кімнатах.

Завдань небагато, діти не сильно напружуються. Щоб їм не було так сумно, вчителька кожного ранку начитує главу із книжки і відправляє батькам у месенджер. Наприкінці кожного тижня відповіді до завдань виставляються на шкільному порталі. Уроки мають перевіряти самі батьки, і тільки твір надіслати вчительці на перевірку.

Із цікавого: син мав у кінці березня складати іспит у поліції на керування велосипедом. У березні у них мало бути 4 уроки практики на вулиці із поліцейським. Тепер він вчить вдома у курсі “Я досліджую світ” знаки дорожнього руху і улюблені білети всіх водіїв “хто перший проїде перехрестя”.

Також ще задовго до карантину вчителі представили навчальний додаток “Anton”, у якому за завдання можна отримувати монети, а потім використовувати ці монети на покупку ігор у цьому ж самому додатку. На карантин дали завдання у додатку. Тепер не тільки старший охоче виконує завдання із нього, а і молодший син, який ще у дитсадочку, виконує завдання із першого класу і навіть вже назбирав більше монет, ніж старший.

Музична школа запропонувала уроки через відеодзвінки. А ми ще перейняли досвід італійців і граємо для сусідів.

За декілька днів до карантину закрили дитячі майданчики.

Під час карантину батькам або тільки працювати з дому, або брати відпустку.

Батькам – працівникам системних професій (медики, пожежники, поліція, продавці, водії вантажівок) держава має надати місця у групах догляду за дітьми, хоча б на півдня. 

Ресторанам і кафе спочатку скоротили робочий час і попросили поставити столи на відстані не менше 1,5 м один від одного. На превеликий жаль, 20.03 заходи зробили більш жорсткими, тепер всі ресторани і перукарні закриті, а також магазини товарів не першої необхідності. Ресторани можуть надавати послуги доставки. Навіть Макдоналдс вивісив оголошення, що тепер вони доставляють їжу.

На вулиці не можна збиратися більше двох людей. Правда, це не стосується родини.

Вийти на вулицю можна тільки на роботу, в магазин, вигуляти собаку, або у безлюдному місці пройтись із дітьми.

Штраф за збори на вулиці більше 2 людей – до 25 000 євро або декілька років виправних робіт.

Продавці деяких супермаркетів отримали довідки на домашню адресу для пред’явлення поліції, що вони являються представниками системних професій і мають їхати на роботу. У мене на роботі попросили завжди брати із собою картку співробітника для пред’явлення поліції, коли ми їдемо на роботу і з роботи.

Ажіотажні покупки туалетного паперу і макарон продовжуються. Один з ресторанів оголосив навіть акцію, якщо замовляєш на 25 євро і більше – дають в подарунок рулон туалетного паперу. Це лайфхак від малого бізнесу в цих реаліях.

По радіо розповідали про водіїв вантажівок. Один водій розповідав, що раніше вони робили одну ходку за день, а тепер мають робити три-чотири, і все одно не вистачає. Деякі супермаркети ввели квоти на покупки товарів: “в одні руки 2 пачки макарон, 2 кг борошна, 1 пачка туалетного паперу”. Продавці кажуть, що деякі люди купують, виходять и повертаються знов.

Найважче людям похилого віку, які в принципі не можуть виходити із дому, працюючим, які тільки ввечері можуть дійти до супермаркету, а там вже нічого немає, а також особам, що допомагають людям похилого віку і людям із інвалідністю. Один житель мого міста писав у групі, що він робить закупи на чотири сім’ї, тому автоматично виходить, що має купити принаймні у два рази більше, ніж дозволено.

Зазвичай магазини у неділю закриті, але продуктовим магазинам дозволили зараз відкриватися у неділю із 12 до 18. Раніше в неділю магазини не працювали. Реакція на таке дуже різноманітна, від вдячності від тих, хто не може раніше на тижні скупитися, до повного неприйняття, оскільке це може сприяти і надалі  розповсюдженню ажіотажу.

Продавці на касах без масок.

У деяких магазинах на вході з’явились охоронники, які впускають обмежену кількість покупців. Деякі супермаркети ввели наклейки перед касами, щоб люди тримали дистанцію. І покупці дійсно свідомо це роблять. Деякі магазини ввели спеціальні соціальні години для пенсіонерів і людей із інвалідністю, наприклад, із 07.00 до 08.00 ранку, а з 08.00 запускають всіх інших.

У групі нашого міста на фейсбуці з’явились групи допомоги потребуючим. Сусіди і молодь пропонують свою допомогу хоча б по закупах.

На порталі окружної ради кожного дня оприлюднюють кількість інфікованих із кількістю по кожному місту. Так, у моєму окрузі на 420 тис населення інфікованих по округу 175 (станом на 22.03.2020), а у моєму місті із 35 тис. населення – 21 людина інфікована. Як вже повідомляли українські ЗМІ, смертність в Німеччині зараз дуже низька. Країна проводить масове тестування та посилює медичні ресурси. Також одна з причин – це молодий вік тих, хто хворіє.

У фермерів скоро посівна, а у травні вже треба збирати спаржу і ревінь. Зараз працювати немає кому, оскільки раніше до них часто приїздили сезонні робітники зі  Східної Европи.

Декілька днів назад вийшли на прогулянку із дітьми у поля. Попри все, люди хоч і шуткують – тримайте дистанцію, але все одно усміхаються і вітаються.

Ознакою етикету стало бажати людям наприкінці електронного листа берегти себе і бути здоровими.

Авторка: Юлія Меньша