Громада Приірпіння

Протягом останніх 7 днів я зробила спробу поспілкуватися з двома мерами – українським та американським.
Першим був міський голова міста Ірпінь, в якому я мешкаю. З цією людиною ми побачилися минулого четверга коло Будинку творчості письменників, коли там рубали дерева і мостили тротуарну плитку, проте Володимир Карплюк відмовився відповідати на запитання про долю тих майже 11 га землі.

Натомість на відео, оприлюдненому “Громадою Приірпіння”, він обіцяв відповісти на письмовий запит, який я надіслала в п’ятницю, 7 липня.

Другим мером виявилася Деніс Сіммонс, що очолює американське місто Кембрідж. Про неї я дізналася завдяки одній з депутаток Ірпінської міської ради Анастасії Попсуй (змінила прізвище на Заблоцька), яка записала з пані мером вітальне відео на підтримку мера “Володі” – тобто нашого ж міського голови Ірпеня.

“Я знаю, що робота мера непроста. Але я так рада, що такі чудові люди як ви, роблять цю роботу. Сьогодні мені надзвичайно приємно спілкуватися з вашою колегою та дізнатися про всі ті прекрасні справи, які здійснюються у вашому місті. Що б я хотіла вам сказати особисто: продовжуйте вашу справу, це не просто, але Ви з усім впораєтеся. У вас тепер є друг-колега у місті Кембрідж. Пам’ятайте, ви робите це все для людей, і це єдине, що має значення”, – каже пані мер у ролику, який оприлюднив один з муніципальних сайтів на знак підтримки політики Володимира Карплюка, що нібито надійшов з іншого континенту.

Мені стало цікаво, наскільки глибоко пані Сіммонс проінформували про справжню проблематику Ірпеня, тож я знайшла її контакти на муніципальному сайті міста Кембрідж і написала листа із запитанням, чи знає вона про вирубування гектарів лісів в Ірпені задля затребуваних на пристоличному ринку 16-поверхівок і чи справді підтримує таку політику нашого мера задля розширення міста?

Відповідь з Кембріджа прийшла того ж дня – у четвер, 13 липня, через кілька годин після моїх запитань. Ось скріншот цього листування, а також дослівний переклад, поданий нижче.

Ось дослівний переклад.

“Привіт, п. Скорик,

Дуже дякую за те, що зв’язалися зі мною та поділилися вашими побоюваннями. Мушу відзначити, що коли я прийняла рішення про зустріч з п. Попсуй, вона презентувала себе як студентка школи Кеннеді та обраною посадовою особою, тож для мене це була суто розмова з люб’язності. Проводити такі зустрічі є частиною протоколу мого офісу і їх не варто сприймати як схвалення політики та позиції тих людей, яких я приймаю.

Якщо п.Попсуй видала це за щось інше, я про це дуже шкодую. Я не дуже стежу за тим, що відбувається в політичному житті України; при цьому я знаю про ту напругу, яка виникає між тими, хто бажає зберегти лісові масиви та відкритий простір і тими, хто важко працює над вирішенням житлових питань у певній громаді, але я б ніколи не підтримала б того, хто займається незаконною чи неетичною діяльністю задля досягнення своєї мети. Це точно не так, як ми працюємо над досягненням наших цілей у Кембріджі.

Ще раз, я хочу подякувати вам за те, що ви поділилися вашими побоюваннями та звернули на них мою увагу і я бажаю вам всього найкращого з Міста Кембрідж.

Ваша,
Мер Сіммонс“.

А от відповідь на мій перший лист до Володимира Карплюка, спрямований через сервіс “Доступ до правди” уже не перший день затримується. Хоча закон про доступ до публічної інформації зобов’язує органи влади реагувати протягом 5 днів, жодної відповіді на запит мені не надходило.

Тож ці два листування для мене є свідченням тієї цивілізаційної прірви, що відділяє нинішню владу Ірпеня від керівнички американського міста, слова якої в Україні вирішили використати задля покращення попсованого численними скандалами іміджу.

Авторка: Михайлина Скорик, журналістка, мешканка Ірпеня