Громада Приірпіння

В минулому своєму дописі я писав про зловживання Бучанського ЖЕКу. Так от, від цих фахівців з “пошити в дурні” населення недалеко пішов і інший монополіст – “Теплокоммунсервіс”. Саме це приватне підприємство забезпечує теплом Бучу та деякі сусідні населені пункти.

Нереальними зусиллями й тільки через суд нам вдалося добитися від “Теплокомунсервісу” повірки індивідуального лічильника теплової енергії за рахунок постачальника тепла. Тим часом однією з норм Закону “Про метрологію та метрологічну діяльність” ця перевірка повинна була виконуватися “Теплокоммунсервісом” беззастережно. На сором, місто майже з 50-тисячним населенням живе без централізованої подачі гарячої води. І це при тому, що в договорах ця послуга прописана як обов’язкова. А мова в моєму випадку взагалі йде про котельні, встановленої на даху будинку. Тепловики з гнітючою наївністю виправдовують свій “бєспрєдєл” тим, що жителі встановили електробойлери, плутаючи реальну ​​причину зі слідством і навмисне позбавляючи споживачів права вибору.

Свою лепту в “гоп – стоп” вносить і Ірпінський РЕМ. Спробуйте без грабіжницького обману встановити в квартирі двохтарифний електролічильник, і ви переконаєтеся в цьому самі.

Теоретично можливі способи боротьби з горе-монополістами відомі – громадський вплив і юридичний (правовий) захист. Досвід роботи громадської ради в місті досить сумний. Обраний повторно в 2015 році склад ради так і не став авторитетним і безкомпромісним органом для захисту інтересів городян. Причини такої беззубості були очевидні спочатку: на перших установчих зборах Ради стала ясна позиція “батьків” міста про обмеження на них впливу громадської ради, а другим “стимулом” до роботи стала абсолютна різношерстність складу Ради з різними оцінками роботи міської влади, різним ступенем залежності від неї, а часом і особистою зацікавленістю.

Що ж стосується правового й судового захисту, то тут картина і зовсім сумна.

Правова допомога в центрах з її надання (до речі, один з них тільки в Ірпені) виявляється вибірково, відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу”. Але особливості цієї допомоги є такими, що первинна (безкоштовна) полягає тільки в консультуванні і складанні документів непроцесуального характеру (заяви, скарги, звернення, листи). Що ж стосується представницьких інтересів в суді і складання процесуальних документів (позовів, апеляційних та касаційних скарг, клопотань), то за це доведеться платити окремо.

Платити доведеться і адвокату, що взявся захищати ваші права. Що ж стосується судових розглядів, то в нашій країні всім відомо, що суд – це лотерея. І результат справи не залежить від статусу суду. Остання статистика вбиває: до 30% суддів колишнього Верховного Суду не пройшли переатестацію через свою профнепридатність. А якщо до описаної ситуації додати пасивне ставлення наших співгромадян до цих неподобств, повальну юридичну безграмотність населення, ситуація виглядає тупиковою.

Доводиться смотужки готувати позови й захищати свої інтереси та інтереси своєї родини в судах.

Чую тупіт скривджених і вигуки обурених: “Створюйте ОСББ (ОСББ), і вирішуйте свої проблеми самі і ефективно!”. Сперечатися з цим сенсу не бачу. Напевно, в майбутньому, це і стане панацеєю від проблем, що накопичилися. Але … На сьогоднішній день ще не прийнятий новий Закон “Про житлово-комунальні послуги”, з яким діяльність ОСББ повинна бути 100% пов’язана. Аналіз нового Закону “Про ЖКГ”, який вступить в силу тільки з 1 січня 2019 року говорить про його 100% прийнятті на користь монополістів. На жаль, декілька суттєвих поправок до нового Закону, надісланих нашою громадською організацією до народного депутата Ярослава Москаленка, у нову редакцію Закону не увійшли.

Нав’язувані договори приєднання (а не прямі!) жодним чином не стануть гарантією захисту прав споживачів. Рідкісні керуючі компанії, які є “скороспілками” не мають ні ліцензії, ні досвіду роботи, ні авторитету. Купу проблем з неминучим капітальним і поточним ремонтам багатоквартирних будинків в силу повного відсторонення від цих ремонтів в минулому таких балансоутримувачів як БУЖКХ, ляже важким тягарем на жителів. Непідйомними стануть і утримання штату нових управителів, про що сором’язливо замовчують прихильники ОСББ у нинішній владі.

Не менш важливе питання і в тому, кому довірити цю роботу, що вимагає природної чесності й порядності.
Ось такий клубок проблем. У чому вихідна причина? Напевно все таки в тому, що, з одного боку, чиновники (зауважте, що одержують за неї зарплату, а не виконують її на громадських засадах) самостійно окреслили для себе коло своїх обов’язків без будь-якої звітності. Інакше той же відділ БМР, який курує ЖКГ, тримав би на контролі всі акти-претензій, скарги, заяви, претензій жителів на адресу ЖЕКу і по ним готував і приймав відповідні рішення.

На жаль, поки що не вдається достукатися ні до аудиторської службі, ні до інспекції з прав споживачів, яким сам Бог велів (і статус теж) перевіряти за зверненнями жителів обсяги виконаних робіт, табельний облік робочого часу, матеріальні звіти майстрів, розрахункові листи нарахування зарплати, акти списань (норма прописана в п. 6 “Порядку проведення перерахунків”, Постанови КМУ № 970 від 11.12.2013г.), не виключаю наявність “мертвих” душ.

Профільній депутатській комісії Бучанської ради стан справ, як показує практика, байдужий. Громадський рух в місті паралізовано, а спроба окремих активістів протистояти розгулу свавілля обертається цільовими судовими позовами проти них з боку монополістів.

Не особливо вірю, що мій невеселий аналіз завтра все змінить: традиції живучі і їх важко викорінити, але робити щось треба. Я – не буркотун. Мій чималий життєвий досвід і оптимізм не заважають бачити і все те хороше, що відбувається в місті. Але нечасті відвідування безсумнівно гарного парку та масових святкових заходів, які, хоч як крути, є сезонними, не можуть переважити того негативу, який практично кожен день будь-який житель міста відчуває від неконтрольованих монополістів в тому числі.

Тому, подив викликає факт постійного нагородження грамотами (і, не виключаю преміями) керівників названих вище відомств. На пам’ять так і приходять слова відомого Івана Васильовича: “Меня терзают смутние сомнения”.

Підводячи підсумки вищеописаного, як не згадати про існування окремих статей Кримінального Кодексу України (ст. 190 “Шахрайство” і ч.2 ст. 189 “Вимагання”), перше з яких обумовлює покарання в разі, якщо експлуатаційне підприємство виставляє рахунки за послуги, які були надані, а друга – передбачає таку ж кримінальну відповідальність у тому випадку, якщо експлуатаційне підприємство вимагає заплатити заборгованість, яка виникла під час діяльності цього підприємства за відсутності взаємних договорів.
Упевнений, що тільки спільними зусиллями можливий поворот до Закону і справедливості.

Автор: мешканець Бучі Валерій Бродський, пенсіонер, ветеран праці, дитина війни, інвалід 2 групи, кандидат технічних наук, голова ГО “Свідомі громадяни”.