Громада Приірпіння

З наближенням кожного свята не перестаю дивуватися вмінню колег-депутатів (і місцевих рад і нардепів) пропіаритися на святковій тематиці.

Особливо трагікомічно це виглядає на релігійні свята.

На Святого Миколая, Новий рік і Різдво – накочуються цілих три хвилі роздачі брендованих партією або прізвищем депутата солодощів для дітей і дорослих.

1 вересня – день, коли депутати приходять до шкіл з пакуночками канцтоварів.

На День учителя подарунки отримують вчителі. Часом вони виходять дуже курйозними.  Наприклад, портрет депутата на засобах гігієни з написом: “Наші діти у ваших надійних руках”.

Уявіть, як інтелігентна людина – вчитель чи вчителька – приходить зморена додому після уроків, іде до ванної кімнати, а з полички на оголеного педагога дивиться усміхнений депутат Київради.

А витиратися вчитель буде рушником з іменем народного депутата.

Правда, абсурд?

А ми ще дивуємося, чому в найбіднішій країні Європи громадяни часто на виборах голосують не за своє майбутнє, а за “гречку” чи інші матеріальні блага.

Корінь проблеми – в таких “подарунках” до свят: дорослі й політики не вчать один одного принципам демократії, самоврядування, відповідальності, прийняття рішень, а привчають дітей змалечку, що депутат – це просто такий собі “Миколайчик”, від якого треба чекати лише подарунків, а не системних вирішень нагальних проблем.

Саме тому наша політична сила “Самопоміч” ініціювала проект рішення Київради, за яким у столичних школах заборонена будь-яка політична діяльність чи агітація.

Журналісти Громадського руху ЧЕСНО нам закидають, ніби ми прийняли безглузде рішення, бо, мовляв, Закон України “Про освіту” і так забороняє агітацію в школах.

Але ви самі бачите, що не всім депутатам писаний закон “Про освіту”, а рішення, за яке проголосувала більшість їхніх колег їм про цей закон якраз і нагадає і конкретизує його вимоги. Місцеві рішення і потрібні для того аби адаптувати загальні норми закону до реалій місцевої громади.

Незабаром православні християни святкуватимуть Великдень. Справді велике і світле свято, що понад тисячоліття святкується на землях України. І на цьому святі політики один поперед одного намагаються отримати сумнівні піар-бонуси. Замість гречки в партійні пакунки масово загортають паски.

Апофеоз структурованого паскового піару – це освячення в Михайлівському монастирі 5000 тисяч пасок для бійців у зоні АТО.

Якщо придивитися уважніше, то видно, що кожна пасочка в пакетику від київської міської організації партії “Батьківщина”.

Нагадую, що за Конституцією в Україні церква відділена від держави й політики.
І в церкві це розуміють, бо військовим капеланам також соромно за таку рекламу політичної партії – жоден із них не брав участі в цьому заході.

На тлі цього політично-релігійного вертепу, уявіть моє здивування, коли я отримав і прочитав ось цього листа до свята. Не від організації, АТОшників, інвалідів, дітей чи ветеранів, а від Печерської районної в місті Києві ДЕРЖАВНОЇ адміністрації з проханням не бути осторонь, а придбати моїм виборцям та передати центру соцобслуговування “Великодні паски, які будуть видані за списком”. І додаток на 5 аркушів в одному примірнику! 🙂 .

Напевно, цей лист і є квінтесенцією того ментального хаосу, що сформувався в свідомості значної кількості державних службовців і службовців місцевого самоврядування Києва, що повністю втратили правові і етичні орієнтири в збоченій системі народовладдя столиці.

Столиця України залишається єдиним містом країни в якому банда Януковича вкрала у містян самоврядування у 2010 році, ухваливши зміни в Закон України “Про столицю України, місто-герой Київ”, які на сьогодні залишаються чинними. У результаті громада столиці фактично не має жодного ефективного впливу на чиновників президентської вертикалі, що мають практично необмежені права управління районами і містом в цілому, що можливо було б і добре, аби всі вони були визнаними лідерами, місцевими авторитетами, провідниками змін і суспільних трансформацій.

Але реалії такі, що сподіватися на цивілізаційний прорив від людей, які живуть за наш з вами кошт і керують нашим майном, не приходиться. “В наш непростий час” їхня голова подекуди заповнена дармовими Великодніми пасками, які депутат, що працює на громадських засадах, має десь добути і потім ритуально викласти громадянам по списку, як ситуативне вирішення проблем знедолених за добробут яких в повній мірі за законом несуть відповідальність саме ці посадовці райдержадміністрацій, що разом з КМДА дружно утилізують 50 мільярдів гривень річного бюджету столиці.

Ще нагадаю громаді, що регламентна комісія дуже не рекомендує столичним депутатам піаритися за бюджетний кошт.

Автор: Андрій Осадчук, депутат Київради від “Самопомочі”