Громада Приірпіння

На українсько-угорському кордоні я побачив першу різницю – дороги. Вони не просто якісні. На них встановлені екодуки – спеціальні переходи та тунелі для диких тварин, щоб їх раптом не зачепили автомобілі. Таке дбайливе ставлення до тварин дуже показове. 

Від маркету “Теско”, де ми міняли валюту, ми вирушили в місто Егер.

Там я з групою прогулявся серед старовинних вулиць, пройшли до площі Добо, де помилувалися церквою Міноритів та мерією.

Надзвичайно гарна будівля, яка найбільше мені сподобалась в цьому місті – це Університет прикладних наук імені Кароя Естерхазі, заснований 1774 року. Його будівлі розташовані по всьому місту і включають у себе найпросторіший корпус у стилі бароко.

На відміну від КНУ ім. Шевченка, поряд з Університетом прикладних наук імені Кароя Естерхазі не будуються висотки.

Ввечері від Егеру ми вирушили в Будапешт, а на світанку ми вже прогулювалися однією з найбільших площ Будапешта, пов’язаною з багатьма історичними та політичними контекстами – Площею Героїв.

Площа Героїв вражає своєю величністю. На відміну від київського Майдану Незалежності, на Площі Героїв не будуються ТРЦ. Після площі ми вирушили до Будайського замку, який включає десяток архітектурних пам’яток, звідки дуже гарно було видно річку Дунай.

Найбільше мене вразив сам Королівський палац, а також дім угорських вин, який раніше був друкарнею і в якому вперше була надрукована “Русалка Дністровая” – перший західноукраїнський альманах народною мовою у 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.  Це галицьке літературне угруповання, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження.

Після Будайського замку ми вирушили на гору Гелерт, з якої було чудово видно Дунай і Будапешт. Першим, що спадає на око – це велика різниця між Будапештом і Києвом. Якщо в Будапешті більшість споруд і кварталів занесено до списку Світової Спадщини ЮНЕСКО, є надбанням усього людства і будівництво нових будівель чи реконструкція старих суворо регулюється, то в Україні регіонали можуть дозволити собі будувати висотки навколо пам’яток архітектури і буферних охоронних зон, за що їм нічого не буде. Тому в Будапешті не ріжуть око хаотичні висотки, рекламні борди і недобудовані десятиліттями мости.

Найбільше в Будапешті мені сподобався проспект Андрашши, де знаходиться дипломатичний квартал, Будапештська опера і Базиліка святого Іштвана.

Вечірній Будапешт вражає своїми вогниками і мостами. Не дивно, що будівля Угорського парламенту, за словами екскурсовода, входить до ТОПу найгарніших парламентів світу.

Будапешт, як і більшість Європейських столиць після другої світової війни був зруйнований і тому реконструйований. 

На третій день ми поїхали в найбільше місто на північному сході Угорщини Мішкольц-Топольца, де знаходиться парк з термальними водами, а потім у місто виноробства Токай.

Я відвідав Угорщину як фіналіст конкурсу журналістських розслідувань ім. Василя Сергієнка зі своєю роботою “Дерибан у Гатному: “Озерний гай” привчає інвесторів до септика на болоті”. Стаття була про те, як компанія екс-регіонала й нинішнього “Відродженця” Володимира Зубика зводить житловий комплекс на 48 га особливо цінних земель. Поїздка стала можливою завдяки призу-сертифікату на подорож від гендиректора “Феєрії мандрів” Ігоря Захаренка. 

Тож я дякую за цю можливість всім, хто до цього причетний! Поїздка мені показала, що у світі було дві людини, які гальмували світовий розвиток – це Сталін і Гітлер. Один заполонив війною півсвіту і руйнував історичні пам’ятки, а другий навішував радянські цінності, вбивав інтелігенцію, мордував голодом людей від чого українці ще досі не можуть відійти. Тому нам всім потрібно викорінювати з cебе радянські цінності, змінювати освіту і будувати успішну Україну, щоб і нею так само пишалися.

Автор: Сергій Чагаров, мешканець Гатного, журналіст