Громада Приірпіння

Дерек Менсфілд, лондонець, 72 роки, письменник і мандрівник-каучсерфер. Веде “Дорожні нотатки” і користується компасом замість GPS. З 1998 року буває в Україні. Щоліта жене до Києва свій байк. Був свідком Помаранчевої революції і Революції Гідності. Об’їхав на мотоциклі Чорне море і побував у Сибіру. В Україні одним реченням ненароком зумів образити десяток російських байкерів. Він ніколи не був у Лондонському Тауері, зате цьогоріч їздив на Полтавщину і на скіфські кургани.

Зустріти в спальному районі Києва британського байкера – це дивина. Усміхнений чоловік лагодить стильний класичний мотоцикл зі знятим глушником і пошкодженим колесом. Таким ми зустріли його за тиждень до цієї розмови, після чого він встиг мотнутися на Полтавщину і до Мелітополя. “Громада Київщини“ пропонує читачам найсвіжіші враження мандрівника від України і наших доріг.

“Британський бандерівець”, у якого хотіли віджати бізнес

– До 55 років я не водив мотоцикл. А тепер мені 72! Це правда. Поїздки на мотоциклі дозволяють зберегти молодість. Раджу всім! – усміхається Дерек Менсфілд і показує на свій припаркований мотоцикл.

– Як ви опинилися в Україні?

– Україна – це майже мій другий дім: я тут буваю з 1998 року. У мене невеликий бізнес у Києві – займаюся розробкою програмного забезпечення. Звісно, не я сам – є працівники. Я ж задіяний лише частково і маю вільний час. Починав у Харкові в 1998, а в 2002 році і тут в Києві.

Менеджер тоді брав участь у Помаранчевій революції, він читав про рекет і віджимання бізнесів. І я прилетів сюди одного дня, прийшов в офіс, а він був порожній. Ні комп’ютерів, ні людей – забрали все (зітхає – прим. ред.).

Я член товариства анонімних алкоголіків. У товаристві в Києві досить суворі люди. Я розповів цю історію кільком своїм київським друзям і вони сказали – “Все гаразд”. Наступного дня ми знайшли весь офіс, який переїхав. І всі працівники повернулися до мене.

А після цього я тут знайшов одного з девелоперів. І ми вже разом працюємо в Україні 14 років.

Раніше я прилітав в Україну раз на два місяці, але тепер – раз на 4 місяці. Але щоліта з 2011 року я приїжджаю до Києва на мотоциклі. Спочатку було непросто, було небезпечно на дорозі, але тепер я просто долаю відстань. 

Вперше сівши на мотоцикл, я поїхав до Риму на мотоциклі Victory Vegas, який схожий на великий Harley-Dawidson.

Потім поїхав на інший байкерський з’їзд. Це 2011-2012 роки. Байкери гарцювали на своїх мотоциклах. Я був одним із них, виїхав на сцену і представився: “Я з Великої Британії до Великої України”.

Після цього від мого намету переїхали близько десяти російських байкерів. І вони були такі засмучені, що я сказав “Велика Україна”. Вони спакувалися і поїхали. Я був вражений.

– То ви “британський бандерівець”?

– Yeah! – сміється Дерек. – Потім я перестав вдавати матьорого байкера і просто мандрував. Поїхав довкола Чорного моря до Грузії, Вірменії, Туреччини і тоді через Балкани. Мені в задоволення не місця, а спілкування з людьми. Тому я став каучсерфером, щоб зустрічатися з людьми. Це сайт такий www.couchsurfing.com, там 4 млн людей зареєстровані – я ним користувався. Зустрів багато надзвичайно цікавих людей. І так я дізнаюся правду, а не ту “правду”, яку подають журналісти.

– Як реагують на вас і ваш мотоцикл, були якісь ексцеси?

– Я провів чудовий час в Україні, об’їздивши її на мотоциклі. Знаю багато хороших людей у Львові, тут у Києві. Цього разу познайомився з класними людьми в Полтаві, і всюди в Україні люди кажуть: “Хай! Привіт! Як справи?” і такі дружні.

Я міг припаркуватися будь-де і люди приходили подивитися на байк. Вони питають, що я тут роблю. Я їм розповідаю і тоді запитую, де тут можна переночувати, а мені відповідають – заходьте до нас. Я просто вражений, які дружелюбні українці, в мене не було проблем ніколи з українцями. У Росії – були, у Сибіру – теж. В Україні – ніколи жодних проблем. Чудові люди.

Про зміни в країні, які ми не помічаємо

– Я приїжджаю нечасто і тому бачу багато змін.

– Наприклад?

– Ну от школу вашу, наприклад, пофарбували, –  показує на дитячий садочок. – Хіба це не чудово? Люди не помічають, а я бачу. Цього року дорога з Заходу на Схід зроблена – і вона приголомшливо гарна. Раніше їхав і думав – коли вона закінчиться, а тепер – шестирядний хайвей і це дивовижно. Держава, мабуть витратила мільйони на дороги. Багато гарних нових доріг я помітив з минулої поїздки.  

– А як щодо дороги на Мелітополь? – задаю підступне питання.

– Ну, вона не була аж геть поганою. Правда, як не туди поїхав, бо є нова дорога, а я поїхав старою. Я втратив свій задній дорожній знак через вібрацію на дорозі. Його загнуло під колесо і 80 км я так проїхав.

Заїхав на СТО подивитися, що сталося і о Боже – від знака нічого не залишилося. На СТО мені сказали, щоб я остерігався поліції, яка стоїть через кілометр. Але я доїхав до Мелітополя і назад і ніхто мене не зупинив і нічого не сказав. А сьогодні я собі замовив новий номерний знак. І в Києві я знайшов тільки одне місце, де можна зробити європейські знаки. Мені зробили номер за дві години. Круто!

Дороги стали значно кращі, крім сільських. Мене вразило місто Дніпро. Там зосереджено стільки економіки й грошей, це відчувається. І нова архітектура там значно цікавіша, ніж у Києві.

Полтава – це миле місто, але там немає потужної економіки. Я там зустрів більше проросійськи налаштованих людей, ніж у Києві. Вони скаржилися мені, що не можуть про це говорити, бо немає свободи слова. Вони кажуть, що є люди, які переїхали з Києва через свободу слова. Я не бачив таких, але мені про них говорили. Вони також говорили, що деякі російські сайти заблоковані, ну ви самі знаєте які.

Але не мою думку, за міжнародними угодами, в тому числі, які визнала Росія, кордони України були визначені. І все, що ставить під сумнів кордони і територіальну цілісність країни – це незаконно… Мені в Полтаві розповідали, що Революція Гідності була за американські гроші.

– А ви знали, що на Антимайдан звозили “тітушок” в тому числі з Полтави?

– Справді? Не знав!

– А ви помітили якусь різницю в настроях людей?

– Коли я вперше сюди приїхав, ніхто не посміхався на вулиці. Ніхто. Я дізнався, що це так було з “Перестройки”… І навіть у 2000 році на Хрещатику ніхто не посміхався – самі заклопотані обличчя. А зараз я бачу людей, які щасливі, заробляють, усміхаються, і ця відмінність дивовижна.

Я був тут під час обох Революцій. Я бачив Помаранчеву революцію, пригадую, як тисячі людей формували колони і це було неймовірно… Під час Революції Гідності я був теж на Майдані поряд з вами і поїхав звідти за два дні до розстрілів.

Для мене жахливо, що Британія, Америка і Росія гарантували суверенітет України, якщо Україна віддасть ракети. І для мене це ганьба, що ми не допомогли. Обіцяли і не виконали.

Подорожуючи до Сибіру, в Росії зустрів багато людей з університетською освітою від 22 до 30-35, хто хоче виїхати з країни. Вони мені розповідали, що є величезна проблема: якщо ти хочеш відкрити бізнес, спершу треба оплатити корупцію і бюрократію… І найстрашніше, що вони знають, що Путін бреше, Путін знає, що вони знають, що він бреше, але всі занадто налякані, щоб щось із цим зробити.

В Україні, на мою думку, є покращення. Соціальні служби функціонують краще. Є проблема з ухиленням від податків, але вона є і в моїй країні. Радує, що люди не хочуть платити гроші на корупцію, давати хабарі. Навіть посвідчення водія люди роблять законно. Це забирає шість тижнів. Що стосується поліції, то я теж бачу велику різницю. Не побачив різниці в поведінці людей зі сфери охорони, наприклад, охоронець у супермаркеті почувається наділеним усією повнотою влади.

Освітня система у вас чудова, я це знаю як власник фірми з програмного забезпечення – у вас чудові девелопери. Я зустрічався зі студентами і в мене від них прекрасне враження.

В України є гарні аграрні перспективи. Країна зараз експортує багато продуктів харчування. Нинішні студенти аграрних вишів вивчають європейські стандарти, це значить, що найближчі 5-10 років багато продукції Україна зможе легко експортувати в ЄС і годувати третину Європи.

До речі, в Україні немає такої релігійної проблеми, як у Польщі. У Польщі, якщо ти не католик – ти ніхто. В Україні з цим проблем немає.

Проте, на мій погляд, Україна відстала в розвитку на 200-300 років. 70-80 років розвитку з’їла радянська система. Наприклад, у Польщі, де “Перестройка” була в той самий час, економіка значно зросла завдяки ЄС. Я сподіваюся, що нове покоління політиків в Україні зможе змінити ситуацію на краще.

Дорожні нотатки про Скіфську імперію

Подорожуючи, Дерек публікує пости на своїй сторінці в Фейсбук Notes from the road. Тематично його мандрівка до Мелітополя – це подорож у саме серце Скіфської імперії. З кожним дописом мандрівник розповідає якийсь факт із історії скіфів, але ще більше описує сучасну Україну. Кожне фото – це ілюстрація якоїсь пригоди.

– У мене стільки разів закінчувався бензин на диких землях Сходу, що я майже став параноїком. Тому я завжди заправляюсь, коли я використовую 2/3 бака. Природно, що за п’ять кілометрів від цього самотнього місця було перехрестя з трьома сучасними автозаправними станціями. Тож я зупинився знову на каву та поглянути на компас.

– Україна була центром Скіфської імперії приблизно 2700 років тому. Скіфи залишили багато артефактів, особливо ювелірних виробів із золота… Проте справжнє багатство України – це її люди: їхня великодушність до незнайомців не має меж. Поряд із готелем, де я спинився, є чудовий бізнес. Це гараж самообслуговування. Ви їдете на своєму автомобілі, використовуєте інструменти та робите свою роботу і виїжджаєте. Я заїхав помилково і зустрів там власника Олега, який широко посміхався. Але, поки я був там, я подумав, що підрегулював би плаваючі передні дискові гальма. Я пояснив, він вийняв інструменти, усе полагодив і зробив мені каву. Ахх .. Україно! Я тебе люблю!

– У центрі міста Мелітополь – невелике сіре село; село не змінилося, відколи було побудоване, в основному, німецькими військовополоненими в 1945 році… Головна вулиця називається Скіфська. У 1954 році один чоловік, копаючи колодязь в себе на городі за будинком, здивувався, коли його розкопки посипалися і утворилася широчезна діра, на дні якої він знайшов череп. Міліція оглянула місце і викликала місцевий музей. Музей розкопав ще й, врешті-решт, відкрив другу за величиною знахідку золота, знайденого в скіфському кургані в Україні. На глибині 13 метрів знайшли 3400 прикрас і благородного воїна… І немає жодних ознак, що вказують на поховання. Ніяких банерів або людей, які продають екскурсії або листівки. Тільки вдова, одягнена в білій хустині покаже вам табличку гробниці, якщо ви знайдете її будинок і постукаєте. Скіфська імперія простягалася від Монголії до Польщі, від Північного Китаю до Індії та Пакистану. Найвідоміша світова імперія; утворена 3000 років тому, але сьогодні немає жодного знаку, який вам укаже, де її можна відвідати.

(Фото в публікації зі сторінок Дерека Менсфілда в Фейсбук: Derek Mansfield та Notes from the road)

Розмовляв із мандрівником: Сергій Огородник, журналіст