Громада Приірпіння

Ми отримали порцію коментарів на захист права Максим Плешко на приватність після поширення матеріалу про його профіль на сайті знайомств, тому вирішили відповісти по суті. Як на цю проблему дивляться юристи.

Право на приватність – це насправді дуже чутлива і важлива тема, бо це одне з основних прав людини. Право, яке найчастіше нехтується чиновниками Ірепня. Вони дозволяють собі публічно втручатися в приватне життя мешканців міста, передавати особисті документи третім особам і поширювати брехню на тему “хто з ким спить” у придворних медіа та листках-агітках.

Ірпінь – маленьке місто, тому тут право на приватність порушувалося завжди. Але, за нашими даними, саме пропагандисти Максима Плешка зробили приватне цькування неугодних Карплюкові людей звичною справою, такою собі медійною технологією. А депутат Максим Плешко ймовірно особисто збирав “пікантні подробиці” про активістів на замовлення екс-мера міста – ми отримували сигнали про це з різних джерел у 2016-2017 роках.

Чим відрізняється наша інформаційна політика від того, що роблять плешківці (так-так, він там, звісно, не один, а має ірпінсько-бучанську команду найманців, про кожного з яких буде згодом)? Тим, що ми стараємося ЗАВЖДИ діяти в рамках закону. Ми дуже поважаємо закони України і хочемо, щоб в Ірпені їх всі так само поважали.

Закони, що захищають право на приватність, чітко говорять ще про один важливий момент – суспільний інтерес. Тобто право суспільства знати про чиновників та політиків правду. Закрема, правду, про їхні “родинні схеми” та оборудки з бюджетом. І саме цей інтерес напряму стосується родини Плешків.

І отут починається його “приватність” поступатися інтересам суспільства знати, чому саме його дружині віддано стільки комунального майна в оренду.

Чому в місті Ірпінь таблички “100 коліс” існують скрізь, а такого платника податків ми не можемо знайти ніде? Чому сходи і будівля дитячої бібліотеки окуповані невідомими особами без реєстрації платників податків? Чому ці особи без реєстрації ФОП виграють гроші з бюджету Ірепня на позатендерних процедурах через дружин, зокрема?

Тому давайте подивимося, що кажуть юристи. Зокрема, Oleksandr Burmahin, медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси, проаналізував рішення Європейського суду з прав людини (справи “Лінгенс проти Австрії”, “Яновський проти Польщі”, “Тома проти Люксембургу”, “Фресо і Руар проти Франції”, “Констатинеску проти Румунії”, “Перна проти Італії” та “Гріко проти Словаччини”) і дійшов висновку про існування шкали “рівня критики публічних осіб”: найбільший допустимий рівень – політики, далі – високопосадовці органів державної виконавчої влади, нижче – керівники великих підприємств, посадовці середньої ланки влади, ще трішки нижче – судова влада та судді.

“Найбільший рівень захисту від критики та втручання у приватне життя мають пересічні фізичні особи. Такий розподіл пояснено так: що публічнішою стає людина, то більший суспільний інтерес викликають її дії. До того ж, якщо йдеться про політиків або чиновників, преса та інші ЗМІ стають через поширення інформації щодо суспільно важливих питань органами громадського контролю за їхньою діяльністю.

Такий підхід права до публічних осіб абсолютно виправданий. Наскільки це виправдано, ми можемо усвідомити, спостерігаючи за українською реальністю. Коли політики, наприклад, намагаються якнайкраще приховати певні свої бізнесові схеми, що перебувають поза законом, корупційні діяння, які призводять до суворого покарання.

Усе це мусить бути викрито журналістом у доступній для споживача інформації формі, щоб правоохоронні органи притягли правопорушників до відповідальності або якщо охоронці порядку бездіяльні у цій ситуації, то щоб громадяни країни артикулювали і рефлексували свою реакцію, яка в ідеалі має змінити ситуацію в суспільстві”.

Тобто, повторюся, наша мета – змінити ситуацію в суспільстві. Зокрема, в Ірпені. Де насправді чиновник підзвітний громадськості, а не громадські активісти підзвітні чиновникам, які вважають себе місцевими “божками”.

Тож далі буде. Аж поки кожна оборудка з бюджету кожного чиновника Ірепня не стане публічною. І лайном з Максимових лайнометів нас точно не залякати – воно прекрасно відскакує на нього самого саме тому, що ми поважаємо закони України, а вони – ні.

Авторка: Михайлина Скорик, мешканка Ірпеня