Громада Приірпіння

Уже незабаром у Києві можуть з’явитися районні ради з новими повноваженнями. Питання лише в тому, хто ініціює їх створення – столичні обранці чи народні депутати. 

Рух ЧЕСНО розібрався, що ж планують робити з місцевим самоврядуванням у столиці. 

Поки в Київраді міркують, коли ухвалювати відповідне рішення, парламентарі від монобільшості вносять останні поправки до фінального варіанту законопроекту про столицю. Текст громадськість ще не бачила. Тож, імовірно, обирати депутатів районних рад кияни зможуть уже восени 2020 року.

У липні – на початку серпня, одразу після парламентських виборів, один із новообраних нардепів від “Слуги народу“, столичний мажоритарник Богдан Яременко сказав: 

“У Києві мають бути відновлені районні ради. Їм треба передати більшу частину міського бюджету, щоб люди в районах через своїх депутатів могли визначати пріоритети для витрачання грошей на потреби жителів району”. 

Згодом однопартієць Яременка Віталій Безгін заявив про розроблення нового законопроекту про столицю. Він передбачає розмежування посад мера та голови КМДА, а також відновлення райрад.

Паралельно в інформаційному полі почалася суперечка про доцільність повернення рад у райони.

Приміром, Наталія Новак, уже екс-нардепка від БПП, переконана, що райради для нинішніх районів – “штучні утворення” й цілком вистачить об’єднань на місцях. 

“Люди з різних мікрорайонів не мають нічого спільного, а їх об’єднують у райони. Депутати райрад дуже часто навіть не проживають у Києві та відповідному районі. Це робиться для полегшення управління Києвом? Значно більше спільного в людей, які мешкають у мікрорайонах, об’єднаних спільною територією, спільними інтересами, і мають свій орган самоорганізації населення. Створюючи райради, ми повертаємося назад і матимемо десять таких самих Київрад”, – коментує вона допис у фейсбуці нардепа Віталія Безгіна щодо нового закону про столицю.

Безгін пояснює, що в Києві буде нове районування:

“Це буде саме принцип, коли управління наближене до кожного. Населення району буде в межах 60-80 тисяч, але то вже справа нової Київради. І це якраз буде зовсім інша модель взаємодії, що забезпечена адекватним законом”.

Політична доцільність

До 2010-го у столиці існували районні ради. У вересні того року Київрада вирішила їх ліквідувати, а натомість створити райдержадміністрації. 

Офіційно – аби заощадити кошти міської скарбниці. Мовляв, треба було скорочувати величезну армію чиновників, які утримувалися з бюджету. 

Неофіційно – тодішня верхівка на чолі з Віктором Януковичем і Партією регіонів прагнула зосередити владу над Києвом у своїх руках. 

Крім того, парламент вніс зміни до закону про столицю, розділивши повноваження міського голови та очільника КМДА, у результаті чого тодішній мер Леонід Черновецький став “весільним генералом”, а влада перейшла до призначеного президентом на посаду голови міськдержадміністрації Олександра Попова. А фактично столицею керувала Банкова.

Проте разом з ліквідацією райрад не знищився механізм їх відновлення. Щоправда, ним не користувалися протягом п’яти років – аж до 2015-го, коли Київрада вирішила відновити десять районних рад, прописавши їхні повноваження. 

Після виборів, призначених на 27 березня 2016 року, вони мали б опікуватися загальною середньою й позашкільною освітою, питаннями охорони здоров’я та закладів культури, містобудуванням у частині подання пропозицій до Генплану, ремонтом житлового фонду, озелененням і благоустроєм тощо.

Але, зрештою, не судилося, адже вже наступного дня після затвердження ЦВК календарного плану підготовки та проведення виборів Окружний адміністративний суд Києва призупинив виборчий процес за позовом громадської організації “Наждак” та народних депутатів України Євгена Рибчинського й Сергія Рудика. 

І хоча ЦВК подала апеляцію, процес загальмувався.

Про другу спробу сформувати районні ради в Києві заговорили 2018 року. Проте вже навесні 2019-го в Київраді забракло голосів.

Волею Київради

“Останнім часом у Київраді всі фракції виступали за відновлення районних рад, – каже Руху ЧЕСНО голова фракції “Свобода” Юрій Сиротюк. – І нам не треба чекати на закон про столицю, аби відновити їх. Нині ніщо не заважає ухвалити рішення про поновлення повноважень районних рад, розділивши свої повноваження з ними, водночас звернутися до ЦВК з рішенням про призначення виборів. І призначити ці вибори разом із загальними місцевими у 2020 році”.

Аргументи Сиротюка зрозумілі.

По-перше, він вважає, що мешканцям столиці варто дозволити ухвалювати рішення самостійно.

“Нині ж кияни не можуть це робити, бо в якомусь Цюрупинському районі (зараз Олешківському, – ред.) Херсонської області, де проживає 70 тисяч мешканців, є місцеве самоврядування, а в Деснянському столиці з його 370 тисячами жителів – немає”, – дивується депутат.

По-друге, це дасть змогу розвантажити Київраду, і вона буде здатна зосередитися на стратегічних проблемах, як-от Шулявська розв’язка чи будівництво гілки метро на Виноградар.

“Кожної сесії на розгляд Київради виносяться сотні питань, серед яких є, приміром, про закриття громадської вбиральні в якомусь районі міста. Невже це повноваження стратегічного органу міста – Київради? Звісно, ні. Чому такі локальні проблеми не можуть вирішуватися на місцях?” – зауважує столичний обранець.

Депутат зазначає, що на місцевому рівні мають вирішувати питання озеленення, розвитку прибудинкових територій. До того ж варто порадитися з місцевими жителями, як має розвиватися комунальний транспорт.

“Повірте, якщо делегувати такі проблеми на нижчий рівень, у Київраді можна буде зняти 90% питань”, – упевнений Сиротюк.

Схожу позицію має й депутат міськради від БПП Ілля Сагайдак.

“Інколи депутати нехтують чимось локальним заради стратегічного. І це нормально, – каже він. – Інше питання, що треба вирішувати всі існуючі проблеми. Але якщо депутати вибирають, яке питання краще: Подільсько-Воскресенський міст або дорога у дворі на окрузі, то, звісно, вони оберуть останнє. Адже політичну вигоду їм дасть не міст, а дорога на окрузі. Але ж насправді Києву потрібен міст, бо це кричуща проблема, великі екологічні втрати. Тому депутати Київради мали б займатися стратегічним плануванням, розвивати транспорт, опікуватися культурою, бо це вищий рівень експертизи, а районним радам віддати локальні питання”.

Проте Сагайдак твердить, що рішення Київради наразі недостатньо, необхідно ухвалити новий закон про столицю. 

“І вже в ньому розмежувати повноваження. Згодом Київрада могла б детально розподілити”, – вважає він.

І це перший крок.

Другий – на рівні Київради ухвалити рішення про нові межі районів.

“Ідея нашої депутатської групи така, аби зробити райони, що відповідають логіці, – веде далі депутат. – Наприклад, Святошинський район можна розділити на дві частини. Так, вулицю Туполєва поділено: з одного боку – Святошинський район, з іншого – Шевченківський. Хоча там однорідна забудова: “хрущовки”-п’ятиповерхівки, спільні комунікації, але адміністративний поділ нелогічний. Нивки – це масив, Сирець – це масив. І проблеми в них різні. Люди об’єднуються навколо цих масивів, вони краще знають місцевість і швидше можуть вирішувати проблеми”.

Сагайдак наголошує, що ділити слід на райони не за кількістю мешканців, а за інтересами громади.

Теоретичний підхід

Кілька років над новим законом про столицю працював директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак. Саме його ідеї взяли за основу чинні депутати. У розмові з Рухом ЧЕСНО експерт пояснює, що важливо саме на рівні закону затвердити створення райрад у Києві й окреслити їхні повноваження:

“Аби Київ не крутив. Київрада зможе надавати додаткові, але не забирати ті, що визначені законом”.

Серед них, зокрема, первинна та профілактична медицина, середня, дошкільна й позашкільна освіта, благоустрій, паркування, ринки, ремонт та утримання міждворових проїздів.

Ганущак переконаний: створити районні ради необхідно з кількох причин.

Перша – для контролю використання коштів. 

“Сьогодні 60 мільярдів гривень фактично в одних руках, до того ж безконтрольно”, – каже він.

Друга – делегування низки повноважень на нижчий рівень буде корисним для стратегічної роботи столичних обранців.

“Нині депутати Києва перевантажені питаннями, які взагалі не потрібно вирішувати на рівні міста з тримільйонним населенням. У Київраді голосують, навіть не вникаючи в суть, бо питань так багато. Тому ми маємо хаотичні забудови”, – зазначає експерт.

Третє – з’явиться антикорупційний запобіжник: подолання можливого конфлікту інтересів. Так, Київрада як первинний суб’єкт територіальної громади має визначати правила, а реалізовуватимуть їх райради. Приміром, Генеральним планом опікується місто, а детальним – район. За нормативні документи щодо МАФів відповідає столиця, а вирішує, де розміщувати кожен із них, – район. Тобто депутати Київради не можуть працювати на себе, бо виконуватимуть на місцях.

Окрім того, Ганущак нагадує про деякі містобудівні моменти: 

“Яскравий приклад – Париж. 1853 року затвердили його Генплан, і місто розділили на райони. Зараз Париж пожинає плоди: у зв’язку з диверсифікацією повноважень кожен район нині має свою родзинку, і всі вони не сконцентровані в центрі. А в такому монопольному місті, як Київ, життя вирує тільки в центрі. Конкуренції немає. І якщо в мене запитають, чи варто дробити столицю на 50 районів, відповім “ні” – варто робити великі райони та порівнювальні, щоб у кожному був і бізнес, і житлова забудова”.

Ще один аргумент на користь райрад – можливість навчитися бути політиком. За словами експерта, варіант “із грязі у князі” не повинен працювати. 

“У нас і так мало людей, схильних до публічної діяльності. Селекція має відбуватися за принципом: покажи, чи ти взагалі можеш працювати. Найкраще, коли є найнижчий, найпростіший набір завдань наближеного до людей рівня, де кристалізуються ті обранці, які вміють їх розв’язувати. Потім вони йдуть на більш високий рівень – міста. А з досвідом можна зазіхати й на парламент”, – додає директор Інституту розвитку територій.

Депутатські ініціативи

Отже, якщо ухвалювати рішення про нову історію створення райрад, потрібно вирішити ще кілька основних питань.

Перше – повноваження та бюджетування.

“До розподілу повноважень між рівнями ми ставимося дуже технічно. Райони відповідають за свою інфраструктуру: вулиці, двори, школи, дитсадки, а місто – за загальноміські системи та проекти: транспорт, дорожню мережу тощо, – пояснює народний депутат від “Слуги народу” Дмитро Гурін. – Бюджети районів наповнюються своєю частиною податків і не залежать від рішень Київради. Також у районів є повноваження впливати на забудову – поверховість, щільність. Виділення землі може відбуватися тільки двома голосуваннями – районної ради та Київради”.

Гурін твердить: райради – не політичний, а радше господарський орган, інструмент забезпечення комфорту, чистоти й безпеки виборців.

“Це такий мегаОСББ. Ми бачимо багато прикладів ОСББ у Києві, які ефективно працюють. Саме місцеві комунікаційні хаби – керівники ОСББ, директори шкіл, сімейні лікарі, місцеві активісти – могли б скласти кістяк таких рад”, – додає представник пропрезидентської партії.

Друге – кількість депутатів.

Директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак певен: теорія свідчить, що найкраще працює система, у якій на депутата найнижчого рівня припадає щонайбільше шість тисяч мешканців. Тоді в нього є можливість первинного контакту з виборцями. У Києві це понад 50 тисяч. Тобто фактично депутат Київради відірваний від території.

У 2015-му йшлося про 46 представників громади в Голосіївському, Печерському, Подільському та Шевченківському районах і по 54 депутати в Дарницькому, Деснянському, Дніпровському, Оболонському, Святошинському та Солом’янському. Згодом у Київраді запропонували зменшити до сорока.

Сагайдак каже, що за умови зміни меж районів і появи більшої їхньої кількості, 10-15 депутатів у кожному з них буде досить.

Третє – дата виборів.

Найімовірніше, обирати районних депутатів кияни зможуть восени 2020 року. Хоча наразі все ще ширяться ідеї про дочасні вибори в Києві.