Громада Приірпіння

Вже тиждень як перебуваю в глибокому шоці від набережної в Ірпені. Дерево в клітці, скелети рибин та інші набори несмаку, які навіть до якісного жлоб-арту не дотягують, і все це під пафосною назвою “Irpin river”. Европа так сказать. Здобули!

Я так розумію, що дійшла черга до забудови заплави річки, і тепер наші гроші закатали у цей несмак, щоб краще продавалися квартири… Але є одне але.

Влада Ірпеня постійно ниє, що активісти все критикують і нічого не пропонують. Ну, перш за все мудра влада радиться перед тим, як щось робити за бюджетні гроші у громадському просторі. Радитися треба навіть тоді, коли наш простір хочуть облагородити волонтери за свої кошти. Був у нас прецедент в Коцюбинському, коли в парку перед днем селища зробили надгробок з білкою за погодженням з самопроголошеним головою Сергієм Данішем, а білка – це символ селища… Тоді в людей так кипіло тиждень, що вночі ту ж білку на надгробку прибрали.

Добре, хоч завдяки ініціативі дівчинки Валерії Сокотюк, яка збирала підписи дітей, у парку Коцюбинського встановили корабель. Бо так було б якесь чергове одоробло.

І от я вирішила уявити собі неймовірну картину: вже всі базові проблеми в громаді вирішені, вже вистачає шкіл, садків, з’явилося безкоштовне харчування в школах, бібліотекарі не бідкаються, що в школи треба книжки і періодика, запущений комунальний транспорт і він дає місту прибуток, організоване сортування сміття, яке дає місту прибуток і от ми, завдяки тому, що запустили кілька прибуткових проектів і потроху заробляємо, маємо гроші на благоустрій біля річки Ірпінь і можемо розвивати зону відпочинку і туризму.

Постає питання, що ж тут робити. Нормальні люди оголошують конкурс проектів і радяться з громадою, якщо планують такі гроші витратити на набережну, якою користуються всі ірпінці. Більше того, цю набережну можна було робити як хорошу туристичну зону для того, щоб приїздили туристи, зокрема школярі з Києва.

Тут згадалося мені, що для того, щоб відвідати цікаве для дітей місце ми поїхали в Польщу у “Магічні сади”, на “Ферму ілюзій”, до “Енерджиландії” та “Дінозаторленд”. Поляки вибудували систему місць для розваг, де діти можуть розвиватися і размо з батьками отримати круті фото. Ці світлини після відпочинку відвідувачі постять в Facebook чи Instagram і тим самим рекламують ці маленькі населені пункти, аби приїдило більше туристів.

Це допомагає створити робочі місця і розвиває малий бізнес. Туристи хочуть десь гарно поїсти, зупинитися на ніч, якщо місто подбало про те, щоб цікавих зон для туристів було більше, ніж на один день.

Ірпінь зараз – це точно не те місце, куди пріоритетно хочеться на екскурсію відвести клас з столичної школи і не те місце, де ти з сім’єю хочеш залишитися на ніч, бо не встиг подивитися щось цікаве вчора і щось залишилося на ще один день. Але туристичний потенціал в колись рекреаційного регіону просто шалений. Саме тут творили зокрема Микола Носов. Тут після арештів відпочивав душею на річці Остап Вишня та писав свої історичні романи Павло Загребельний. Сюди в гості на дачу до Максима Рильського їздила вся творча еліта ХХ сторіччя, в будинку Григорія Кочура збиралися шістдесятники. Врешті-решт тут писали картини Володимир Сидорук та Федір Кричевський, перший ректор Української академії мистецтва.

Носов – автор знаменитого Незнайка, який жив у Квітковому місті біля Огіркової річки поблизу лісу. Автор сам жив якраз поблизу заплави річки Ірпінь, в одному з дачних будиночків, везених в просіці лісу. Не виключено, що дитячі роки і місто Ірпінь, де жив Носов,  вплинули на створення світу, в якому жив Незнайка.

Екс-мер Ірпеня Володимир Карплюк ідею Незнайка вже викристав і зробив парк Незанайка. Але те, як це втілено, можна назвати совковим убожеством. Таке враження, що просто свіжофарбоване, а стояло з початку 80-х років.

І, звісно ж, сучасного Незнайка він затулив на той бік Ірпеня, де Носов навряд чи колись був, адже його родина мешкала з іншого боку залізниці.

В “Незнайці” є Оігркова річка. І саме мотиви Незнайка могли допомогти з річки Ірпінь зробити прекрасну зону для туризму і зробити ціле місто. Ось наприклад як виглядають “Магічні сади в Польщі” – це  світ, вигаданий просто для бізнес-ідеї і не попуряризований на пост-радянському просторі. Сюди в гарячий сезон приїдять туристи з усього світу, а протягом року – школярі з Любліна, Варшави та Кракова.

І дивишся на те, що сотворили за наші гроші у нас і думаєш, чи приїде сюди на екскурсію хтось з дітьми щоб сфотографуватися на такій моторошній фотозоні…

Дивлячийсь на це фото приходить хіба асоціація про “Незнайку на місяці”, бо це все, що могло б на цьому фото нагадати про те, що це легендарний Ірпінь. А можна було б подивитися, як це роблять у світі і мати креатив геть іншого рівня. Ось панорама тематичного майданчика у США.

Окрім космічної тематики є ще тема повітряної кулі. Так от в одному з парків США добре попрацювали над аналогічною атмосферою. Тільки там увіковічнювали не Незнайка, а “Дивовижного чарівника країни Oз”. Хто читав і пам’ятає, що Гудвін  потрапив у чарівну країну на повітряній кулі. Так от і майданчик зробили стилізований.

А скелети рибин у мене асоціюються тільки з одним: риба гниє з голови. Якщо це натяк Володимиру Карплюку – то, може, в цих рибинах і є сакральний зміст для ірпінців…

У нас на набережній в Ірпені тепер теж є щось подібне кулясне – це клітка для дерева за понад 40 тис наших податеів. Яке відношення має цей еконенависницький жлоб-арт до Ірпеня?

Ну, а в парку Незнайка є от така “живописна” пташка під кофроліном з гострим дзьобом. Що вона символізує у парку Незнайка?

Як виявилося нічого, окрім недолугого і небезпечного для дітей плагіату. В оригінальній версії це був живопліт, по якому не можна лазити і який треба доглядати.

Ірпінці так і не зрозуміли, що це жахіття робить у парку Незнайка.

А про те, щоб на вхідній групі не було помилок у парку Незнайка ніхто і не думав. І так зійде.

Тепер на відкритті набережної вирішили не ризикувати. Написали англійською, щоб не помилитися під час відмінювання.

Можна було зробити майстеню Гвинтика і Шпунтика, де діти могли б приходити і майструвати якісь речі.

У майстерні Тюбіка можна було б дітям малювати під час майстер-класів.

А є ще лікар Пішулкін та інші коротуни. Це прекрасно перегукується з тим, що ми ообили до дня захисту дітей в Коцюбинському, коли обрана громадою селищна голова Ольга Матюшина вирішила організувати “Парк професій”. Тільки на набережній це було б не на один день і працювало б для туризму щодня.

У музеї Коперника у Варшаві низка інтерактивних речей для учнів і щоб туди потрапити – треба бронювати час заздалегідь, інакше кліька годин треба чекати в черзі.

Можна було аналогічно обіграти булгаківську тему “Майстер і Маргарита” в сусідній Бучі і об’єднати два міста одним маршрутом, але для цього треба шанувати історію регіону і мати мізки не на рівні совка чи жлобізму.

Що відбувається у нас? Влада Ірпеня створила за мільйони платнків податків щось унікальне? До нас тепер возитимуть екскурсії з Києва і, можливо, їздитимуть з Європи? Ні. Я так розумію, що ті, хто хочуть продавати квартири біля річки Ірпінь вирішили скреативити, а вийшло, як завжди.

А тим часом директорка музшколи Коцюбинського Мая Неголюк, яка рекламувала фігуранта антикорупціних розслідувань Карплюка як прекрасного, на її думку, кандидата в нардепи, просить гроші на циклювання підлоги в музшколі. То чи міг Ірпінь вгатити мільйони наших податків, коли освіта і медицина злидарюють і не запушені проекти, які дозволяють заробляти бюджету міста?

І питання до виборців, а чому ми обираємо таку владу, яка довзволяє собі мити наші гроші, які кожному мешканцеві Приірпіння далися доволі нелегко?

Авторка: Ірина Федорів, журналістка та мешканка селища Коцюбинське