Громада Приірпіння

Страшно прокидатися від слів чоловіка: “Вставай, горить будинок!” Страшніше хіба що, коли зникає дитина, але міліціянти відмовляються приїхати на виклик, бо дорогий бензин, а вони, бачите, заправляють чергові машини власним коштом. Такий випадок був нещодавно у моєї знайомої. Дякувати богу, дитина знайшлася і без втручання міліції.

Увечері годині об одинадцятій почувся запах тління. Чоловік вийшовши перевірити, але нічого підозрілого не виявив. Мусили зачинити вікна, щоб запах не розповсюдився по хаті, обурюючись на безсовісних невідомих, які під покровом ночі палять сміття.

А уже в 12:30 полум’я палахкотіло, шифер гучно тріскався, а  ми носились з відрами від кранів до пожежі.

Горіли дрова, складені вздовж будинку і накриті шифером від дощу. Будинок недавно побудований, двір ще не впорядкований, але в недалекій перспективі було заплановано побудувати пристойне накриття для дрів. Тим більше, що свого часу чекає дров’яний котел, куплений в зв’язку з шаленим подорожчанням газу.

Після того, як вогонь власними і сусідськими силами загасили, ми почали гадати щодо причин виникнення пожежі. А так як жодної причини знайдено не було, то вирішили зателефонувати спеціалістам із встановлення причинно-наслідкового звязку.

За номером 102 сержант “Бубубу” (я імена і так погано запам’ятовую, а в стресових ситуаціях тим більше…) сказав, що пожежі не їх справа і порадив телефонувати 101.

За номером 101 черговий відповів, що раз пожежа ліквідована, то їхати їм нема сенсу, а інспектора БУДИТИ не варто…Мої аргументи, що якщо маємо справу з підпалом, то сліди злочину краще шукати по буквально ГАРЯЧИМ слідам, не вплинули на рішення пожежників не реагувати на виклик.

Повторний дзвінок 102. Прохання спонукати пожежників перевірити чи не підпал. Незадоволене: кажіть свої дані – прізвище, ім’я, по батькові,, рік народження, адресу. Все. До побачення… Міліціонер приїхав о 7,15. Слідів підпалу він не виявив: ну там сірників, паперу тощо. А тому сказав, що він в праві не рекомендувати пожежникам висилати на місце пожежі інспектора.

Ірпінь, колись одноповерхове (другий поверх як правило був мансардним) курортне містечко поступово перетворюється навіть не на місто-супутник, а на спальний район Києва. Майже всі місця, де тільки можна було втулити висотні будинки, уже забудовані.

Було дуже дивно спостерігати, як на болотистій галявині, де щовесни розквітав ряст, зводяться багатоповерхівки. Хто дав добро на цю забудову? На скільки комфортно буде проживати в тих квартирах? (“Где вы живете – на реке или в болоте?”) Чи знають забудовники і чиновники, які видають дозвільні документи на будівництво, важливість боліт для екосистеми? Адже болото є губкою, що вбирає з повітря токсини, а також, є ланцюгом у природному регулюванні вологості повітря.

У зв’язку з тим, що болотисті місця і зелені насадження, які встигли вихопити у громади, закінчились, забудовники побачили потенціал в приватному секторі.

Наразі спостерігається така тенденція, що викуповуються старі будинки начебто під приватну забудову, але на місті одно- двоповерхових будинків зводяться багатоповерхівки. Такі питання як соляризація, забудовників не цікавить. Зрозуміло, що високі будинки будуть відбирати на себе левову частку сонячного проміння…

Така родзинка приватної забудови, коли господарі в себе в дворі за парканами і зеленими насадженнями почувають себе захищеними від стороннього ока, нівелюється. Адже над одноповерхівками тепер часто бовваніють високі будинки, з вікон яких приватні дворики добре проглядаються.

Дане явище, можливо, є невід’ємною частиною всесвітнього процесу збільшення народонаселення, а, також, підживлюється ненаситністю людей, як одного разу спробували “швидкі” гроші. І все б нічого, якби разом із появою нових будинків розвивалась інфраструктура,  будувались школи та садочки з урахуванням збільшення кількості населення. А ще краще, щоб було повністю відсутнє таке явище, коли раптово згорає приватний будинок, погорільцям пропонують підставні особи допомогу в придбанні квартири в багатоквартирному будинку в обмін на ділянку, а незабаром нові власники будують на цій ділянці висотку.

Такі явища траплялись в Ірпені і місцеві мешканці про це знають.

От тому і виникає у господарів будинку, які необачно склали вздовж стіни дрова, і у яких спалахнули дрова саме в тому місці, де газова труба заходить в будинок, чи не зумисний і професійний підпал відбувся…

Бо будинок стоїть на ділянці, яка розташована на розі вулиць, раз – якщо поставити висотку, то буде зручний під’їзд; біля нової траси на Київ, два – цей фактор значно додав би вартість потенційним квартирам.

У зв’язку з усіма цими роздумами і також, в зв’язку з відмовою що міліціянтів, що пожежників посприяти швидкому розслідуванні на рахунок підпалу, виникає відчуття незахищеності.

І саме в цей момент спадають на думку слова бійців з Правого сектору: “Оля, якщо буде хтось ображати – телефонуй…”.

Але здоровий глузд перемагає страх і емоції. Бо якщо сильний – це той, хто має зброю, доступ до адмінресурсу або гроші, то ми неправова держава… А я хочу житии в цивілізованому світі. І шукати захисту і справедливості не у людей зі зброєю, а в правників…

І навіть якщо мій будинок стоїть на ласому для забудовників шматку землі, то я маю повне право спати спокійно і не боятись того, хто “сильніший”. Апріорі!

Авторка: Ольга Аргат, мешканка Ірпеня