Громада Приірпіння

Урочище Вумівський ліс, що в Петропавлівській Борщагівці,  — це рукотворний лісовий масив, посаджений між 1948-1952 роками. Однак сільська  рада  ж уперто не вважає цей ліс навіть зеленими насадженнями і роздала тут землю під забудову. В Генеральному плані від 2012 року Вумівський ліс планують перетворити на масив з 13 багатоповерхівок та знищити залишки лісу повністю. У процесі порятунку Вумівського лісу я знайшла документи, які свідчать про те, що ліс все-таки був лісом 1-категорії і його передали на баланс Святошинського лісництва ще в 1976 році. Та ще ціннішим  доказом того, що ліс таки був лісом, і  він не “самосійка та чагарники”, а  посаджений людськими руками, є той, хто його садив. Павло Микитович Афанасенко народився 1928 року в Петропавлівській Борщагівці. Він той самий  чоловік, який садив Вумівський ліс.

Стукаю до дерев’яної хати. Таких вже майже не лишилось в нашому селі. Довго ніхто не виходить, за дверима важке човгання.  Двері  відчиняються, і на мене дивляться сині, світлі, майже дитячі очі. І не дивно, наступного року, дай Боже, Афанасенко Павло Микитович святкуватиме своє 90-річчя.

Хата Павла Микитовича — це нагадування і про його професію і про його добре діло, яке він зробив для нащадків. Колись в 1951 році,  за те, що він посадив 23 га лісу в строк і з суворим дотриманням технології, лісництво виписало деревини для хати, яку Павло Микитович збудував своїми руками.

Головний лісовод Петропавлівської Борщагівки не курить, не вживає алкоголю. Але навіть не це його головний секрет довголіття. Багато років він пропрацював у лісництві.

“Для мене ліс — це здоров’я. Я стільки год у лісі робив, тому я  і сохранив здоров’я своє. — розповідає Павло Микитович. — Як заїзджаєш у ліс, — це ж чистий кислород. Дуже легко дихати. Ліс — це взагалі людське здоров’я. Я, як вчився на лісовода, нам викладали так: в старе время на чоловіка виділялося 40 кв. метрів зелені. У 1948 році норми вже були 14 кв.м. (Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року – прим.автора) дуже багато порізали лісу і зелені стало дуже мало”.

У 1948 році Павла Микитовича колгосп відправив на спеціальні навчальні курси.

“Був такий сталінський план «Преобразования природы» і мене колгосп послав на курси лісоводів. Ми проходили їх у Ворзелі. Ми там  і вчилися і відпочивали. Але нам викладали, пам’ятаю, дуже зжато. Як виростити це деревце, як посадить, щоб воно росло, як висаджувати, на якій глибині, як лісові пожежі тушити. Як насіння зібрати, як зберігати. Навіть, як зарплату нараховувати робочим,  — все вчили”.

Курси Павло Афанасенко закінчив з відзнакою і від Святошинського лісництва отримав завдання посадити декілька десятків гектар лісу в Петропавлівській Борщагівці та навколо.

Почали з соснового бору в районі вулиці Островського. Саме тут починали висаджувати майбутній Вумівський ліс.

«Як весна прийшла, і вже можна було робити посадку, Я їхав туди в лісництво брав посадковий матеріал, особенно ми тоді сосну почали садити. Тоді ми по вулиці Шевченка 1.20 гектар посадили і біля РПБ 1 гектар теж посадили (Нині приватна власність, за адресою с.Петропавлівська Борщагівка Островського 23-А фізособи Андросова Сергія (забудовник Building Developmnet Holding,ЖК  Ехо парк –  прим. Автора ).

Потім  Павло Микитович  почав підготовку до  посадки діброви. 

«Ми їхали з бригадою в ліс і збирали жолудь. Тоді восени я його садив і навесну вже  були такі маленькі росточки з жолудя. Садив так: ґрунт пополам з піском і тоді вирощували з них саджанці. Вже біля ВУМа (ДП «Електронмаш» прим.автор) ми садили саджанцями річні дубочки вирощені з тих жолудів. А на полі  нашому (йдеться про лісопосадку тепер Празький парк та лісополосу вздовж вулиці Паркової – прим. Автора), щоб дуби прижилися я брав в лісі мікоризу і висаджував їх разом з мікоризою».

Прийшла весна 1951 року і настав час садити ліс понад річкою Нивкою. Тепер це діброва у Вумівському лісі. Тут закінчується вулиця Матросова, а з півдня діброва впирається в завод “Електронмаш”.

Тої весни Павлові Микитовичу дали 25 людей в бригаду, в основному жінок старшого віку, які були вже негідні  важко працювати на полі. Садити заплановани  23 га лісу треба було негайно, а людей у Павла Микитовича не було.

От я в лісництві взяв меч Колесова (спеціальний пристрій для посадки лісових культур – прим. автора), щоб ліс садити, а треба ж іще людей якось організувати. Видали мені 25 бабів-пенсіонерок. Я ж тоді кажу, дайте ще людей,  а немає людей. Я до бригадирів, а вони не дають мені людей, бо тоді 100 га картоплі садили. Я тоді в контору в сільраду, звоню в райком, тоді був такий голова райкому Нефьодов. Я йому кажу, що не дають людей ліс садити. Він в мене питає, чи Шпаченко є на місці, тоді він голова колгоспу був. Я кажу йому,  Михайло Іванович, до телефону Нефьодов зве. «Негайно дай людей ліс садить», каже. Так вони дали мені людей після обіду і коней. І так за два дні я 23 га лісу і посадив», — сміючись розповідає Павло Микитович про історію з пошуком людей.

Садили дуби, сосни, берест, клени, берези, верби та акації. На гектар йшло 1200 саджанців.

«Я йшов за кожним рядом і перевіряв, як хто посадив кожен саджанець, бо було таке, що люди садили вершочком в ямку, а корінцем донизу (сміється). Акацію садили — це, де  спеціальні приярні полоси, щоб не було ерозії.Також і верби спеціально для укріплення садили, щоб вода не розмивала. Тоді, де брали вербу: їхали на стару ферму і вербові колки рубали і садили в землю».

Вербами, про які розповідає Павло Микитович, був повністю засаджений весь природний яр у Вумівському лісі. Тепер це Велика Кільцева,11, будмайданчик  чергового майбутнього багатоквартирного житлового будинку ЖК “Ехо парк”. На жаль, у більшості своїй, верби не збереглися у Вумівському лісі, бо висаджена верба з кілка, а не з саджанцю, не  живе  більше 50 років. Та по краям яру зберігалися і берези, і дуби, і акації, які на  жаль були вирубані компанією Житлоінбуд, що взяла в оренду яр під забудову. Вирубали також і молодняк  посаджений вже в 2000-х роках місцевими мешканцями.

Посадковий матеріал лісових культур вирощувався в Святошинському лісництві. Павло Микитович протягом перших 8 років після закладення лісу мусив особливо сумлінно охороняти його від усілякої шкоди.

«Пам’ятаю як лісу було годи чотири. Я якось прихожу, це було весною, подивиться, а там чорна тля стоїть на деревах. Я їду в лісництво, кажу о таке, й таке діло.Мені кажуть бери духача, бери дуст, пізніше тільки вже з’явився гексохлоран. І я взяв того духача, заправляв туди дуст і ходив поміж рядами і оприскував дерева, людей тоді не посилав, вирішив саме все зробити».

Вумівський ліс взагалі  на диво дуже добре прижився.

Аеорофотозйомка урочища “Вумівський ліс” кінця 80-х років

«На другий рік в мене було 95% приживаємості саджанців»,  — говорить Павло Микитович. 

Через десяток років дуби так повиростали і так загустіли, що довелось їх проріджувати, щоб ліс не загинув.

Потім почалися нові проблеми,  — це вивезення сміття в ліс. Дуже полюбили це робити містяни в радянські час, потім призвичаїлися до цього і місцеві. Що тільки не робили проти любителів посмітити: і засідки, і на конях лякали.

А перед новорічними святами на ліс підстерігала інша небезпека.

«Особливо перед Новим роком, сосну рубали, незважаючи на те, що сосна вже товста, зрізали, щоб вершка забрати. А вона падає і зависає, так беруть і другу рубають, — от таку шкоду робили. Так я  на коні весь ліс об’їзджав, охороняв і вночі навіть засади робив».

Павло Микитович, як лісовод, якого Святошинське лісництво призначило доглядачем Вумівського лісу та інших  лісів навколо села Петропавлівська Борщагівка  зробив все, що зміг на своєму віку, щоб зберегти ліс, який він створив разом з іншими борщагівчанами. Ліс, який садили з метою захисту борщагівчан від викидів Кільцевої дороги та ДП “Електронмаш” та задля утримання схильного до зсувів урочища.

Павло Микитович говорить, що хотів би поїхати у Вумівський ліс, подивитись яким він став тепер. 

«Я б дуже хотів побачити, які тепер сосни біля РПБ(район вулиці Островського). Я колись їх досаджував з дітками зі школи, цікаво чи вони збереглися», — з надією говорить Павло Микитович. — Мені дуже жалко буде, якщо їх вже нема».

Ми вирішуємо поїхати, коли зійде сніг. Не знаю, як сказати Павлові Микитовичу, що ті сосни частково вже порубали і навколо 2,6 Га соснового бору колючий дріт та дві будки охорони…

Ліс до порубок під будiвництво ЖК “Ехо парк” Building Development Holding та після початку будівництва першого будинку.

Збираюсь з духом і все таки розповідаю йому, що планують зробити з лісом і що вже зробили. Про 13 багатоповерхових будинків, які запроектували в Генплані, про вирубки, про виділення землі у Вумівському лісі під забудову голові Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Олексію Кодебському. Про те, як Кодебський її потім «подарував» хлопцю з Рівненщини Роману Кричильському, а тепер там вже вирубали дерева і стоїть величезний будинок на 342 квартири, ЖК Ехо парк, компанії Building Development Holding. Розповідаю й також про те, що по документах виданих сільрадою дерев взагалі не існує.

“Як не існує, як же ж це може бути? — обурюється Павло Микитович. — Дуже жалко і больно мені, що ліс рубають. Це великий злочин. Ліси треба садити, а не рубати і навпаки засаджувати усі вільні місця,треба збільшувати кількість зелених насаджень. Тепер діти дуже боліють. І харчування не те, і повітря не те. Раніше в кожному дворі була корова, а тепер навіть курей не хочуть тримати”.

Павло Микитович переказує свої  житейські спостереження, та його вустами глаголить істина. Нині Україна посіла перше місце у світі за дитячою  смертністю через хвороби пов’язані з забрудненням повітря.

Вумівський ліс міг би  захищати дітей хоча б села Петропавлівська Борщагівка від забруднення Великої Кільцевої, та інших згубних факторів. Та на жаль сільрада та забудовники вважають, що ліс треба вирубати і вперто не хочуть розуміти, що  ж таке насправді раціональне освоєння земель. Воно має бути раціональним для економіки та національної безпеки держави. Це, впершу чергу, поповнення бюджету, це збереження здоров’я людей, а відтак, це робочі руки, які щодня підніматимуть українську економіку, це народження нових здорових, українців, які є майбутнім цієї країни. Раціональне використання земель держави — це виключно таке використання, яке несе  безпеку нашого сьогоднення та майбуття.

В розумінні  ж комерсантів-забудовників, а також голови сільради, що танцює під їхню дудку —  це має бути раціонально виключно  для їхнього гаманця.

3500 дерев у Вумівському лісі, на майже 7 га, які ще не знищили — це кисень для близько 1500  людей. Насправді саме люди і є найціннішим ресурсом держави і мірилом всього. На жаль, очільник нашого села і його бізнес-приятелі цього не усвідомлюють.