Громада Приірпіння

На ринку житла ділки орудують активно. Це обговорюють у форумах, схеми ділків описують у соцмережах. Та попри все довірливі люди все одно ведуться на це все, втрачають гроші і отримують проблемне житло. Знайомі попросили підшукати житло у наших краях. Тож, перш, аніж купувати, вони, як зазвичай, засіли в інтернеті на сайтах з нерухомості. Їм сподобався житловий комплекс у Гостомелі.

Перша несподіванка, яка вже змусила дещо засумніватись, та, що будівництво ведеться ще з..  2006 року. Тобто, довгобуд. Проте, знаючи, що ринки нерухомості в Україні, м’яко кажучи “перенаселені” довгобудами, які довгі роки простоювали, але потім забудовувались і заселялись , все-таки вирішили проїхатись туди.  Так би мовити, краще один раз побачити, аніж  сто разів почути.

Отже, їдемо в Гостомель. Район Баланівка, вул. Богдана Хмельницького. Реальність аж ніяк не співпадає з картинками, які пропонує довірливим покупцям фірма “Водограй” на своєму сайті.

Видніється будівельний кран, але жодних будівельних робіт на той момент не помітно. На в’їзді в комплекс стоїть будка зі сторожем, до якої шлях пролягає через вкрай занедбану територію. Багатоповерхівка  з білої цегли виглядає досить непривабливо, під’їзди чомусь наполовину недобудовані, по стінці  до самого даху  височіє труба, з якої йде дим. Поруч валяються купи дров. З під’їзду виходить чоловік з відрами, який простує повз нас. На вигоні, на саморобному футбольному полі, де за ворота слугують два стовпи, дітвора ганяє  у м’яч.

Підходимо, цікавимось як справи. Діти зграйкою підбігають, охоче спілкуються. З ними говоримо про те, чи давно тут живуть, де навчаються , у які школи ходять. До нас підходить жінка, очевидно,  мама. Ми представляємось, кажемо, що хочемо подивитись  тут квартиру для знайомих.

“Можете, але краще не зв’язуватись”, – каже жінка і, нічого не пояснюючи, відходить.

Вкрай заінтриговані ми рушаємо у будинок. Побачене просто вразило. У першому під’їзді, до якого заходимо, кілька обжитих квартир, стіни облуплені, стоять решітки.  На верхніх поверхах – взагалі пустка, в коридорах валяються мішки з цементом, якісь будівельні матеріали, дошки, поламані двері. У коридорах, на східцях, вікнах –  пилюка, якій вже, очевидно, не один рік . З дверей  квартир, у яких ніхто не живе,  тягне протягами. Якийсь будинок жахів, який хочеться чим скоріше залишити.

Збігаємо донизу, у двір. За цей час  з будинку вийшли чоловік з жінкою. До них підходимо. Те, що почули, лише підтвердило наші здогадки.

“Ми стали жертвами квартирної афери”, – говорить мешканка будинку Тетяна, яка не хоче називати прізвище. Жінка говорить спочатку неохоче, згодом розговорилась.

“Ми інвестували сюди всі гроші, які лише мали, ще й у борги залізли. Інвестували на стадії будівництва. Обіцяли нам рай небесний, а отримали ми один головний  біль. І не лише ми.. Нас тут залишилось у цьому будинку сімей із десять, може менше, по дві- три на кожен під’їзд, не більше.  Бо за ці роки вже той,  хто міг,  то знайшов собі якийсь куток. А  нам діватись нікуди. От і живемо тут, ще з 2008 року. Виживаємо як можемо. Будинок ніде не значиться, фактично, він не зданий в експлуатацію, до нього не підведені  ні газ, ні світло . Щоправда, світло ми підключили, люди пожаліли, дали можливість під’єднатись . Платимо за лічильниками, скільки нагорить.  З водою складніше. Топимо всю зиму дровами, самі бачите. Минулого року нам тут поставили котельню. Думали, що підключать автономно, кинулись, а  там труб немає, так і простояла всю зиму ця бандура без толку”, – розповідає свою історію Тетяна.

“А цієї зими вже дуже було непросто, зима холодна,  двері у під’їздах не зачинялись, бо на них стільки льоду  намерзало, що їх просто неможливо  зачинити було.. Але справжній жах тут починається восени і весною:  сюди  ні підійти, ні під’їхати. Весною тут вода у під’їздах стояла з метр. Кажуть, що у нашого будинку тепер якийсь новий власник, поки що ми  його не бачили. А взагалі це будинки,  які побудовував  Микола Іванович Шпак, засновник БК “Київінвестбуд” і ТОВ “Вірджинія”… Це вже потім ми дізнались, що це за одні такі… Квартири тут перепродувались по кілька разів. Бувало, люди приходили вечором з роботи, а там на дверях –  інші замки…Тут були такі історії, що й  страшно згадувати. І Бійки були, люди решітками коридори заварювали..

От так приїздили бригадою, показували документи на квартиру, що вони мовляв нові господарі, а  людей просто викидали на вулицю. Тут була одна багатодітна сім’я, одну дівчинку звати Альбіна, я її  пам’ятаю.  Кажуть, що вони квартиру в центрі Києва продали, перш аніж сюди переїхати. Там темна історія… Я не бачу їх останнім часом, не знаю, що з ними сталось, де вони й поділись…  Кажуть, що десь в Росію виїхали, у жінки там родичі  чи що… А тут, у їхній квартирі, тепер інші люди живуть…”, – додає жінка.

Тетяна каже, що минулого року перед виборами були збори біля будинку. Політики пообіцяли  будинок добудувати.

“Наобіцяти наобіцяли, а от по факту нічого реально й не зробили.. Як став селищним головою Юрій Прилипко, то  нам сказав, щоб передати це все в комунальне підприємство,  будинки оці та землю 4,2 га. На початку вони щось ніби й стали робити, навіть вікна з тієї сторони стали міняти, а потім знов все заглохло… Ми  нікому не потрібні. Був один забудовник, потім – другий, тепер -третій, кажуть, якийсь чечен,  чи  вірменин… Отакі то справи.. Це будівництво ми знайшли також згодом. На форумі  йде активне обговорення іншого  житлового  комплекса“, – резюмує жінка.

Звісно, кожен, хто прочитає, може зробити свої висновки. Ми ж радимо перш аніж довіритись обіцянкам й зачаровуватись картинками в Інтернет – просторі, поспілкуватись з реальними людьми. Гадаю, буде корисним побувати й на форумах.

Вони розташовані по сусідству з “будинком жахів” на Б, Хмельницького, 1, у якому проживає постраждала Тетяна. Вони знаходяться на великій території за високим  зеленим парканом з наліпками “Водограй”, їхня адреса – Б. Хмельницького,2 а.

На картинках красивий житловий комплекс  “Водограй”, зазначена дата введення терміну в експлуатацію: третій  квартал 2016 року.

Із записів на форумі зрозуміло, що користувачі цікавляться відділом продажів, забудовником. Останній запис, який  датований 5 грудня 2016 року, від користувача під ніком Горемученик: : “Люди проходите мимо. Стройка ведется черепашьими шагами. Живу на стройке в первом доме с 2007, отапливаюсь печкой на дровах, пробил самостоятельно скважину для воды. Застройщик постоянно врет, обещая начать строить и вводить в эксплуатацию построенное. Реально пуская пыль в глаза в виде временной котельни на дровах и типо остеклением балконов”.

Авторка: журналістка Ніна Костенко