Громада Приірпіння

17 квітня Київрада має розглянути питання повернення Поштової площі громаді Києва. Ще вчора відповідного проекту рішення про повернення земель площі та розірвання інвестиційного договору з компанією забудовником – ТОВ «Хенсфорд Україна» – у порядку денному не було. Тому автор проекту Сергій Гусовський збирався вносити його «з голосу» під час засідання. Під вечір, як кажуть, проект з’явився для розглядуозглядур. Можливо, раптове зникнення та його поява – лише збій у системі голосування Київради, – побачимо при голосуванні. Сподіваюсь, цього разу не буде несподіванок, які нібито сталося напередодні – 12 квітня, коли сесію скасували опівночі, й депутати зможуть прийти та виконати свою роботу. Громада чекає від них захисту Поштової площі.

Вже рік київська міська влада розповідає, що вона за музей на Поштовій площі, але коли доходить до справи, вона максимально гальмує його створення. Зовсім недавно особисто мер Віталій Кличко казав, що, звичайно, Київ не може втратити свою історію, звісно, на цьому місці має бути підземний музей. Але потім чиновники “включили задню”. Тепер влада взялась доводити, що музей, по-перше, не обов’язково робити на Поштовій площі – можна все відкопати та перенести деінде. А по-друге, мовляв, археологи  нічого історичного тут взагалі не знайшли – усі історії про старовину вигадують активісти, які фінансово зацікавлені у відродженні історії хрещення Київської Русі-України. Якісь дивакуваті активісті. Хто ж на цьому заробляє?

Історія вчить, що 30 срібняків набагато легше отримати, співпрацюючи із владою. Ось, наприклад, нещодавно заступник голови КМДА Олексій Резніков звернувся до усіх релігійних конфесій та навіть Інституту археології НАНУ з “адвокатським запитанням” про відношення Поштової площі до місця, де хрестили киян. Зрозуміло, яка відповідь була потрібна, і влада її отримала – від інституції, яка весною минулого року всупереч вимог законодавства потребувала влаштувати прямо поверх вулиці ХІ сторіччя бетонну підлогу ТРЦ.

Але брехня завжди відчувається, а справжня історія завжди буде затребувана людьми. Всі ми розуміємо, що у стародавніх літописах не могло бути “Поштової площі”, назва якої з’явилась лише у  1853 – 1869 роках, коли було побудовано  Поштову станцію та перенесене з Хрещатика відділення поштових диліжансів.

Але її територія стосується подій хрещення Київської Русі – України. Саме до неї по сучасній лінії Фунікулера – літописній вулиці Боричів узвіз («Чортово Беремище») тягли поваленого боввана Перуна, саме тут навпроти церкви Різдва була затока річки Почайна, де зупинялися човни послів, які приїжджали до княгині Ольги та, скоріш за все, саме тут заходили у тихі води кияни, держачи на руках малюків, та приймали хрещення.

Фрагмент мапи-плану підполковника Ушакова (1695), зазначені (зліва-направо): червоне коло – Хрещатицьке джерело (нижній пам’ятник Св. Володимира, колона Магдебурзького права), жовте коло – поєднання Почайни та Дніпра, темно-зелене коло – Хрещатицькі ворота, світло зелене коло – міст на “чернігівський берег” , помаранчеве коло – дерев’яна церква Різдва, синє коло – ворота в кінці Борисоглібської вулиці.

Аби зрозуміти важливість цього місця, треба гарно розбиратися не лише у літописах. Є ще такі документи як “Життя Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого”, аналітика літописів, записи істориків XVII-XVIII століть. Ми зробили на основі багатьох документів своє дослідження території, де проходили події хрещення та відношення до неї Поштової площі. Це дослідження було опубліковано, його підтримали вчені.

Поштова площа – це величезний скарб, тому що на місці, пов’язаному з хрещенням Русі науковці археологи можуть дійти до часів хрещення Русі! Під вже знайденою дерев’яною вулицею ХІ-ХІІ століть є культурний шар глибиною чотири-шість метрів, а в ньому інформація та артефакти часів хрещення.

Переносити цілу вулицю до якогось іншого музею – це треба таке ще вигадати!

Інтерактивний музей, який буде розповідати про зародження та становлення Києва, про найважливішу добу зміни віри, яка супроводжувалась зміною політик та містобудування, треба створювати саме на Поштовій.

Коли наші діти приходитимуть у цей музей та приводити свої друзів, вони будуть йти вздовж стародавньої вулиці та бачити на свої очі старий Київ, який розташовувався на Подолі у найдавніші часи, бачити те, як він змінювався, коли цією вулицею тягли повергнутих язичницьких ідолів.

Археологи, які вивчають стародавній Поділ, вже не одне десятиріччя кажуть, що Київ колись був заснований чи то вікінгами, чи то за їх участі. Містобудівне планування Подолу схоже на інші Viki- середньовічні міста, засновані цими “людьми Півночі” (так норманів називали континентальні європейці) у Великобританії, Франції, Германії, Польщі. В цих містах був рівний доступ до річки та головної вулиці, а спірні питання вирішувалися людом на головному майдані.

Після прийняття візантійського християнства княжа влада за підтримки церкви стала набагато сильнішою, Поділ перетворився на звичайний ремісничий квартал, а справжнім містом Києвом почав вважатись той княжий, що виник на горі: “місто Володимира”, згодом “місто Ярослава”. Сакральне дійство, яке відбулося у злитті хвиль Почайни та Дніпра 1030 років тому, багато чому нас навчило та зробило тими, хто ми є. Але насправді лише зараз ми повертаємо нашу справжню історію та, сподіваюсь, справжню демократію.

Історична Поштова площа, місце хрещення киян – тому свідок.

Анабелла Моріна, краєзнавець, глава ГО “Почайна”