Громада Приірпіння

Ніколи б не подумав що таке маленьке та зовні непримітне селище Коцюбинське  зможе  колись стати негативною візитівкою сучасного Приірпіння.

“Земельні афери”, зубожіння, дерибан, корупція, бандитизм – ось типові “маркери” колись комфортного селища.

Так, саме ефектного селища, бо цікаве поєднання діючих підприємств-донорів Приірпіння, реліктового лісу та межування з Києвом робило коцюбинчанина власником “щасливого життєвого квитка”.

Але так було раніше, тепер найбільш точним характеризуючим словом для сьогоднішнього селища може бути визначення –  “руїна, що прогресує”!

І руїна не стільки в матеріальному сенсі, а радше в духовному, ментальному. Чим інакше можна пояснити відсутність наймізернішої реакції коцюбинчан на приниження, облуду, та відвертий грабунок збоку представників пануючої в регіоні “Партії регіонів” та їх поплічників?

День селища Коцюбинське став тому підтвердженням. Започатковану останнім часом моду на виїзну торгівлю під свята, яка з “легкої руки” відомого “обласного старости” Анатолія Присяжнюка  розповзається в неблагополучні регіони країни, підхопила і місцева псевдоеліта.

“Хліба і видовищ” – таким бачив сенс свого існування середньовічний люд.  “Хліба і видовищ” – так примітивно розуміють потреби суспільства і сьогоднішні гореочільники. Може саме тому поява на цьому праздникуванні , наметів опозиційної “СВОБОДИ”, та “незручного” для ірпінської влади “САМОЗАХИСТУ”, сплутала всі плани Коцюбинських провладних підлабузників?

З дев’ятої ранку, найнята та керована місцевими посадовцями “охорона”, невідомої приналежності, перешкоджала коцюбинчанам та їхнім гостям встановлювати святкові намети.

Тричі, знахабнілі та впевнені у своїй безкарності , держиморди у плямистих “фраках” виносили намети та особисті речі мирних громадян за територію паркової зони біля Будинку культури.

Жодної реакції на дозвільні документи, посвідчення представників Київської обласної ради, та зауваження пересічних громадян, які були обурені безпідставним свавіллям “плямистих держиморд”, ми не побачили і від присутнього неподалік селищного голови регіонала – Вадима Садовського.

Пояснення про  начебто резервування території, яка до речі, є в переліку визначених місць для агітації, під торгові місця, виглядали не тільки нелогічними але навіть і смішними. А заправляв цим так би мовити містечковим “беспредельчиком”, той у кого , за словами “плямистих держиморд” треба було отримати “разрєшєніє”. Цим “разрєшальщиком” виявився  Секретар Громадської ради при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради, депутат Гостомельської селищної ради, регіонал Олег Поповичук.

На наше питання чому нам перешкоджають люди що називають себе охороною, та чим ми “зобов’язані” тому хто дає “разрєшєніє”, Поповичук відповів що він має особливі повноваження та резервує місця для торгівців які поки що не доїхали до місця торгівлі!

Пізніше всі пересвідчились для яких торгівців тримав місця “разрєшальщік”, бо в цей час активно розгортали свої намети: “Партія регіонів”, іменна ятка регіонала Петра Мельника, намет ГО Асоціація “Творчі ініціативи Київщини” ще одного кандидата регіонала Юрія Цікаленка та Комуністичної партії України.

І якщо ятку кандидата-регіонала Цікаленка можна умовно віднести до торгової – бо роздавали з неї безкоштовні пиріжки та пригощали тортом, то всі інші намети окрім як агітаційними назвати важко.

Варто також зазначити, що ні плану розміщення торгових рядів ні інших правовстановлюючих документів Поповичук нам не надав, сказавши що забув все дома.

Намети нам все ж вдалось встановити, але тільки через три з половиною години від початку конфлікту, та і то лише після прибуття наряду ірпінської міліції, яка чомусь не дуже поспішала на місце конфлікту.

Власне саме свято “стартувало” тільки після приїзду депутата – регіонала Петра Мельника і всім стало зрозуміло чию “нюху” мають відзначати коцюбинчани.

Тут було все: і похвала Петру Володимировичу особисто, і “Партії регіонів” в цілому. Подарунки ж, як це прийнято завжди, посадовці дарували один одному, або людям наближеним до адміністрації. Виключення з цього правила були поодинокі. На завершення дійства, чергові призові звання “Почесний громадянин селища Коцюбинське” запропонували Петру Мельнику та його близькій соратниці – регіональні Наталії Семко. Вони не відмовились – і от у переліку коцюбинських “почесних”, стало на двох більше. (Нагадаю, що Мельник став ще й “почесним” ворзельчанином. Це такий передвиборчий тренд ставати “почесними” і говорити про “пакращення” життя місцевої громади).

Поздоровити ж коцюбинчан зі святом змогли тільки обрані, бо, як виявилось, – бажаючі поздоровити громаду мали записуватись до виступу завчасно, термін “завчасно” керуюча справами Світлана Краєвська не визначила. Доступ до мікрофона, крім наближених до  Петра Мельника, отримав хіба що ще один кандидат – регіонал Цікаленко.

Потім були пісні та вірші у виконанні Петра Мельника а також традиційний депутатсько-адміністративний “міжсобойчик” в кафе  “У Ашота”, куди пересічних коцюбинчан ніхто не запросив.

По аналогічному сценарію пройшло святкування і Дня міста Ірпінь, що відзначалось тижнем пізніше. Опозицію також було  “велено нє пущать”, тож і Ірпінська “днюха” стала бенефісом виключно відомої ірпінської родини Мельників та їх наближених. Тож свято вдалося?

Але мені чомусь стало сумно. Бо поступове сповзання Приірпіння в темряву пострадянського містечкового закріпачення  обов’язково призведе до переформатування соціального устрою регіону де  головною фігурою буде  барин , а обслуговуючі його холуї та безправні холопи створюватимуть умови для виникнення тиранії.

Адже всім відомо, що тиранами не народжуються, їх продукують покірні та байдужі люди.

А от  відомий вислів, що височіє майже на всіх білбордах 95 –го виборчого округу, та продекламований у віршованій формі особисто Петром Мельником: «Нам треба жити для добра, уже пора, уже пора…», спонукав мене до роздумів та навів на певні сумніви.

Кого ж таки мав на увазі  Петро Володимирович, та кого переконував – пожити для добра?  Чи то часом не  себе він умовляє  врешті отямитись ..? Риторичне питання.

Ігор Домбровський