Громада Приірпіння

Авторка: Людмила Нагненко

“У наш час, коли ми навчились літати в повітрі, як птахи, плавати в морі, як риби, нам не вистачає одного — навчитись жити на землі, як люди.”

 Б. Шоу

У суботу зранку чоловік, ідучи на роботу, помітив у дворі колишнього дитячого садочка згуртованих небайдужих сусідів.

Про те, що депутат селищної ради Микола Ільницький, який спершу під виглядом релігійної громади орендував для створення релігійного центру приміщення колишнього дитсадка, зробив там де-факто готель, а тепер приватизував частину дитсадка і зводить довкола паркан без будь-яких дозволів, — знає вся околиця.

Хоча з сайтів інформація про готель щезла одразу після скандалу, вона ще є в кеші пошукової системи Google.

Є й свідки — працівники лікарні, які переконують: обіцяного реабілітаційного центру тут немає, зате у приміщенні дитсадка дійсно з’явився готель. Це відео виклали на потоці Youtube центру “Логос”.

А також є реклама готелю в Коцюбинському з приміткою “Безпечний платіж”.

Тепер ті, хто обіцяв реабілітаційний центр, а зробив готель, загороджують заразом і територію лікарні.

Як мешканка Лісової я не можу залишатись байдужою . Від початку робіт і донині ані правоохоронці, ані депутати, ані коцюбинчани не можуть побачити ЖОДНОГО відповідного документу, що дозволяє будівництво паркану. по такій межі

Це, як мінімум, обурює.

А коли обманним шляхом до ровів підвозять бетономішалку — це спонукає громаду до рішучих дій.

Обманюють не лише людей, а й правоохоронців.

Я пішла до тих, хто зібрався біля лікарні, аби отримати відповіді від громадянина України, священика та депутата Коцюбинської селищної ради Миколи Ільницького (що із зазначеного для нього “за сумісництвом” — мені сказати важко).

Тут таки був “прораб”, кілька робітників, котрі якраз привезли свіжий цемент на двох тачанках до рову, прокладеного з тилової сторони заднього двору споруди, на межі з лісом, щоб залити фундамент для паркану, провокуючи новий виток розвитку конфлікту.

Також було кілька переселенців.

Документів, як не було, так і нема.

“У четвер я і ще один коцюбинчанин, як і домовлялись, заїхав до селищної ради вдень, але Садовський нам сказав приїхати на 17:00 на місце, де будують паркан. Тобто на вул. Меблеву. Там таки нам ніхто не надав жодних документів. Були геодезисти, Садовського не було. Результати роботи геодезистів нам не відомі. Їм ніхто не перешкоджав ані тоді, ані два тижні до того чи місяць, винести межі в натуру. Документів ми досі не бачили”, — розповідає юрист Андрій, який зголосився вивчити це питання з правової точки зору.

“Мав розмову з отцем Миколою. Він сказав, що люди, які, на його думку, перешкоджали роботі будівельників, будуть переслідуватись у кримінальному порядку та відшкодовувати збитки. Слова так званого отця мене здивували. Я запитав: чому ж не пробачити все і всіх, бо коли б’ють по правій щоці треба підставити й ліву. Відповідь вразила: “Не вчіть мене жити по Біблії”. Тому ми зрозуміли, що маємо довести порушення саме правового поля, бо маємо справу не з отцем, а з депутатом, в якого доволі добре розвинений талант підприємництва”, — додає юрист.

У п’ятницю мешканці Меблевої замовили в ліцензованих фахівців-геодезистів винесення меж в натуру.

“Дільничний передавав нам лише один папірець від депутата Ільницького. Це був прінтскрін з кадастрової мапи ось цієї ділянки, яка нібито посвідчує те, що саме там, де вирішив Ільницький, без жодних відповідних документів має бути паркан”, — розповідає депутатка Ірина Федорів, до якої звернулися мешканці Меблевої і Лісової, аби та розібралась у цьому питанні і дала відповідь, чи нема тут порушення закону.

Межі в натуру визначили за допомогою 21 точки. Дані звірені з супутником.

Перше порушення виявили одразу ж. Межа насправді не доходить до паркану, що його мурують за наказом Ільницького.

Ця точка — найближча/найвища до вулиці Меблевої. Ось інший ракурс. Ця точка не доходить до лікарні, не доходить до госпбудинку, за яким готуються залити бетон. Ільницький не раз наголошував коцюбинчанам, що не треба жодних документів на капітальне будівництво паркану, бо він все робить буцімто в межах старого паркану.

Але це виявилося черговою неправдою, навіть якщо забути про відповідні дозволи, яких нема.

Є стовпи колишнього паркану, й до його кінця від стовпа попередньої огорожі у тих місцях, де ми міряли, вийшло більше метра. Це етверта точка П-подібної основи.

Ми беремо сантиметрову стрічку і вимірюємо. Метр території вкрадено, бо геодезисти не винесли в натуру межі до початку робіт. Дозволів на капітальне будівництво паркану нема, і вже 2 тижні.

Також, згідно з планом ділянки на кадастровій карті, до якої апелював сам Ільницький, межа паркану взагалі не проходить за госпбудинками. Вона іде перед ними.

Загалом ділянка П-подібної форми, а загороджують її як О-подібну. Це помітити можна і без фахівців.

Ось як іде межа ділянки, яку показував правоохоронцям депутат Ільницький. Це друга точка П-подібної основи.

Ось і третя точка.

І ось вона ж з іншого ракурсу.

До слова, так звану “котельню” будують, за попередньою оцінкою, теж поза межами П-подібної ділянки (це перед нижнім корпусом на мапі, де взагалі немає червоної лінії межі).

І це нове будівництво теж не узгоджене, наскільки мені відомо.

Таким чином депутат Ільницький показує правоохоронцям одне, а в насправді робить абсолютно інше.

Одній із жінок-переселенців, яка стверджувала, що ми перешкоджаємо добрій справі, ми запропонували вивчити цей нехитрий план, аби вона пересвідчилась, де ж межа. Розуміння правової основи питання мало б упередити всі конфліктні ситуації.

“Я в цьому не розбираюсь”, — відмовила вона.

Чому ж в такому випадку вона каже, що громада щось порушує, коли перешкоджає чинити протиправні дії? Цього разу відповіді вже не було.

Вчора, як тільки надійшла, застала фрагмент діалогу, який у варіаціях все ж був незмінним і далі. Його суть полягає в тому, що громада просить надати документи, які підтверджують законну підставу для будь-яких робіт на цій території.

Громадянин Ільницький їх не має на руках і не надає. Досить проста справа, чи не так?

У вас є питання — нате вам мою конкретну відповідь (конкретність і простота якої полягає в наявності відповідних державних документів і дозволів на діяльність). Але у відповідь іде тільки потік словоблудства без жодної сподіванки на двосторонній конструктивний діалог. Більше того, саме це і провокує конфлікти.

Аби мінімалізувати конфлікт між громадою та депутатом Ільницьким, уникнути чергової ескалації і мати на руках належні документи, фахівців-геодезистів попросили зробити все оперативно.

Близько 23:00 у п’ятницю вони привезли план, який засвідчує винесені в натуру межі ділянки, на яку посилався правоохоронцям сам депутат Ільницький.

“Це обійшлось у 2 400 грн. Аби довести всім, як ошукують громаду й мати на руках документи від фахівців, довелось платити кошти, які могли б бути витрачені або на бронежилети, або на намети для наших в зоні АТО, або на той таки інсулін чи медикаменти для вимушених переселенців. Але це вартувало того, щоб з’явився нарешті хоч один відповідний документ, який можна буде дати і депутатові Ільницькому, і правоохоронцям, аби ми всі розуміли, в якому правовому полі ми є”, — повідомляє депутат Ірина Федорів.

“Саме небажання протягом кількох тижнів надати документи спричинило конфлікт, і винні в цьому ті, хто дав розпорядження вести роботи без надання на прохання громади документів. Наголошую, що правоохоронці підтвердили, що в натуру ми винесли саме ту ділянку, яку в кадастрі показував депутат Ільницький і їм і нам. Не розуміти, що ти порушуєш межі, які показуєш правоохоронцям — неможливо. Неправильна П-подібна ділянка відрізняється від периметра, який обгороджують”, — додає Федорів.

У той час, коли переселенці спокійно знімають нас на телефони й не показують не те, що жодного журналістського посвідчення, а навіть посвідчення особи, депутат Ільницький причепився до Федорів, чому та не показала робітникам свого посвідчення журналіста.

До слова, депутатці та журналістці, яка фільмувала правопорушення, один з “прорабів” сказав, що відбере її телефон.

Федорів згодом повернулась з посвідченням і показала, щоправда, потім Ільницький переконував, що вона нічого так і не показала. Бригада, якій показали посвідчення, на той час вже поїхала.

До “своїх” же людей у нього претензій не було, він наказував знімати, і жодних посвідчень вони не мали й не показували. А у попередні дні вони знімали і дітей, яких за законодавством нашої держави без дозволу батьків знімати взагалі не можна, ані з посвідченням, ані без посвідчення.

“А як людині не подобається те, що ви її знімаєте, і вона вам розіб’є камеру… Дасть по голові, то вона буде права”, — говорить один з чоловіків, який, очевидно, є прорабом. Саме він і забирав телефон в Ірини.

Йому пояснили, що, хоч би хто кого вдарив по голові (журналіста чи просту людину), — це буде злочин, а у випадку із журналістом — ще й перешкоджання професійні діяльності. Як на мене, очевидно, що якщо в тебе є намір до зведення монументальної загорожі в селищі, ти повинен вибрати офіційні відповідні документи, що дозволять саме ці роботи на певній території.

Допускаючи думку, що такі документи в ініціатора все ж є, і в громади виникають питання і сумніви щодо законності зведення споруд, то, здавалось би, що причин для конфлікту не повинно бути.

Громадянин приносить всі документи, що дозволяють йому провадити роботи на цьому місці, він сам або його прораб ознайомлює людей із розрахунковою документацією, планами, межами на документах, які довели б, що все відбувається легально і відповідно до технічних вимог. У такому випадку обидві сторони, побажавши одне одному успіхів, привітно розходяться кожен до своїх поточних справ.

Скільки часу, на вашу думку, це мало б забрати?

Як на мене — максимум один день, за умови, якщо за документами треба з’їздити додому чи ще кудись.

Чому не розвіяти сумніви громади селища, на території якого зібрався порядкувати, і не надати всієї вичерпної інформації? Лейтмотив відповіді один: бо  документів нема. Зате є досвід проповíдування і приповідáння.

Пізніше отець Микола, перевдягнувшись в рясу, почав давати інтерв’ю знімальній групі одного з Інтернет-видань.

Він їм розповідав про те, що люди з Меблевої виступають проти біженців, кажуть їм, щоб ті їхали до себе додому тощо.

“Я особисто ніколи не виступала проти біженців. Ми допомагали їм, чим могли: медикаментами, пошуком роботи, харчами, організовували відпочинок дітей. Дружина нашого односельця Галина Скіпальська, яка проживає в нашому селищі й очолює благодійну організацію, направляла сюди допомогу і фахівців. Зважте, що сьогодні один з чоловіків-переселенців побачив, що я йду по території, яку огороджують. Він сказав, щоб я забиралась геть”, — розповідає депутатка Федорів.

“Це земля — не приватна власність. Це земля нашої територіальної громади. Але я розумію, що ініціатива з парканом без документів розпалює людей на конфлікт з обох сторін і не ображаюсь. Знаково, що депутат Ільницький відмовився реагувати і заспокоювати переселенців, коли вони так казали в гніві. І це є його подвійний стандарт”, — твердить Федорів.

Отець Микола сказав, що чоловіка спровокували на це. Маю питання — як і чим?

Але Ільницькому треба розуміти та брати до уваги, що ті вимушені переселенці (їх, на щастя, меншість) теж провокують громаду своєю агресивною поведінкою і нецензурними зверненнями до місцевих шанованих мешканок (пишу у множині, бо випадки не поодинокі).

Ще один доказ подвійного стандарту, коли отець Микола в рясі давав інтерв’ю Інтерент-виданню і казав про те, що коцюбинчани виступають проти вимушених переселенців.

Правдиво було б сказати так: коли я почав робити паркан і два тижні не зміг надати документи, обманом провіз бетономішалку й залив рів, то почався конфлікт, бо громада не витримала такого глуму. Зрозуміло, що ті, кому я дав прихисток — на моїй стороні, а громада, яку я ошукав — обурена. Це була б правда священика.

Але, як ви розумієте, правда у кожного своя, та кожна з правд є гранню істини.

У суботу було викликано секретаря ради Олександра Ковтача, який приїхав на місце, як уже ведеться, без жодних документів.

На наше прохання надати документи він не реагував і сказав, що їх вже нібито комусь показували. Чому ж не було надати завірену копію Ільницькому та міліціонерам, яким ми перші надали в суботу копію меж винесених в натуру?

Ми неодноразово пропонували взяти ці документи, аби Ільницький не витрачав незайві кошти. Але він навіть дивитися на ці межі, винесені в натуру, не захотів. Ну, то роздивиться тепер план на цьому сайті.

“Я не вважаю вас депутатом ради… З вами нікуди не хочу йти”, — сказав Ковтач депутатці Федорів й відмовився йти туди, де чітко видно, що навіть стара межа радянського паркану порушена.

Ковтач поїхав, а Ільницький все кивав на селищну раду. Мовляв, там усі документи. Робітники і далі працювали в кількох точках.

Тоді всі пішли до паркану, який депутат Ільницький знову дав команду заливати, не дивлячись не те, що навіть прораби вже радили йому чекати понеділка і документів.

“Знаєте, я щойно приїхав із зони АТО. Був у Краматорську, Луганську. Мене в цій історії найбільше бісить не паркан, а те, що під шумок біженців та війни людина собі робить бізнес. І так всюди. Кому війна, кому мати рідна. Він не отець, а депутат”, — каже чоловік, який підійшов до залитої бетоном опалубки.

Депутат Ільницький на, мабуть, соте прохання жодних документів так і не надавав. На прохання поспілкуватися з громадою, яка тут зібралась і потребує діалогу для вирішення конфлікту, він розвернувся і втік, сказавши, що з провокаторами не спілкується.

Тікає з місця події той, хто відчуває себе на слабших позиціях. У нас на руках були межі ділянки, винесені в натуру, що свідчить, що люди готові були вкласти свої кошти, аби швидше вирішити конфлікт.

Зрозуміло одне: громадянин Ільницький, не надавши жодної відповіді на конкретні питання, попросту “лив воду”, намагався зводити наклеп на громаду та депутата Ірину Федорів

Кожен тямущий і охочий може в цьому пересвідчитись, побувавши присутнім при такому обговоренні, а воно ще триватиме, бо справа так і не вирішилась.

Як згадувала, присутнім був “громадянин прораб”, який замість того, щоб надавати документацію по своїй частині або мовчати, якщо її не має (бо ми не прийшли язиками почесати, а вирішувати справу) верзе нісенітниці, якщо не сказати, що просто “засмічує ефір”.

Це не зовсім пристойно і приємно писати, але, можливо, ця людина прочитає і задумається, що потрібно зважувати свої слова перед тим, як говорити їх прилюдно, при громаді, думати про місце  розмови, співрозмовників і результат,  щоб, як мінімум, не ганьбити свої, на вигляд, поважні роки.

Розповідаю, що мене обурило. Не маючи ні документів, ні адекватних аргументів на підтвердження того, що роботи із заливу фундаменту під паркан проводяться законно, депутат Ільницький покидає місце подій разом із «прорабом» та двома робітниками.

На місці залишається третій робітник, який єдиний вирішив глянути на винесені в натуру межі, надані депутаткою Федорів. До того він сказав, що йому діла немає до конфлікту, головне — заробити грошей. Не сприймайте це для осуду. Просто гіркий факт.

У цей момент прораб, що вже відійшов, здалеку кричить до робітника: “Швидко іди сюди, бо Федорів зараз на тебе нападе і буде домагатися”.

Сказати це повторно у вічі депутатці він не зміг, бо почав тікати, як і пан Ільницький. От такі у нас хоробрі та достойні чоловіки. Наробили бучі, наговорили образ, і навтьоки.

Обличчя хороброго чоловіка, який вдарив жінку, що тримала камеру, по руках, таки вдалося побачити на стоп-кадрі. Можливо, вас це розвеселило, можливо, здалося за дурницю, яку не варто виносити в колонку, але скажу за свої відчуття у той момент, коли це почула і в контексті ситуації — стало огидно, взяла злість, і виникло просто несприйняття цієї особи.

Коли прозвучала ця низька нісенітниця, у пам’яті одразу виникли кадри з репортажу наших журналістів про те, що взяті у полон бандити, представники так званої “ДНР” серйозно вірять і говорять про те, що вони знають і впевнені в тому, що з полону їм не вибратись, бо їх тримають, аби розпродати на органи.

Це зовсім не смішно.

У такий страшно болючий період війни за незалежність країни на Сході, тоді, коли всі зусилля хочеться кинути на посильну допомогу батальйонам; на допомогу пораненим героям; у дні, коли сталася жахлива трагедія — збитий пасажирський літак на Сході України з території, яка контролюється терористами…

У період, коли ведеться нищівна інформаційна війна і пропаганда зі сторони Російської Федерації щодо України, замість того, щоб усмирити думки у жалобі, думати, чим можна допомогти країні (а допомагати є кому, чорт забирай!), я не кажу вже — не створювати проблем місцевій громаді, цей дорослий дядько дозволяє собі верзти такі дурниці, будучи фігурантом у серйозній справі.

Зрештою, його моральні риси, хоч вони і не головні тут, стали цілком зрозумілими усім присутнім.

Ще раз нагадую: ми не прийшли жартувати чи змагатися у словесній майстерності.

До слова, той робітник був одним з біженців, поселених у Коцюбинському.

Після почутого від прораба чоловік кинув свою недопалену цигарку під ноги і поспіхом приєднався до табору своїх прибічників. Вони заявляли нам, що ми здійснюємо провокацію своїм бажанням дізнатись правду.

А як би вони назвали слова і дії особи, про яку щойно написала?

Не можна бездумно кидати слів на вітер, думати треба “до”, а не “після”.

Згодом приїхала Ольга Ступина, яка очолює ГО “Воля. Громада. Козацтво”. Очевидно, її викликав депутат Ільницький, котрий вкотре розказав про те, що нібито мешканці селища вороже ставляться до вимушених переселенців. Знаєте, про що він забув сказати пані Ользі? Правильно! Про паркан.

Цей паркан без документів і спричинив протистояння.

“Я думаю, треба дочекатись документів”, — висловила свою думку пані Ольга.

Вона чемно вислухала коцюбинчан, розглянула схему та, на відміну від секретаря ради Ковтача, подивилась на факти порушення межі.

Погодьтесь, це дуже відрізняє людину, яка хоче владнати конфлікт від тієї, яка за будь-яку діє тільки в своїх інтересах.

Депутатка Ірина Федорів поцікавилась, чи є в нього дозволи на перебудову приміщення колишнього дитсадка, а саме 250 метрів, яке він взяв в оренду лише місяць тому.

І на це питання Ільницький відповідати не захотів. Натомість накинувся на Федорів, що нібито ось і викрилась її справжня сутність, і вона виступає проти будівництва.

“Та я не проти. Хай собі будують. Просто все має бути по закону. Ці 250 метрів віддали десь місяць тому. Це правда. Але ані я (як депутат), ані члени виконкому не чули, що є дозволи на перепланування. А їх не лише погоджувати з нами треба, а й проекти розробляти. Уявіть, що ви здали в оренду квартиру. Приїхали — а там піввікна без узгодження замуровано”, — каже депутатка Федорів мешканцям Меблевої та Лісової.

“Про мене — можуть замуровувати хоч усі вікна чи двері, зносити і будувати стіни. Але треба, знову ж таки, дозвіл і відповідні погодження. Це показує справжню сутність того, хто веде роботи: є закони України, а є його воля, яку він прикриває переселенцями. Що хочу, те і роблю. Так не можна. Ми воюємо за те, щоб у нас була правова держава, тому закон один для всіх: для депутатів, отців і т д.”, — резюмує Федорів.

Про життя й спілкування з переселенцями до і після паркану допитувалась мешканка Меблевої.

“Скажіть, чи були хоч якісь конфлікти у нас до того, як отець Микола почав городити без документів паркан? Ви гралися з нами на одному майданчику, разом з моєю донькою Лесею грали в волейбол. Чи вона вас ображала? Чи ми вас образили чимось тоді?” — питає Леся.

Підлітки-переселенці підтвердили, що такого не було.

Отже, в ЗМІ отець Микола черговий раз прикривається переселенцями і сам провокує розбрат.

Знаєте, що найзнаковіше у цій історії? Коли Ільницький пішов, із нами залишились розмовляти кілька переселенців, які хотіли почути нашу точку зору й подивитись на межі винесені в натуру. Знаєте, як відреагував Ільницький? Він покликав чоловіка. І коли чоловік з першого разу не послухався, то Ільницький сказав: “Це терміново”.

Залишилось двоє підлітків, з якими ми говорили. Але не пройшло і 10 хвилин, як і їх так само покликали назад.

Хочеться сказати одне: ніхто не проти переселенців. Ми допомагали і будемо допомагати, якщо до нас звертатимуться. Щодо депутата Ільницького, то окрім голослівних фраз “у мене є все, що треба”, “я показував”  і “щодо вас, Федорів, мені все ясно, ви молодець, продовжуйте в тому ж дусі”, звинувачень, що наше  намагання ознайомитись із законністю його діяльності на території селища, що це чергова  “провокація проти нього особисто і біженців”, — як бачите, нічого конкретного ми не почули.

Я вперше була присутньою при розмові авторитетних представників громади з депутатом Ільницьким, і в мене постійно виникало питання: хто його обрав, і в чиїх інтересах він діє, цей депутат?

Перше питання, швидше, риторичне, а на друге у мене є своя думка — цей громадянин, прикриваючись депутатством, рясою священика, клопотанням про біженців, діє незаконно, швидко, “під шумок” загальнонаціональних проблем у виключно власних підприємницьких інтересах.

У зворотному (і то лише щодо категорії законності) мене переконає лише пред’явлений документ з числом, датованим до початку робіт, якого громада вимагає протягом тижня (а не можливі коментарі, що з’являться під статтею на захист пастора).

Ще раз наголошую, громаду і мене особисто цікавить одне — пересвідчитись у наявності документів, що надають законну підставу на укладання фундаменту і паркану там, де це зараз відбувається.

Друзі, життя складне, держава — не проста структура, процедура отримання дозволів — складніша, ніж дати чимало грошей на діяльність, що не вимагає звіту. Все повинно бути за законом держави, в якій живемо.

Так, процедури нас вимотують, справа законодавців — удосконалювати і спрощувати їх. Але ми маємо їх дотримуватись такими, якими вони є зараз. Про це повинен дбати кожен громадянин.

Депутатів, священиків, зокрема пана Ільницького, це також стосується.

А якщо він самостійно не переймається дотриманням законів, то його змусить громада. Хай не сподівається, що ми опустимо руки.

Доки нема представлених документів — не має бути роботи. Все чітко і просто. Загалом, у суботу громада підготувала до прокуратури лист із вимогою звернути увагу на цю ситуацію, провести перевірки і заборонити прокладання фундаменту і зведення паркану до закінчення розслідування або до моменту пред’явлення необхідних документів.

Під цим зверненням зібрали підписи громадян, що проживають в сусідніх будинках, які є свідками діяльності депутата. Ці люди згодні з тим, що якщо документи не надані на вимогу громади та правоохоронців, тепер цим має зайнятись уже прокуратура.

Якщо не хоче депутат спілкуватись по-хорошому, то це буде в інший законний, але більш жорсткий, спосіб і з посереднцтвом правоохоронних структур.

Але поясніть мені, що то за депутат і священик, який своїми діями провокує громаду на такий крайній захід? Не пояснюйте одразу, подумайте і дайте відповідь спершу собі. А потім ще раз —  перед черговими виборами.

З повагою і вірою в силу громади,

Авторка: Людмила Нагненко, коцюбинчанка