Громада Приірпіння

На Луганщині розвідники з батальйону “Айдар” потрапили у засідку.

Коли точився запеклий бій поблизу Луганська, ці хлопці йшли вперед під прикриттям танків.

Уночі проти неділі
вони отримали наказ вирити окопи для себе й панцерників поблизу містечка Лутугине.

“Далі підійшли сапери. Вони з хлопцями мали розмінувати міст на під’їзді до Лутугиного. Пішли наші з саперами і розмінували. Комбат сказав піти на перехрестя і по-своєму зробити розвідку, щоб дізнатись, що там робиться”, — розповідає Ігор Мазур, який очолює “Правий сектор” у Київській області, доброволець із батальйону “Айдар”.

Хлопці, з-поміж яких були й наші земляки, потрапили під шквальний обстріл терористів.

“Комбат сказав: ви тут в розвідці сцикуни чи що? В такому дусі… Задів тим їх за живе і в результаті попали… Це була розвідка боєм — вийти й відчути, чи є там ворог на собі. Очікували, що там буде автоматна перестрілка, а це було пристріляне мінометне місце”, — згадує, як втратив побратимів, Ігор Мазур.

Лише за кілька хвилин такого обстрілу батальйон добровольців втратив 12 душ.

Попри все в “Айдарі” переконані, що здобудуть перемогу і мирне небо над українцями.

Двоє загиблих — колишні афганці з Ірпеня Микола Личак та Олександр Давидчук.

Тиждень тому вони поїхали відвозити допомогу землякам на Схід і вирішили залишитись воювати.

На фото Микола Личак сидить поруч з “айдарівцями”, яким привіз передачу. Йому на плече поклав руку наш земляк на прізвисько “Рижик” (Олекснадр). Він поранений і лежить у лікарні Харкова

В Олександра у Приірпінні залишилась 8-річна донька. Молода вдова каже, що іншого від свого чоловіка не чекала.

“Сьогодні ми втратили нашого батька, який поїхав воювати за Україну. Важко говорити ці слова. Важко осознавати, що його не вернуть”, — говорить крізь сльози Наталія, дружина загиблого.

З Олександром Давиденком та Миколою Личаком у середу о 12:00 попрощалися в рідному Ірпені.

Загиблих захисників Вітчизни прийшли провести в останню путь сотні приірпінців.

Тепер мужня жінка намагається пояснити донці, чому тато пішов воювати:

“Було єдине питання: чому він туди поїхав? Що я мала казати? Сказала дитині: поїхав захищати тебе, поїхав захищати нас усіх. От і все…”.

В ірпінця Миколи Личака минулого року померла дружина. Залишилося двоє синів, один з яких інвалід, хворий на ДЦП.

Попри великі втрати лави добровольців “Айдару ” поповнюють все нові бійці, які юридично не значаться як захисники Батьківщини.

“На чорта ви сюди приїхали? Контрактів немає. Є два варіанти: мобілізовані і контракт. Контрактників зараз ніхто не підписує, щоб потім ходили і кожен день мені питали: чого я сюди приїхав, чого нема грошей… Щоб такого не було”, — попереджає комбат.

Але новоприбулі, навіть після великих втрат у батальйоні добровольців, своє осмислене рішення не змінюють.

“Мені дружина і теща купила амуніцію. Сам я батько двох дітей. Дружина вагітна.  Воювать не взяли, ссилаючись на різні закони, прийняті і неприйняті. Приїхав воювати добровольцем, а комбат відправляє назад. Це неправильно”, — розповідає доброволець Олег Бурячок.

У понеділок новобранці та бувалі добровольці-“айдарівці” прощаються із загиблими, яких з мінометів розстріляли терористи на Луганщині. Труни накривають державним прапором України.

Під постріли з АК комбат викрикує: “Слава Героям!” і не стримує сліз.

Бійці в унісон кричать:

“Слава Україні!” — “Героям слава!”