Громада Приірпіння

З автором “Країни сонячних зайчиків” кияни прощалися біля будинку письменників у місті Києві.

Люди переважно несли соняшники – квіти, що символізують і самого письменника, і його творчість.

“Чи ти маленький, чи ти старенький… “Сонечко” – він до людей так казав. Ява і Павлуша в соняхах були… Це така культова квітка для Нестайка,” – розповідає Іван Малкович – очільник видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Ява та Павлуша – герої Нестайківського бестселера – “Тореадори з Васюківки”. Мало хто знає, що своїх безсмертних “Тореадорів” Нестайко писав зокрема на відпочинку під Києвом, в Ірпені.

“Дружина розповідає, що він завжди з собою на відпочинок возив друкарську машинку. В тому числі й в Ірпені писав,” – розповідає видавець Іван Малкович.

Тут в Ірпені літератор відпочивав у Будинку творчості.

“Ірпінь – це була Мекка літераторів. Там ми з Нестайком познайомились десь у 70-х роках. Тут відпочивали всі: від Гончара, Григора Тютюнника, Загребельного та Нестайка. Саме тут Всеволод Нестайко писав “Тореадорів з Васюківки”. Я не знаю, чи повністю… Може, він в Ірпені й частіше бував, але мені запам’яталось, що був він там щонайменше двічі,” – розповідає “Сайту громади Приірпіння” літературний критик та публіцист Михайло Слабошпицький.

Нестайко в Києві мешкав на вулиці Шовковичній. Тут він любив гуляти з своїм маленьким собакою – Дюком.

Його твори для дітей перекладені 20-ма мовами світу. Деякі з них навіть екранізували. Фільм “Тореадори з Васюківки” знятий за одноіменною трилогією Всеволода Нестайка взяв гран-прі у Мюнхені 1968 року.

На міжнародному кінофестивалі в Австралії стрічка взяла перше місце. Цей же твір внесли до Особливого почесного списку Г.Х. Андерсена, як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

За популярністю в читачів “Тореадори з Васюківки” побили продажі світового бестселера “Гаррі Поттера”.

“Один том “Тореадорів” продається краще, ніж будь-який том “Гарі”, – наголошує у інтерв’ю “Громаді Шевченка” засновник і видавець “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ” Іван Малкович.

Цю Нестайкову трилогію передавали за життя письменника понад 30 разів.

Продавці на Петрівці стверджують, що у 2009 році Нестайкові “Дивовижні пригоди в лісовій школі” побили рекорди з продажів і вирвались у лідери дитячих улюбленців.

Всеволод Нестайко, який все свідоме життя писав для дітей сам стверджував: “можу говорити за Чеховим: у дитинстві у мене не було дитинства”.

До Києва його привезла мати у 1933-му році, рятуючи від голодомору. Батька переслідували НКВД. Він був бійцем української Галицької армії – українським січовим стрільцем.

Спершу Нестайко ходив у столиці до школи, де його руде волосся не давало школярам спокою.

“Може тому, що я був направду малого зросту, майже найменший у класі… Маленький, худенький та ще й рудий… Вогнено рудий. мене дражнили “Море горить!”, “Пожежна команда”. А ще в класі мене називали рудим африканським їжачком,” – пригадував письменник.

Нестайко стояв під дощем і лягав спати о 19:00, бо вірив – так швидше виросте. І таки виріс майже під 2 метри.

“І так швидко збагнув, що даремно квапився вирости, що дитинство – найпрекрасніша пора у житті людини. І так захотілося повернутися назад! Назад – у дитинство… Тільки шляху назад немає…” – казав Нестайко.

Закінчив Нестайко філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тут у своїй дипломній роботі він писав про Гашека – “Пригоди бравого солдата Швейка”.

Згодом письменник працював у різних виданнях “Дніпро”, “Барвінок”, “Молодь”, а з 1956 по 1987 рік завідував видавництвом “Веселка”.

Діти Донецької області міста Дружківка ще за життя письменника назвали свою бібліотеку його іменем.

У 85-річного Нестайка залишилось двоє онуків. Старший онук Антон (30 років) закінчив факультет романо-германської філології, а молодший Андрій (28 років) подався на юридичний факультет.

Молодший онук Андрій нещодавно повернувся із зони АТО – приїхав на похорон свого дідуся.

Дідусь казав: молоді можуть умерти, а старі мусять умерти. Ми були дуже близькі, до середини школи всі жили разом. Кожного вечора він розповідав казки з продовженням. Деякі він записав. У нас у родині ніхто не пише, може, у правнуків вийде — у мене з братом уже є по дитині,” – розповідає журналістам старший онук Антон на виході з греко-католицького собору.

Як з’ясувалось, Антон воює в батальйоні, який підпорядковувався загиблому коцюбинчанину Олександру Гуменюку.

У цьому ж батальйоні зараз воює інший коцюбинчанин – Микола Єременко, який 2010 року в Коцюбинському балотувався на селищного голову.

В останні роки Нестайко уже не бачив, але продовжував надиктовувати дружині свої нові твори.

Нестайкові при житті не дали навіть Шевченківської премії.

Редакція “Сайту громади Приірпіння” звернулася до в.о. міського голови Ірпеня Богдана Мельничука, з проханням встановити меморіальну дошку в Ірпені.

“Ми обов’язково розглянемо це питання й подамо звернення на розгляд регламентної комісії. Я думаю, після вирішення процедурних питань ми встановимо меморіальну дошку, аби вшанувати пам’ять дитячого письменника Нестайка,” – обіцяє Мельничук.

Поховали генія Українського народу на Байковому кладовищі.