Громада Приірпіння

У своєму звiтi за 100 днiв роботи, який оприлюднили у лютому, селищна голова Ольга Матюшина просила людей знайти старi свiтлини до Дня селища. Цього року з дня перейменування виповнюється 75 років. Саме тоді ми з Людмилою Мирончук загорілися цією ідеєю і вирішили зробити фотовиставку.

Кілька місяців тому ми почали обходити знайомих нам і незнайомих старожилів, пили з ними чай, слухали розповіді, перебирали фотоальбоми. Відбирали найкращі фото і роздруковували у форматі А4.

Були у доньки  мера Коцюбинського 1959 -1974рр. Григорія Бакала. Вона пригадувала, як працював її батько Селищним головою і жив так скромно, що мав лише мотоцикл.

Саме тоді я і пригадала, що давно-давно бачила у родичів книжку про Коцюбинське. Розшукала і виявилося, що її автором є свекруха нашої Людмили Демченко. Мати чоловіка Демченко була вчителькою музики, а допомагали їй з оформленням книжки родина Маслюкiв  та родичі інших старожилів. Звісно, що ця книжка була в Людмили Демченко і вона люб’язно її надала.

Цю книжку треба обов’язково доповнити фотографіями, які ми відшукаємо, розділом про новітню історію, яку може написати Людмила Демченко, і перевидати.

Виставку ми вирiшили відкрити до Дня прапору та Дня незалежностi України, але хотiлось би ще зробити у більш масштабному форматі саме до Дня селища.

“Ми віримо, що люди, побачивши світлини, почнуть нам нести їх, щоб ми відсканували і на наступній виставці їх повісили. Завжди приємно бачити, що Ваші жінки та чоловіки, мами та татусі, дідусі та бабусі стали частиною нашої великої історії” – наголошує Людмила Мирончук.

“Ми просимо фото надавати нам, присилати на пошту miron4uck.lyudasik@yandex.ua, або заносити у приймальню селищної ради,” – додає Мирончук, яка разом зі мною є співорганізатором виставки.

Напередодні виставки проблема постала у фоторамках. У нас немає партійного ресурсу чи меценатів і всі соціальнi проекти (збір коштів на лікування односельців, проведення Масляної, дитячих свят,Івана-Купала) тримаються на волонтерськiй допомозі кожного з нас. Але люди доносили рамки. Хтось виймав старі дипломи, які ніколи не повісить на стіну, хтось просто мав зайві. Привозили рамки навіть наші активісти з Ірпеня, які дізналися про те, що ми готуємо історичну фотовиставку.

Далі ми зрозуміли, що селище немає навіть стендів, щоб презентувати світлини. Ми знову кинули клич по активістам і залучили і Маслюків, і Владислава Журавля, і Людмилу Буток і ще низку людей, які допомогли назбирати кошти на оренду стенду на дві святкові доби. Те, що у селища немає стендів, щоб влаштувати експозицію – це неприпустимо. Такі стенди треба не лише для фотовиставок. Їх можна використовувати і в освітніх закладах, щоб підтримати талановитих учнів та виставляти їхні роботи. Тому хочеться вірити, що шановні депутати на сесії виділять кошти на такі стенди, бо розвиток культури селища – це не примха, а необхідність.

Але допоки рада не вирішить це питання, ми оголошуємо збір коштів на матеріали. Наші чоловіки самі їх можуть виготовити, але треба закупити профілі. Всі, хто хочуть допомогти нам можуть перерахувати кошти на картку Олександрі Куцан Приватбанк 5168742349662738 . Бажано ставити примітку – “на стенди”. Звіт про кошти, які нададуть громадяни, та витрати – будуть оприлюднені після виготовлення стендів. Дуже приємно, коли я пояснювала чоловiкам, як з’явилась фотовиставка, що ми будемо оголошувати про збiр коштiв, нас слухала жiночка, та одразу запропонувала 100 грн. Я обiцяла написати статтю i викласти реквiзити для збору. Щиро iй дякуємо!

Якщо хтось може допомогти і дати профілі чи інший матеріал, необхідний для виготовлення стенду, також зголошуйтеся.

Нам дуже хотiлось, щоб кожен занурився у атмосферу старого Коцюбинського. І нам це вдалося. Люди підходили, цікавилися, пригадували, пізнавали…

Одна дiвчина пiдiйшла та каже до iншої, що не може просто так дивитись на фото, тому що вони у чорно-бiлому кольорi навiюють щось магiчне. Кожен вiдвiдувач фотовиставки мiг дiзнатись iсторiю мiсць, де були зробленi фото. Молода дiвчина з дитинкою дуже здивувалась, коли побачила, який був ранiше ставок.

Ось так це місце виглядає зараз.

Та людина, яка проживає у селищi з 50-60 рокiв могла не тiльки подивитись на фото, але й вiдчути дух минулого часу. Деякi  чоловiки були приємно враженi, побачивши своїх вчителiв, та запитували, чия це була iдея. Ще один чоловiк, роздивляючись фото сесії у клубi за часiв Бакала, наголосив, що такi  сесiї повиннi бути i у нас. Чемнi та конструктивнi. І ми з цим згодні. Треба шукати те, що об’єднує всіх, а не роз’єднує кожного. А це – наша історія.

Одна коцюбинчанка  впiзнала  фото будинку своїх сусiдiв 30-40 рокiв та пригадала iсторiї тих часів. На виставку завiтав випадково  мiй троюрiдний брат та знайшов цiкаве фото своєї бабусi. Був дуже здивований, тому що такого фото навіть у нього немає.

У День незалежності на фотовиставку завітали і працівники ради. Олена Лютенко впізнала свого чоловіка у білому піджаку на шкільній світлині.

І, звісно, це не могло не викликати приємну посмішку.

Нас здивувало, що деякi мешканцi центральноi частини Коцюбинського не знають вулиць у приватному секторi. Пiдiйшов чоловiк, новий мешканець Коцюбинського, йому було цiкаво почути, якi були вулицi та де розташоване лісове озеро, тому що далi центра нiкуди так і не ходить.

Молода дiвчина з Докiвської розгубилась, побачивши пам’ятник Ленiну, який ранiше стояв по вул.Жовтнева (Бакала), а ще бiльше здивувалась, що не знає навіть, де розташована теперiшня Україна Молода. А місце – те ж саме.  

Доречi, під час святкування Дня незалежності до пам’ятника України Молодої та до пам’ятника Тараса Шевченка понесли квіти.

Але дуже сумно та прикро, що кошик з квiтами бiля Молодоi України зникл близько 15 години…

Люди далі слухали урочистий концерт, органiзований за допомогою нового очільника Будинку культури Дмитра Константинова і розглядали фотовиставку.

Одна мама показувала своiй дитинi на стендi фото дiток, якi вчились у садочку, куди зараз ходить дiвчинка.

Деякі коцюбинці дивувались, побачивши старi фото, особливо з Бiлицького ДОКУ-4. Раніше у нас вирувала промисловість і Коцюбинське точно не було спальним районом, Громада якого тепер розрізнена, бо у селище, за браком культурного життя, приїздять лише відпочивати вдома.

Коцюбинці здивовано дивились на перших вчителiв  та учнiв першої Коцюбинськоi семирiчки.

Наприкінці святкування ми вручили селищнiй голові фото з Євгеном Гулею, який перший підняв синьо-жовтий прапор над селищною радою у Київській області ще до того, як Україна стала незалежною. До Дня Конституції Гуля передав цей прапор публічно Ользi Матюшиній. Це вже теж частина історії селища, щоправда, новітньої.

А у четвер вранцi до мене завiтав розчулений знайомий з солодощами для дiтей, з вдячнiстю за розмiщене фото його матерi.

Хочемо виразити свою найщирiшу подяку  за допомогу в органiзацii фотовиставки Дарині Александровiй, Оленi Сокотюк, Людмилi Буток, Олександрi Куцан, Iрині Латиш, Iрині Федорiв, Євгену Велiканову, Євгену Форостовському, Юрiю Устiновському. Наталцi Пилипенко, Олександру Ковальчуку. Окрема подяка Володi Маслюку. Ця людина завжди допомагає волонтерам у їх проектах та завжди знайде творчий підхід.

Ми дуже радi, що нам все вдалося. Це наша перша фотовиставка. Маленька, але для нас вона була домашньою та теплою. Збiр свiтлин триває. Селищна голова Ольга Матюшина на святкування Дня Незалежності сказала Громаді, що буде у селищі історичний музей. Будемо вирішувати, чи робити його у Селищній раді, де колись була сесійна зала, чи робити  у Будинку культури.

Питання музею для кожної громади є дуже важливим, бо люди мають знати свою історію. Головне, щоб ця історія була мирною і над нами всіма було мирне небо.

Тому ми оголошуємо не лише про збір фотографій, а й про збір пам’ятних речей, які б старожили, воїни АТО та всі охочі хотіли передати для майбутнього музею.

Коцюбинчанка Iрина каже: “Я готова нашому селищному музею до відкриття передати прапор, який винесли з котла, коли наші були в облозі. Цей прапор підписав нам, журналістам, учасник російсько-Української війни Ігор Домбровський. Він висить щодня у мене за спиною в офісі. Але було б добре, щоб і громада знала, як воюють наші на фронті. Прапор з котла обшарпаний. Але його винесли. Бо в усіх війнах воїни берегли прапори, як символи державності й духу.”

Слава Україні!

Авторка: Тамара Лисак, мешканка селища Коцюбинське