Громада Приірпіння

Коцюбинське – анклав на території міста Києва. Це означає, що селище з усіх боків оточене іншим населеним пунктом. Ситуація з Коцюбинським не унікальна. Такі випадки є в усьому світі. У Сполучених штатах такі населені пункти називають “donut hole” – дірка від бублика. І дуже цікавим є міжнародний досвід у вирішенні подібних питань місцевого самоврядування.

Коли я була в Спрінгфілді (штат Іліноїс, США) як учасниця програми Конгресу США “Відкритий світ”, то там на сесії якраз заслуховували питання приєднання дірки від бублика (анклаву) в межі Спрінгфілду. Я питала мера міста Джима Лангфельдера, в чому доцільність такого об’єднання і питала місевих політиків про це. Всі як один мені розказували, що це не експансія з боку великого міста, а крок, який обумовлений логікою. До анклаву має їхати швидка, пожежна, мають чиститися вулиці і т.д.

Відповідно, життя в таких “дірках від бублика” може бути ускладнене для мешканців, якщо вони не приймають рішення об’єднатися. Спрінгфілдська міська рада одноосібно не підтримала приєднання анклаву. Справа в тому, що не рада великого міста має вирішувати як жити малій громаді, а громада анклаву (дірки від бублика) має прийняти рішення, чи цікавить її таке об’єднання. Тому визначатися, де бути Коцюбинському мають дійсно не в Ірпені і не в Києві. Це рішення мають прийняти самі коцюбинці.

Головна задача до громадських слухань, які відбудуться 3 березня о 16:00 в Будинку культури, дати максимально широкий спектр експертних думок та аналіз міжнародного досвіду, щоб коцюбинці могли визначитися, як їм жити далі.

Директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук на прохання “Громади Приірпіння” аналізує міжнародний досвід у вирішенні подібних питань:

“Є таке місто Жешів або Ряшів у Польщі. За останні 6-8 років вони влкючили до себе 7 чи 8 шматків сусідніх гмін (адміністративні одиниці в Польщі – прим. авт.) Там ці гміни стали частиною міста. У Любліні інша ситуація. Створені так звані секторальні агломерації. Навколо Любліна є гміни і вони домовилися, що каналізація, воопостачання – це спільне для Любліна і 5 гмін. Вивезення і утилізація сміття – це Люблін і 6 гмін. Тут є найрізноматнітніші варіанти. Для Коцбинського, оскільки це замкнута територія в Києві, – включення в межі Києва було б найкращою версією для розвитку”.

Для цього Ткачук наголошує, що треба посилена робота в середині громади:

“У принципі будь-яку проблему можна вирішити. Але за наявності кількох обов’язкових умов. Чи є люди, які будуть мотором роботи? Це довга робота і непроста. Треба не просто збирати підписи чи комусь писати звернення. Треба група активістів, яка буде цим займатися на постійній основі. Треба затягувати в цей процес різні рівні урядування. Це абсолютно логічно було б, щоб Коцюбинське увійшло в Київ, як колись Пуща Водиця. Це було селище з своєю радою. У принципі питання з Коцюбинським може бути вирішене прийняттям постанови про зміну меж міста Києва”.

Голова Комітету Виборців України Олексій Кошель, який мешкає в Бучі й слідкує за ситуацією у Приірпінні, наголошує, що після приєднання до столиці у коцюбинців всеодно залишаться важелі для формування місцевого самоврядування:

“Селище Коцюбинське пов’язане з Києвом комунальним транспортом, дорогами, водовідведенням, низкою інфрастурктурних проектів. Було б цілком логічно, якщо Коцюбинське приєднається до київської громади. У разі приєдання Коцюбинське буде мати один повноціний округ і буде мати можливість обрати свого депутата до Київради. У Києві можуть відновити інститут райрад. Це цілком ймовірно, бо низка парламентських партій лобіюють це питання. Також можна створювати органи самоорганізації населення. Цілком логічно, що може бути окремий орган самоврядування населення (ОСН) у Коцюбинському. Як перехідний етап до створення ОСН – може бути, як варіант, відновлення райрад в місті Києві”.

Які проблеми є в Коцюбинському як анклаві міста Києва

Медицина і освіта

Мешканці скаржаться на те, що швидка їде дуже довго і, якщо треба ушпиталення, то швидка везе через Київ до лікарні Ірпеня. Таким чином через таке безглузде адмінпідпорядкування система ставить під загрозу життя мешканців. Торік Ірпінь ініціював закриття денного стаціонару на Лісовій в селищі. Якби не народні депутати та суспільний розголос – медустанову громада могла б втратити.

Для того, щоб оформити частину меддовідок або пройти всебічний медогляд – треба також їхати через Київ в Ірпінь. Єдне пряме сполучення з Ірпенем – це залізниця, але не завжди виходить підлаштуватися під графік потягів.

Зарплати медиків не можуть конкурувати в анклаві з зарплатами медиків столиці, тому що кращі йдуть на роботу в Київ, де є муніципальні надбавки.

Для оформлення декретних в соцстрасі просять відкривати рахунки виключно в банку Приірпіння й електронна система офрмлення допомоги по народженню дитини саботується.

Аналогічна ситуація в освіті. Майже половина мешканів віддають дітей в садки та школи столиці, де педагоги отримують більше коштів, де є в школах медсестри.

Замість освіти та медицини Ірпінь, який отримує від Коцюбинців податки, витрачає мільйони на парки.

Транспорт і дороги

Коцюбинське – це глибока donut howl (дірка від бублика). До нас ведуть дві дороги – Пономарьова і Робтнича. Вул. Пономарьова, яка йде через ліс, закріплена за областю. Відповідно, щоб її почистити, поремонтувати чи зробити розширений поворот на виїзд з селища – треба тягнути обласну техніку через Київ. Тобто до нас будуть доїздити завжди за останнім принципом.

Вулицю Робітничу, яка закріплена за Києвом, столичні служби теж не квапляться ремонтувати або чистити як тупикову для киян. Це вулиця, якою користуються по суті коцюбинці і Києву легше ремонтувати й чистити двори Святошинського району, аніж давати техніку на Робітничу. Для того, щоб переконати зробити тут ремонт треба витратити до року, а то й більше часу. Сюди дають техніку за залишковим принципом.

Логічно, що столична муніципальна техніка, яка чистить окружну, могла б заїхати і просто вичистити дорогу по колу через Пономарьова, залізничний переїзд, Бакала і на Робітничу. Або ці ділянки – Пономарьова та Робітничу просто в майбутньому можуть повісити на селище, де немає спецтехніки, закріпивши ці дві дороги за нами, щоб не розпорошувати ресурс області і столиці, де їздить по суті виключно наша громада.

З транспортом аналогічна ситуація. Кілька років поспіль Київ готовий запускати комунальні автобуси, але треба погодження ОДА, яке дає можливість виграти тим самим перевізникам-монополістам, які тримають маршрути. Коли мова заходить про довгий маршрут на Сирець – ОДА киває на Київ, бо протяжність по столиці більша. Таким чином такий “футбол” між ОДА-КМДА-ОДА виливаєтсья в те, що населення Коцюбиснкього росте, а транспортні питання не вирішуються. Кілька кілометрів, які йдуть у нас на маршрутах 393 та 745 виливаються у міжміський тариф. Якби тариф був міський, то він би не сягав 6 гривень, як зараз виставили перевізники.

Більше того, якщо заведуть комунальний транспорт, буде діяти картка киянина, пільговиків не будуть незаконно і принизливо виганяти з транспорту, кажучи, що вже пільговики і так є, а учні можуть мати свій учнівський квиток, а не платити за кожну поїздку 6 грн.

Із зупинками човникових елеткричок аналогічна ситуація. Одне діло, коли в Укрзалізницю не може на прийом потрапити депутат селищної ради і голова транспортної комісії Коцюбиської селищної ради Олександра Куцан, бо Укрзалізниця нічого Коцюбинському не винна, інша справа, якби цим питанням опікувалася Київрада і КМДА. Їхні прохання саботувати куди важче.

Оформлення документів і можливість мати в селищі свою філію ЦНАПу – це теж реальна преспектива, яка може полегшити життя громаді.
Якщо Ви бажаєте допомогти активістам з друком інформації до громадських слухань, то просимо Вас надсилати кошти на картку Приватбанк 5168742349662738, оформлену на надійну Олександру Валеріївну Куцан.

“Громада Приірпіння” вже оприлюднила низку експертних інтерв’ю, чи є загроза для Біличанскього лісу від приєднання Коцюбинського до Києва. Також оприлюднене інтерв’ю з Юрієм Ганущаком, який розповів про децентралізаційні процеси і який вплив вони будуть мати на Приірпіння.

Мін’юст усвою чергу заявив, що переносити Лук’янівське СІЗО до Коцюбинського вони не збираються, шукають інше місце і приєднання селища до столиці жодним чином не вплине на це рішення.

Авторка: Ірина Федорів, мешканка селища Коцюбинське і журналістка