Громада Приірпіння

Скажу відразу, що хотіла просто написати нарис про прогулянку з дітьми у весняному парку, ніякої політики… Жодного слова про ту  владу і депутатів! Набридли їхні сесії, виконкоми, недолугі рішення, за якими дерибани, дерибани, дерибани!..  І скандальні забудови в  останніх лісових зонах, корупційні схеми – хай йому грець!

Є вихідні, є діти, з якими хочеться побути на природі! Та й  просто забутись  від цього всього… Цього разу я дійсно хотіла розказати про інше.  Про те як ми з дітьми  любимо  відпочивати… Але від політики, як виявилося, не втечеш навіть на вихідних…

Цими вихідними був дощ, тому багато хто просто залишився  вдома. Але ж дощова погода – це не привід відмовитися від пішохідної прогулянки. Цього дня ми з малечею приїхали в парк по обіді. Вони одразу побігли до водойми, подивитися, чи зійшла крига й чи добре перезимували рибки.

Як зазвичай, діти побігли попереду… Підбігли до невеликого ставка.  Коли я підійшла ближче, то побачила, що діти обступили зграйкою якогось чоловіка у  спортивній й куртці навиріст. Дядько  стояв спиною, я бачила, що діти з ним знайшли спільну мову,  чула,  як вони просили у дядька корму  для рибок.  У  воді  плавали рибки, їх було багато, діти  були у захваті ..

Схоже було, що охоронець годує рибок. Я зробила кілька фотокадрів щасливих дітей й лише згодом зрозуміла, що то не охоронець самотньо годує рибок, а мер Бучі Анатолій Федорук.

Сказала йому, що його ніхто ще, мабуть, так не називав як мої діти “дядьком”. Посміялись.  Слово за слово – розговорились. Звісно, що я  не втрималась,  щоб не спитати про ситуацію, яка склалась у стосунках Федорука й мера сусіднього Ірпеня Володимира Карплюка. Якщо чесно, то я до кінця не розумію, що коїться з мерами-кумами, які розсварились через політику… Напевно, вже не секрет, що Карплюк і Федорук розродичались.

Федорук сказав, що Бог суддя Карплюкові. Бідкався, що не побачив того, який він, раніше. І сказав, що для нього першим звіночком, що Карплюк далеко піде, було тоді, коли він замість головного лікаря Лісняка призначив Тумасова.

“Це не є  добре те, що відбувається в Ірпінській раді зараз. Не може бути більшість за однією політичною силою, моє переконання – має бути хоча б кілька, аби була нормальна робота”, – каже Федорук, який не дивлячись на різні партії в Бучанській раді, має свою сталу більшість.

У ту хвилину думала, що які ж ми, українці, все ж довірливі й наївні.

Так само як Федорук колись повірив Карплюку й скрізь рекламував його як кращого мера для Ірпеня,  ми віримо нашій  владі, депутатам,  які лише те й уміють, що улесливо говорити.

І ще я подумала,  що влада – це велике випробування для людини. Не кожен  його може пройти. Як тонко владні мужі відчувають людську психологію й грають на почуттях. Це просто неперевершено. Треба мати неабияку силу, щоб встояти й відрізнити правду від брехні.

Свого часу я теж  вірила владі. Вірила, що влада дбає про громаду, яка дала їй всі повноваження. У кожної людини була і напевно є віра у майбутнє, принаймні для своїх дітей у цій країні.

Так. У мене шестеро неповнолітніх дітей, про їхнє майбутнє треба думати вже зараз. Але Бучанська влада відмовляла мені  з усмішкою на обличчі, коли я надіялась, що вона мені може допомогти владнати житлове питання, яке стоїть надто гостро для моєї родини. Тепер я не вірю у посмішки чиновників, які,  посилаючись на різні нібито об’єктивні обставини, просто брешуть. Словом, для таких як я землі нема. Вона є для суддів, прокурорів, народних депутатів, працівників адміністрації президента. І люди живуть в бідності на тому контрасті.

Для потрібних людей, але не для простих бучанців, які й так проголосують за Анатолія Федорука й все йому пробачать. На те й розрахунок.

Пам’ятаю, які малювалися перспективи для Бучі, коли молодий хлопець з села очолив Бучу. Обіцяли й музей, й розвиток туризму, обіцяли всі блага для громади, збереження природи й культурної спадщини…Нічого цього нема. Й лісу тепер нема.

І лише сосни та дуби в парку вдалося спільними зусиллями зберегти від знищення.

Шкода, що енергетика тієї  Бучі, яку я колись любила й знала, втрачена назавжди.. Хто в цьому винен? Та всі потроху винні.. Ми всі  мовчки за цим спостерігали й давали владі знищувати Бучу, а коли підходили вибори, ми знову й знову вибирали тих, хто своїх обіцянок не виконував. Бо завжди вибори в Україні, і Буча не виключення, влаштовували з використанням, окрім матеріальних стимуляторів, ще й з залученням потужних психологічних мотиваторів і збудників.

Реальність одна.

А маніпулятивна агітація, яка не має нічого спільного з реальною соціологією – інша.

Ну, народ ми такий, дуже  довірливий.. Любимо, щоб було як в мексиканських серіалах: герої і антигерої, “сьогодні, або ніколи”, щоб за серце хапало, голову крутило, але і рясно обіцяло…  

Звичайно,  і зараз не обійдеться без  стимуляторів. Хоча для технологів теперішні вибори – не прості, замішані на здоровенній  долі героїчного оптимізму наших захисників  і  злобно-шиплячого песимізму попередників, які рвуться до влади, і про нуворишів, які такі як карплюки біжать до влади по головах тих, хто їх за руку колись привів. І про тих пацюків, які в крайній мірі сум’яття бігають то з корабля, то на корабель, ні в чому не впевнені, страшенно роздратовані і налякані… Одним словом, дорогі бучанці, вам знову вибирати. Обіцяють же вибори до об’єднаної громади…

І кум Федорук чудово розуміє, якого він виростив кума-атеїста. Вже Бучанський осередок Нових облич перед виборами захопив секретар Ірпінської міської ради Юрій Денисенко. Тобто кум Карплюк, який тікав після обшуків, навіть не сповістив свого кума-Федорука про те, що навідаються слідчі, хоча знав, що ті прийдуть; який публічно сказав, що він, який стояв перед хрестом з Федоруком, є атеїстом; той Карплюк, який заперечував зв’язок з Петром Мельником, а сам разом з ним був на конференції Партії регіонів, зараз хитає Федорука – того, хто дав Карплюку в політиці зробити перші кроки, зробив його після поразки на виборах 2010-го року своїм заступником у Бучі, а згодом і сімейним бізнес-партнером – замахнувся на руку, яка його вигодувала.

Коли один дракон зникає – його місце займає інший дракон. Тут нічого дивного не відбулося. Учень-Карплюк перевершив свого вчителя-Федорука. І вже постає серйозне питання, хто з них двох боротиметься на парламентських виборах за недоторканість у 95 окрузі? А їм двом так треба недоторканість!!!

Що залишається  робити сьогодні меру Бучі, з яким я спілкувалась того похмурого суботнього дня у парку?    

Невже,  щоб усвідомити,  що дається у житті так багато: влада, багатство, посада, потрібно їх… позбутись? Принаймні, зробити переоцінку багатьох цінностей меру Федоруку таки доведеться…

Але головне питання, що робити громаді. А громада, поки дракони б’ються, має виховувати своїх борців, які не підуть в замок дракона, щоб там правити у вигляді нового дракона. А просто зруйнують його, навіть не заходячи в середину, щоб зробити нові системні зміни в маленькій громаді, з яких почнуться зміни країни.