Громада Приірпіння

Їздити по різних районах Ірпеня дуже корисно – іноді це єдиний спосіб промоніторити справжній стан справ у нашому місті. Адже воно хоч і розташоване за 20 км від центру столиці України, тут за десятки років укорінилася кулуарна практика прийняття рішень, особливо, якщо це стосується зміни цільового призначення землі, будівництва чи виділення ділянок у власність. Її самовіддано застосовували як старі обличчя з числа керівництва міста, так і нинішні керівники Ірпеня, які називають себе новими обличчями.

Будинок творчості письменників України – це місце, де фактично творилася українська література ХХ століття. Там перебували не лише Максим Рильський з Михайлом Стельмахом чи Іван Драч з Дмитром Павличком, а й сучасні поети та прозаїки і навіть видавці. Ту ж Мар’яну Савку, Андрія Кокотюху, Володимира Цибулька, Сергія Жадана, Анатолія Дністрового, Володимира Іздрика і Юрія Андруховича з Сашком Ірванцем та Віктором Небораком – золотий склад “Бу-ба-бу” – знаю саме звідтіля.

Там ми заприятелювали з Вахтангом Кіпіані та Олесем Донієм. Віталій Чепинога – здається, студент істфаку – уже тоді славився своїми дотепами, а Андрій Окара був дуже очікуваним молодим політологом, що прилітав з Москви.

Це лише кілька прізвищ серед тих сотень чи може й тисяч молодих інтелектуалів, яких збирав Осип Зінкевич на тижні творчої молоді в Будинку творчості письменників Ірпеня. “Шлюбні ігрища жаб” – пам’ятаєте? Вони народжені в нічних купаннях Андрія Кокотюхи. Так само, як колись Незнайко виник в уяві Миколи Носова після блукань по високій траві ірпінської заплави, яку нині в місті на російський лад називають “поймою”, нещадно спалюючи її двічі на рік разом з птаством та ховрахами.

Ба, більше, саме в Будинку творчості я вперше – і єдиний раз в житті – зустріла свою тезку, Михайлину Коцюбинську. Не можу сказати, що мене назвали на честь неї. Але, як її назвали на честь діда, так і мене – на честь батька, наслідуючи приклад Коцюбинських.

Цікава видалася та розмова. Році у 97-му чи 98-му була та “зустріч поколінь”: живі шістдесятники – пам’ятаю, Михайлина Коцюбинська, Михайло та Микола Горині, Василь Овсієнко – вислуховували дослідження про них же самих від студентів. І дуже дивувалися, наскільки схематично і неглибоко ми, молодь, описуємо справу всього їхнього життя. Повертаючись до Києва, ми обговорювали це в тіснішому товаристві – як насправді треба зберігати пам’ять і справжню історію боротьби за українство. Вахо Кіпіані теж їхав тоді в бусі – він це розуміє і втілює багато років через музей Самвидаву та Історичну правду.

Виходячи зі свого досвіду, переконана, що нинішня влада Ірпеня не розуміє значення Будинку творчості письменників для української літератури, коли тишком-нишком, без обговорення і проекту, тракторами руйнує стежки, по яких ходили всі названі і не названі мною люди. Навіть, якщо мерія Ірпеня справді отримала на розпорядження цією землею “добро” від Спілки письменників України, що наразі підтверджується лише проектом договору, значення цього місця надто вагоме, щоб не враховувати думку тих літераторів, які виступають проти вандальної реконструкції.

У середу я випадково опинилася на цьому будмайданчику, на який чиновники уже перетворили письменницький лісопарк.

Помітила, що роботи контролює особисто мер Володимир Карплюк з якимсь чоловіком у червоній футболці. Ним виявився Ігор Дворніков, керівник ірпінського КП “Ірпіньжитлоінвестбуд”. Згодом туди ж під’їхав керівник КП “Ірпіньводоканал” Олександр Маркушин, який також є депутатом Ірпіньскої міської ради. оряд з ним стояв директор будівельної компанії ТОВ “Будрегіонінвест” Володимир Співак. Чому такий склад і що саме вони робили? Відповіді на це наразі немає.

Скориставшись нагодою, а також весняним запрошенням мера попрацювати разом з ним на території Будинку творчості, вирішила запитати у Володимира Карплюка, як саме він бачить розвиток цього зеленого куточка  Ірпеня і які роботи виконують саме зараз.

Початок розмови видався обнадійливим – мер пообіцяв задовольнити всі мої запитання, в тому числі і про площу парку. Озвучив назву: “парк Будинку письменників”.

“Зараз я вам все розкажу”, – запевняв він, дістаючи свій iPhone. Та на 30-й секунді виявилося, що відповідати міський голова не збирається, а хоче, навпаки, ставити запитання мені. Так розмова перетворилася на беззмістовну відеодуель з мером під шум хлопців на тракторах, які продовжували нищити природній настил лісопарку…

Мер вирішив проекзаменувати мене на тему історії української літератури, не усвідомлюючи, що в нього немає шансів проти моїх вчителів – Валентина Андріївни Білої, Ольги Михайлівни Пазяк, Михайла Веркальця та Анатолія Погрібного. Зокрема, запитав про дату народження та смерті Лесі Українки з упевненістю людини, яка завчила ці цифри на пам’ять завдяки 200-гривневій купюрі. Уточнював її чи то дівоче, чи то справжнє ім’я. Просив назвати десяток письменників, що бували в Ірпені, не здогадуючись, що в дворі на Федорова їх за 7 років побував не один десяток…

Словом, став хрестоматійним прокладом того, що зміна теми розмови – це не найкращій спосіб комунікації з мешканкою міста, яка щиро цікавиться долею Будинку. До 3-ї хвилини пан Карплюк геть забув, що на початку сам обіцяв все мені розказати тут і зараз. “Вам особисто зараз я нічого відповідати не буду”, – заявив на камеру мер, вимагаючи написати запит “йому особисто”.

Отже, почнемо писати запити – і не тільки до мера. А перший “зам” міського голови Дмитро Христюк хай більше не бере чужі відповіді на себе, щоб потім не нарікати в спину слідчим ГПУ, що запитань приходить надто багато. Тим більше, що запити – це побажання його шефа.

Нагадаємо, на сесії Ірпінської ради депутати затвердили Договір між Спілкою письменників та Ірпінською радою, згідно якого письменники передають територію спілки Ірпінській раді для реконструкції. Як пояснили активісти, рада підвищила податок на землю для письменників і вони були змушені підписати угоду.

Як відомо, 29 квітня в Ірпені відбувся з’їзд письменників, на якому письменники НСПУ  підписали договір про співпрацю з Ірпінською міською радою.  Згідно з договором, міська рада береться за реконструкцію території за бюджетні гроші.

Ще до рішення ради на території Будинку творчості почали різати дерева. Це відбулося попри обіцянки Карплюка “максимально можливого збереження природного ландшафту та існуючих зелених насаджень”.

Авторка: Михайлина Скорик, журналістка, мешканка Ірпеня