Громада Приірпіння

25 жовтня відбувся розгляд апеляційної скарги, яку подала Бучанська міська рада та орендар Антон Бебко на рішення Ірпінського суду від 6 жовтня 2017 року. Це рішення про арешт ділянки в Бучі по вул. М. Гамалія, 45, де, за підрахунками слідчо-оперативної групи Ірпінської поліції під загрозою знищення опинилися  57 живих сосен.

Цю ділянку було віддано в оренду незаконно, всупереч Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2017 року, згідно якої Бучанська рада розпоряджається землями державного лісового фонду України, а це ліси першої категорії захисності, незаконно, з перевищенням повноважень.

Орендар цієї ділянки Бебко, не місцевий бізнесмен, що приїхав “ощасливити” Бучу своєю бізнесовою діяльністю. І з чого ж починає бізнесмен “господарювання” у Бучі? Із знищення сосен і будівництва в лісі!!! А Бучанська міська рада як “виконавець волі місцевої територіальної громади” радо надає дозвіл бізнесмену на знищення 25 живих дерев, хоча на ділянці під зруб їх позначено 57. Де 25 там і 57 хіба шкода? Натомість матимемо чудовий склад  вторсировини, оскільки орендар займається її скупкою та переробкою. Для чого нам сосни? Хай живе смітник шкідливих відходів!

Сторону Бучанської міської ради цього разу представляв не начальник юридичного відділу Тарас Шаправський,  який приїздив захищати інтереси орендаря минулого разу, а адвокат Біляченко. Мушу сказати, що промова представника Бучанської ради була блискучою, він блискуче брехав і перекручував, свої слова підтверджував наявними в нього документами, виданими мафіозними місцевими органами влади, все було блискуче переконливо й викладено нібито логічно й лаконічно.

Нас представник Бучанської ради представив суду як купку хуліганів, які не дають добропорядному набувачу власності нею розпоряджатися й тримають під каблуком всю місцеву поліцію й прокуратуру, провокуючи інших нормальних громадян на бунти й знесення парканів!

Сказав, що вже проти деяких “главарів-хуліганів” вони подали заяви про їхню “хуліганську діяльність”. Мова йде про те як біля 50 мешканців Бучі та Приірпіння демонтували незаконний паркан в лісі. На запитання  судді чи є у Бучі ліс, адвокат з щиро дитячим поглядом відповів:

“Немає й ніколи не було!”

За його словами, то все зона громадської й житлової забудови, а конкретно ця ділянка за генеральним планом призначена для будівництва закладів торгівлі.

Він також сказав, що є маленьке  непорозуміння: там справді є якісь зелені насадження, чи то дерева чи то кущі так зразу й не розібрати, але це непорозуміння дуже легко виправити – у Бучанському відділі благоустрою  є хлопці з бензопилками. Та й всі документи на руках- відновну вартість сплачено.

А про те, що там живі й здорові сосни й під зріз позначено набагато більше ніж вказано у дозволі, представник Бучанської міської ради делікатно промовчав. Тоді один з трьох суддів, які вели засідання поставив  представнику  Бучанської міської ради чудове запитання, те, яке ось вже багато років не дає мені спокою й змушує мене бігти на звук бензопилки, на захист лісу:

“Як же так? Мені відомо про два міста, які колись мали рівносильний статус-  це Ялта й Ірпінь (до якого входили Буча та Ворзель), два курорти, а що ж тепер сталося?”

На це адвокат мафії відповісти не зміг. Ще одне запитання цього судді також поставило адвоката у глухий кут:

“У договорі оренди зазначається, що по закінченні терміну оренди ділянку має бути повернуто у тому вигляді, у якому її було надано в оренду, як же вона може бути у первинному стані, якщо ви зріжете 25 сосен?”

Відповіді не було.

Сторону прокуратури представляв прокурор Ірпінської місцевої прокуратури Тарас Возняковський. Коли він почав свою промову, у мене почало наростати відчуття розпачу. Прокурор дуже погано володів  предметом розгляду. Складалося враження, що він поспіхом переглянув матеріали справи, щоб хоча б знати “яка опера”, а так пристрасно захищати свою сторону як захищав  свою представник  мафії не було ні снаги ні достатньої підготовки.

Це дуже відчувалося й це помітно роздратувало суддів, які ставили досить легкі запитання , на кшталт: “Як ви можете довести, що у Бучі ліс першої категорії захисності, окрім Постанови Верховного Суду України?”.

Відповідь на це запитання могла б бути вбивчою для позиції адвоката мафії. Могла б завдати смертельного удару всьому словоблудству захисників зла. Могла б бути переможною для позицій прокуратури і громади.  Я і всі ми чекали, що зараз  прокурор скаже, що Бучанське лісове господарство було організовано в 1954 році на підставі наказу  Міністерства сільського господарства на загальній площі 4461 га, до його  складу ввійшли вісім лісових дач, в тому числі Бучанська лісова дача площею 890 га.

Один із суддів ще раніше зазначив, що статус лісової дачі ще більш е захищає ліс ніж статус лісів першої категорії захисності. Прокуратура могла б  викликати  свідків, які б підтвердили існування Бучанського лісгоспу, їх у Бучі можна назбирати багато серед людей, які тоді працювали у лісгоспі й зараз обурються знищенню того, що колись вони так ретельно захищали й оберігали.

Врешті-решт всі докази можна було б взяти в прокуратурі Київської області, яка блискуче виграла на всіх рівнях суди у справі “Бучанського Межигір’я”. Натомість від  прокурора ми не почули жодного доказу існування у Бучі лісу.

Зрештою, суддя попросила сторони представити на наступне засідання докази того, що в Бучі є ліс або що його там нема й ніколи не було й перенесла розгляд справи на 1 листопада.

Дуже сподіваюся, що цього разу представник прокуратури буде більш компетентний, а судді приймуть законне рішення на захист інтересів держави та громади Бучі.

Авторка: Ірина Литвиненко, мешканка Бучі