Громада Приірпіння

Автор: І.Домбровський

За тиждень до сесії, на кінцевій 393 автобусу Яна Машталір у лісі поставила паркан. Разом з Андрієм Скіпальським ми провели збори громади у дворі найближчих будинків, мікрорайон Меблевої, щоб розповісти про ситуацію, яка зараз склалась в селищі з неправомірною роздачею Біличанського лісу.

Попри те, що оголошення ми розклеїли увечері напередодні зборів, до нас вийшло близько 70 коцюбинчан, які були обурені тим, що киянка Яна Машталір в лісі, де громада відпочиває, поставила паркан.
Було кілька людей, які 2010 року перед місцевими виборами отримали папірці за підписом селищного голови про те, що нібито їм виділять земельні ділянки.

“А Садовського відкликати можна?” – запитала одна з бабусь, що мешкає на Меблевій.

“Відкликати не можна а давно вже нужна,” – пожартував літній коцюбинчанин, що прийшов на збори з усією родиною.

“Но, лучше не отзывать а прогнать, да еще и с позором”- підтримав його молодий хлопець, що стояв поруч.

Люди почали збирати підписи під зверненням до народного депутата Вячеслава Кутового з проханням невідкладно звернутись до органів прокуратури й вимагати накладення арешту на всі ділянки, зокрема й на ділянку Яни Машталір та якнайшвидше в судовому порядку накласти заборону вчиняти власниці ділянки будь-які дії.

Про свої враження від першої зустрічі з Яною Машталір одна з учасниць зборів згадує так:

“Яна Машталір – це окрема історія і негарні враження.  У мене син так за ліс переживає. Ранок починається з того, що Дениско вибігає на балкон й дивиться, чи цілі ще сосни. От раз я приїхала з роботи. Дивлюсь – паркан стоїть. Син вибіг з дому дуже швидко й одразу до мене. Боїться, що все повирубують й обгородять парканами. Ми пані Машталір запитали, чи не боїться вона людських думок та слів? Вона ж забирає чуже. По суті краде наш ліс,” – говорить мешканка Меблевої Тетяна.

“А Дениско, мій син, так квапився вниз до паркану, що вдягнув футболку задом на перед. Машталір Яна з своїм чоловіком перешепнулись і кажуть: лучше занимайтесь воспитанием своих детей. Її чоловік дуже саркастично подивився на нас всіх й промовив з сарказмом слово “громада”. Ми запитали, в чому сарказм. Він відповів, що це перше слово, яке він опанував українською мовою. І тоді хлопець, що знімав все на камеру й мав розписані татуюваннями ноги, років 15-16, повернувся до моєї матері, яка важко працювала на меблевій фабриці й вже на пенсії й дорікнув  їй, чого вона тут, а не на роботі.

І це Яна Машталір буде мені говорити про виховання своїх дітей? Я їй про це сказала і що Ви думаєте? Вона каже це не мій рідний син. Він всиновлений. Тобто вона ділить дітей й виправдовує відсутність такту й виховання от таким способом. Які гроші треба мати, щоб зробити хороший кольоровий тату аж аж до колін? Я дізнавалась – один сантиметр шкіри до 300 гривень. Це небідні люди, подивіться лишень, на яких авто вони пересуваються,” – додає Тетяна.

Яна Машталір прийшла і на ці збори громади. Її чоловік Ігор Ноєнко потайки почав знімати все на камеру, але ми йому сказали, що він може вільно знімати все, що він вважає за потрібне, бо ми не маємо секретів від оточуючих. Далі фільмувала Яна Машталір.

“Громада пропонувала Яні Машталір, яка купила ділянку, при потребі обстоювати разом з нею повернення грошей в суді. Але її цікавить одне – вона хоче тут будуватись, ” – розповідає Андрій Скіпальський.

Порадившись із мешканцями, ми вирішили відправити делегатів громади на сесію селищної ради, яка  мала відбутись 22 травня.

З порядку денного випливало, що розглядатимуть питання про безкоштовне виділення землі. Саме тому ми вирішили, що варто пікетувати селищну раду й подали відповідну заявку про пікет.

Тоді ж всі присутні вирішили, що представник громади Сергій, від імені усіх прийде, запишеться й виступить перед депутатами, а інші прийдуть послухати, що за роздача землі планується й візьмуть участь в пікеті.

Згодом ми з’ясували, що в проектах рішень всім утаємниченим громадянам у виділенні землі відмовлять, отож ми  обдзвонили людей і повідомили, що приходити не варто.

“Як виявилось, що про дерибан Біличанського лісу вже знає вся Україна. Заяви, щоб отримати земельну ділянку вже приходять з різних областей! Але ці заяви, які не “санкціонували” організатори дерибану. Тому цим громадянам на сесії відмовлять,” – прокоментував Олексій Туровський, помічник народного депутата Вячеслава Кутового, який був присутній на засіданні профільної комісії.

Скасувавши пікет, ми делегували  кілька людей та представника громади пана Сергія на сесію.

Та чуда не відбулось, бо, прогнозовано, депутати вкотре проігнорували право свого виборця і думку громади, відмовивши делегату у виступі. Це й не дивно, бо на сайті селищної ради, на сесію органу місцевого самоврядування, запрошуються виключно депутати. Про громадян – ані півслова. У нас шановні та шановані тільки депутати.

Проти надання права голосу руки піднімали й селищний голова Вадим Садовський та секретар селищної ради Олександр Ковтач. Обидва – члени Партії регіонів, які покликані, згідно з концепцією гаранта, донести до нього думку кожного.

Наступ же на Біличанський ліс продовжив натхненник і ідеолог лісової оборудки депутат Владислав Євстифєєв, очільник депутатської групи “Спільна мета”.

Євстифєєв пояснив зокрема, чому людям з Донецька відмовляють у виділенні землі:

“З 2010 року в нас діє мораторій  на виділення ділянок”.

Але “захист” своїх кооперативних масивів він організував у  доволі цікавий спосіб і цього разу.

Голова профільної комісії з питань дерибану Владислав Євстифєєв  традиційно виніс рішення, якого не було в жодному пакеті проектів рішення депутатів. Такі речі відбуваються практично на кожній сесії. Депутати вимушені сприймати резонансні проекти рішень Євстифєєва зі слуху, а потім голосувати. Більшість, якщо перепитати, не назве деталей і не скаже, за що піднімала руки.

Євстифєєв наголосив, що через те, що Коцюбинського немає належним чином оформленої кадастрової карти, то треба звернутися до Генпрокуратури, Держагенції земельних ресурсів та до народного депутата, щоб всю площу селища, а для нього вона складає не 87 гектарів, а 4065 гектарів, треба легалізувати, як таку, що належить селищу через кадастрові записи.

Оскільки проект рішення ніхто не бачив в очі, то дехто так і не зрозумів, яку ж площу зазначив Євстифєєв у листі. Цього разу свої останні “дерибанні” потуги депутати  прикрили нібито проблемами Коцюбинчан, які дійсно мешкають в селищі й не можуть в приватному секторі вирішити свої проблеми з документами на землю.

Але ця проблема для групи “Спільна мета” стала лише приводом в черговий раз звернутись до державних установ прикриваючи свої комерційні інтереси по захисту своїх житлово- будівельних
кооперативів.

Зауваження депутата Ірини Федорів про те, що це традиційне свавілля з боку голови комісії Євстифєєва, коли не лише напередодні сесійних засідань, але й під час сесії, немає всіх проектів рішень й депутати мусять сприймати все на слух та де-факто не знають за що голосують, секретар селищної ради Олександр Ковтач взяв до уваги й вкотре пообіцяв, що це буде виправлене.
Коли говорили про постанови Кабміну щодо медичної реформи, то цікавою та знаковою була цитата секретаря селищної ради Олександра Ковтача, який сказав:

“Ми не можем відмінити постанови Кабміну. Ну, якщо сильно захочем, тоді – да.”

Виходить так, що постанови Кабміну можуть бути скасовані верховним органом врядування в Україні – Коцюбинською селищною радою?

Та врешті, хочеться вірити, пан Ковтач просто пожартував. Я помітив, що в селищній раді з іншими коцюбинчанами був присутній і Василь Плосконний – мешканець Меблевої 11-б.

Цю людину бачили на ділянці Машталір, він був захисником забудовниці. Є інформація, що він теж має ділянку в лісі.

Цікаво що на репліку місцевого мешканця Ігоря, що це ліс громади і він, Ігор, як коцюбинчанин буде його захищати, пан Плосканий відповів що він донеччанин і все одно буде тут будуватись.

Знаково, що після сесії донецький коцюбинчанин Плосконний в коридорі селищної ради досить тепло радився з головним некоцюбинчанином Євстифєєвим.

Очевидно, що після скасувань понад сотні земельних актів прокуратурою, дерибанники обговорюють план подальших дій.

Дивує одне, що жертви дерибану, як то  Плосконний так  і Машталір, не докладають зусиль щоб повернути свої гроші, а обстоюють шахраїв-дерибанників, які їх же й обікрали. Протистояння ж громади Коцюбинського і забудовників наростає, і доки влада робитиме вигляд що нічого не відбувається, доти небезпека вибуху громадського незадоволення зберігатиметься.

Автор:

Ігор Домбровський, ІР ГО “Самозахист”