Громада Приірпіння

Автор: Андрій Сніжко

Хвилина мовчання. Чи не вперше за всі роки незалежності України під час звіту міського голови Ірпеня перед громадою вшанували загиблих у сутичках з “беркутом”.

Так вшанували загиблих на Грушевського. За неофіційними даними кількість жертв сягає щонайменше 5-ти. Генеральна прокуратура поки підтвердила лише той факт, що двоє загинули від вогнепальних поранень в голову та серце.

Першою жертвою став українець вірменського походження Сергій Нігоян.

Життя за нашу свободу віддав життя білорус Михайло Жизневський. Саме він загинув від пострілу в серце.

Українець Юрій Вербицький, якого викрали разом з Ігорем Луценком, загинув від тортур. Його кинули помирати на холоді.

Пропозицію вшанувати загиблих хвилиною мовчання вніс Ігор Домбровський – очільник громадської організації “Самозахист”.

У декого вистачило цинізму в залі кидати репліки накшталт: “Хе! Герої…”

Натомість міський голова Ірпеня мав іншу позицію:

“Давайте вшануємо! Загиблі є загиблі”.

“Весь вечір думала, чому вірменин за походженням Сергій Нігоян та білорус Жизневський загинули в нас на Грушевського… Чому саме вони… Батьки Нігояна втікали від війни до України… Жизневський особисто втік від диктатури Білорусі до України… Від кого і що ми знаємо про війну і диктатуру? Від бабусь і фільмів та серіалів, від яких віє вже романтизмом, який забив на реалізм… Між нами і свободою одне покоління,” – говорить журналістка Ірина Федорів.

“Їм двом (Нігояну та Жизневському) було ближче відчуття свободи і справедливості й вони готові були боротись навіть у такий спосіб і навіть у нашій державі, яку вони вважали своєю й де вони готові були боротись за нашу і вашу свободу… не дай Бог, щоб зараз настав той час, коли весь народ відчує, як і понад півстоліття тому, реальну ціну свободи й людської гідності… А ще, я думаю, вони зрозуміли, що від диктатури в іншу країну не втечеш… Це тим, хто думає виїхати… Відповідно чи на своїй землі, чи на чужій за свободу і демократію доводиться боротися дорогою ціною,” – додає Федорів.

З цим важко не погодитись. Жінки просять чоловіків виходити на майдан.

“Біда! Влада вбиває людей! Поки ми це пишемо, вже є п’ятеро загиблих у тому числі й від вогнепальних поранень! Чоловіки виходьте на вулиці! Більше нема нейтралітету! Вбивають ваших братів і сусідів!”, – листівку з подібним текстом передала мені дівчина зі сльозами на очах, що її я зустрів в метро.

“Допоможіть! Врятуйте!”, – благала вона у пасажирів.

Сьогодні про це просить вже вся Україна…

У День соборності 22 січня 2013 року українці перегорнули чергову сторінку власної історії. День соборності та солідарності нації, а віднедавна і День свободи став всенародним днем трауру. Загострення політичної ситуації обернулося початком громадянської війни, яка вже розпочала свої “жнива смерті”.

Вже ніхто не знає точно, скільки загиблих, сотні, можливо, тисячі травмованих, десятки зруйнованих сімей і тисячі поламаних доль. Це молоді хлопці, є жінки та дівчата, трапляються люди у віці. Підрахунки жертв тривають, в той час як “маховик насилля” лише набирає обертів. Працівники правоохоронних структур почали десятками викрадати невинних людей з осель, офісів, лікарень, під час їзди на автомобілі!

Хто розпочав цю бійню? Президент та його кліка – впевнені протестуючі. Опозиція, що ціною людських життів, бажає дорватися до влади і здійснити державний переворот – переконує влада. Та чи не бачили ми як Віталій Кличко власним тілом намагався спинити розбурханий натовп? Чи не чули як опозиція знову і знову закликала до діалогу та два місяці поспіль стримувала “гарячі голови”?

“Всі вони терористи і мародери, що будуть суворо покарані”, – заявив прем’єр Микола Азаров. Вочевидь, він знає, про що говорить…

Втім, чи можуть бути терористами 5 тисяч людей? А 50 тисяч? А 500? Чи може біля мільйону людей, які в один з днів протесту вийшли на Майдан, бути терористами? Така кількість дорівнює населенню невеликої країни! Тож чи в праві влада, якою б професійною вона не була і на які закони не спиралася, називати цілий народ злочинцями!?

Ось і делегацію послів провідних країн світу на брифінгу в Міністерстві закордонних справ України активно переконували в цьому, демонструючи фільм про “злочинців із коктейлями Молотова”. Не повірили… Брифінг закінчився скандалом, а посол Німеччини доктор Крістоф Вайль висловив жорстке обурення з приводу перегляду подібного «голлівудського кіно», підкресливши, що влада перейшла Рубікон, і настав час зрозуміти це.

У День соборності руками спецпідрозділу “Беркут” та невідомими особами було розпочату розправу над співвітчизниками.

Доведені до морального та матеріального відчаю люди, до всього опинилися ще й під обстрілом своїх же захисників-“правоохоронців”.

Чи не в такій ситуації законно і виправдано було взятися за зброю, аби захистити власні життя?

Людей катують у відділках міліції, мордують у закинутих складах і гаражах, вивозять у ліс, прямо посеред Європейської площі роздягають і б’ють до втрати свідомості. При цьому активно переконують з телевізійних екранів про європейські засади правосуддя та пріоритет закону. Чи по-європейськи це, панове-урядники???

Точку неповернення пройдено. Сьогодні Київ горить. Чорним ядучим траурним димом палає урядовий квартал. Нижче по вулиці Грушевського нашвидкуруч будують нові, ще потужніші, барикади. Міліція відбиває один редут, замість нього споруджується ще три. Міліція затримує та калічить одного, на його місце приїжджають ще десять. Міліція вбиває… Скільки часу і смертей ще потрібно Вам, щоб зрозуміти приреченість подібного шляху?

Скільки нас ви ще будете вбивати!?

P.S. (І хоч в деяких радах депутати Партії регіонів склали на знак протесту свої мандати чи вийшли з провладної партії, у Приірпінні такі випадки досі невідомі.

Пропоную подивитись, як беркут та внутрішні війська поводяться з полоненими.

Б’ють, роздягають на морозі та фотографуються на пам’ять з тими, кого можливо вже за кілька годин, не приведи Боже, не буде з-поміж нас в живих…)

Автор: Андрій Сніжко, журналіст