Валерій Шевчук: Найважливіша задача – почистити середню гілку влади

3

lesiaРедакція розпочинає цикл Інтерв’ю з тими мешканцями Приірпіння, хто постаждав під час революції Гідності й кого через тяжкі травми лікували за кордоном.

Валерій Шевчук – корінний коцюбинчанин, двічі депутат Коцюбинської селищної ради, конкурував на виборах з чинним головою-“регіоналом” Вадимом Садовським на посаду селищного голови у 2006 році.

Шевчука поранили 18 лютого, коли злочинна й антинародна влада Партії регіонів оголосила так звану антитерористичну операцію. 

Ірина Федорів: Коли Ви почали підтримувати майдан?

Валерій Шевчук: На майдані був відтоді, як ще на Європейській площі збиралися вперше. Мій син Дмитро (власник піцерії на Меблевій – прим. ред.) з самого початку скільки на майдан передавав продуктів і варив їжі. Дружина, невістка – всі підтримували.

Там були різні люди. Я якось бачив як в 11 годині увечері чоловік гарно вдягнутий, в дорогому взутті, в новенькому пальті роздавав з ящика бутерброди. Припрошував брати: “Ребята, пожалуйста, берите. Я сам сделал.”. Всі помагали, як могли.

Мене поранили 18 лютого. Ми тоді зібрались на Інститутській, щоб іти до Верховної Ради.

Тоді я фотографував снайперів на даху. Я не знаю, як я живий лишився. Бачив, як по кореспондентах стріляли прямо. Я тепер тільки зрозумів, що то тільки здається, що так далеко вони були. А могли будь-якої миті поцілити.

Фото: Олександр Аронець / facebook.com

Я фотографував те, що відбувалося. Хотів показати, що прості люди були. Були й жінки.

Мені телефонувала саме тоді дружина, яка була у відрядженні за кордоном. Чула вибухи й питала, що там. А я їй казав, що тут все нормально. То вона після відрядження мене в лікарні вже побачила.

 – Як  і де Вас поранили?

– На дальній барикаді на Інститутській мене поранило. Був без каски й бронежилета – як більшість простих людей.

Збирались іти до Верховної Ради. Ввечері з роботи люди підтягувались  можна було ходити туди-сюди відносно вільно. Десь ближче до 17:00 нас відтіснили і почав потім давити нас “Беркут”.

Сталась паніка. Спершу народ не відступав. Брався за руки. Сили були нерівні й стримати не вдалося. Люди кинулись до майдану, щоб шукати захисту. Спричинилась давка. Жінки та дівчата попадали першими.

Полетіли гранати, бруківка. “Беркут”… я не знаю, може, тітушки, були позаду них…

Зі мною був з нашої фірми пенсіонер – 66 років. В нього вади серця. Він не міг швидко йти. Мені казали: кинь його, бо удвох не виберетесь. Але я не кинув…

Народ душив, ми були в центрі проходу. Самооборона намагалась розібрати тисянву спереду, але не могла одразу розібрати затор. Я бачив, як самооробонівцю, який допомагав нам, у груди влучили гранатою.

Гранати кидали просто в людей, які попадали й не могли тікати. Я бачив як летіли клоки волосся, одягу, шапок, крові… А там жінки, діти, студенти…

Моєму колезі-пенсіонеру каменем влучили в голову. Я пенсіонера закрив, а потім – нічого не пам’ятаю.

Потім мені мій колега-пенсіонер розказував, що раптово мені в голову влучила цілий камінь з бруківки. “Я тебе смикав, – каже. – Ти був без свідомості”… Витягнути мене він не мав сили.
 
 – Коли Ви опритомніли – що відбувалось?  

– Прийшов до тями. Мене витягли і сказали, що туди не можна іти, бо там “Беркут”. Я пішов назад, а там – “вв-шники”. Солдат мене хотів вдарити дубинкою, то я її, не знаю як, рукою піймав. Більше нічого не робив тільки тримав, щоб нею не бив.

“Вв-шник” почав кричати. Прибігли інші і далі я знову не пам’ятаю ніого. Той “вв-шник” мені, як виявили вже лікарі в Італії, щелепу зламав.

 – Куди Ви пішли після того, як вдруге опритомніли? Хто допоміг вибратись?

– Сказали мені, коли опам’ятався: іди, тільки не сюди. Пішов я до станції метро “Хрещатик” з вулиці Городецького. Жетон приготував, кинув, а через турнікет пройти не можу. От в такому стані був.

Чергова з метро допомогла, бо хотіли мене міліціонери забрати. Вона не віддала. Перев’язала мені голову, бо я був весь закривавлений. І сказала, що і в метро не можна йти. Попросила ця жінка в мене телефон когось з близьких.

А в цей час з метро як почали виходити силовики. Не знаю точно, хто то був. мені здається, що з райвідділків підкріплення дали їм.

Мій товариш зміг пробратись і мене забрали. Таксі проїздили повз і навіть не зупинялись. Мене зголосились довезти якісь люди і машина в них була з номерами східних областей. Від грошей відмовились. Ні копійки не взяли.

Сіли в машину й поїхали до 8 лікарні.

Там мене відмовились приймати. Порадили звернутися на діагностику і зробити МРТ. Я зробив. Друг заплатив 500 грн й лікар сказав, що треба звертатися до фахівця. Але діагностика – то ж не лікування.  Вирішили їхати в нейрохірургію.

Приїхали, а там Іра Луценко. Я її не впізнав, а вона мені каже: “Я Іра. Іра Луценко – дружина Юри Луценка. Всіх пакують – тікайте.”

Я їй пояснюю, що я в оглядову яму впав. Але то ж все було зрозуміло. Вона казала, як немає машини – свою дасть. Вдалось через знайомого показати лікарю результати діагностики, той призначив лікування.

 – Хто і де Вас лікував й піклувався по вас?

– Мене привезли додому. Допомагала місцева медсестра з селища. Ставила мені вдома крапельниці. Але мені ставало все гірше і гірше. Тоді за кілька днів ми поїхали в нейрохірургію. Оформили це як падіння в машинну яму – нещасний випадок.

З операцією на голові вирішили зачекати. Через кілька днів сказали, слава Богу, що є позитивний результат, щоб не робити трепанацію черепа. Хотіли чехи мене забрати спершу, але мене не відпускали, бо казали, що переліт не перенесу – зліт і посадку. Далі фінський червоний хрест пропонував, але теж не відпустили. Були волонтери ЄвромайданSOS.

Але знаєте, що треба зазначити. До нас приходили, нас не забували… Молоді люди і бабусі (на цих словах в Валерія Шевчука на очах з’явились сльози, а руки почали тремтіти – прим. ред.)…

Старі, років десь по 80-сят приносили з дому все найдобріше… Їм же точно самим не вистачає, а вони несли нам…

“Хлопці, ви за нас стояли” – так нам казали. Розумієте, а їм було десь по 80-сят років… Приносили нам шкарпетки…

(Говорить зі сльозами на очах – прим. ред.)

 – Хто вас відправив на лікування до Італії?

– Наші заробітчани в Італії домовлялись. Провінція Тренто взяла нас на лікування, а вони, заробітчани, оплачували дорогу. Ми там пробули 2 тижні.

Саме в Італії виявили, що в мене поламана щелепа. Наші лікарі думали, що в мене перекошене лице і я не можу говорити через мікроінсульт. Як я не жалівся – поламаної щелепи не діагностували. А Італійці – одразу ж виявили і лікували мені саме щелепу, бо майже за місяць лікування в Україні голову таки трохи підлікували. Хіба таблетки продовжую пити.

Перекладали в лікарні нам наші заробітчани. Вони добре володіють італійською. Там у Тренто населення 30 тисяч, а наших – 2,5 тисячі. Вони роблять і в сфері медицини.

Дбали за нас як за рідних, приносили гроші для поповнення телефонів, щоб рідним телефонували, їсти приносили, одяг… Скільки людей приходило в лікарню… Приймали так, що за душу щипає… Вони і для майдану передавали багато.

Після лікарні нас взяли до себе додому знову ж таки наші заробітчани.

Організовували в Мюнхен поїздку до могили Степана Бандери.

bandera

Тут ми вшановували його пам’ять.

banera2

(На фото – коцюбинчанин Валерій Шевчук)

Приймали дуже гостинно. У Мюнхен не всіх пустили.

minich

Двоє з 9-ти  залишилось в Італії, бо їхати заборонили лікарі.

З нами на лікування їхала Тетяна, прізвища не пам’ятаю. Вона була разом з іншими дівчатами медиком на майдані.

То їй “Беркут” так по руках бив, що вона ними нічого робити не змогла.

Потім їм “Беркут”, як побив, казав: “Ідіть тепер їх лікуйте й помагайте”. Були й такі, що мали переламані руки. Таня мала сильні забої…

(Тут на очі героя майдану в черговий раз накотились сльози… – примітка ред.)

Я з за те, що так знущались над тими меленькими, худенькими дівчатами зубами б гриз…

І знаєте, то ж не Янукович і не Захарченко казав їм таке чинити.

Якось одного “беркутівця” спіймали і вели. У нього з собою була граната обмотана пакетом з цвяхами. А там прикріплена записка: “Бажаємо щастя”… Це не Захаренко і не Янукович до такого додумались…

 – А що Ви робили в 2004-му році під час “помаранчевої революції”?

– У Коцюбинському в нас стояли три потяги з Донецька, Харкова та Запоріжжя. Ми на рельсах лежали, щоб не пропустити потяги. Мені потім грамоту дав Ющенко. Але цим я не пишаюся. Він ж потім розумів, що своїми діями Януковича веде до влади.

Зараз найважливіша задача для країни почистити середню гілку влади.

 – Ви були депутатом двох скликань у смт Коцюбинське, йшли на селищного голову й програли чинному голові-екс-“регіоналу” Вадиму Садовському, який не полишив ПР аж до втечі Януковича з країни. Яке Ваше ставлення до його діяльності на посаді селищного голови?

– Садовський мій друг дитинства. Ми разом вилися. Він в “А” класі, а я в “В”. Він тут на Меблевій жив, а я – в бараках. Були в нас спільні друзі і працювали разом.

Я був механіком, мене всі знали. Двічі обирався на “Гранітці” депутатом. Очолював земельну комісію, допомагав людям. І позаминулих виборів на селищного голову довелось нам конкурувати (2006 рік – прим. ред.). Я посів третє місце, здається.

Я дуже незадоволений діяльністю Садовського. Я знав, що є кореспондент, який бореться за ліс. Я проти, щоб ліс так бездарно роздавали. Садовський обіцяв людям ділянки і люди на щось надіялись.

В той час, коли його обрали, можна було більше зробити. Було більше можливостей, бо більше підприємств працювало.

А дорога яка в нас?

Хтось каже, що освітлення в селищі є і це його досягнення, так це пряма робота голови, а не якась велика заслуга.

А з озером що зробли? Було прекрасне лісове озеро. Порили…

Спаплюжили озеро, одним словом.

Ви розумієте, що в Тренто 30 тисяч населення? 30 тисяч! А як живуть? І лікарню чудову мають й інфраструктуру. А у нас?

Ну, видно нам за якість свого життя ще треба добре поборотися.

3 Comments

  1. Законопослушный 16 Квітня 2014 at 18:00

    Цирк какой-то!
    Виктор Федорович сидел за шапки!”Герой майдана”Валерий Шевчук тоже сидел за шапки! Куда бедному крестьянину податься?

    195.5.126.**

    • О_О 16 Квітня 2014 at 19:06

      Шевчук сидел за шапки? Что за бред?

      93.73.126.2**

    • Анонім 16 Квітня 2014 at 19:30

      Это говорит человек, который сутками боролся на майдане и грудью Киев оборонял??

      91.202.107.2**

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539