Громада Приірпіння

Автор: Андрій Скіпальський

Вперше в житті я спробував стати депутатом Коцюбинсько селищної ради у 2010 році.

Тоді ми хотіли захистити Біличанський ліс від дерибану. Проте більшість виборців купилась на марні обіцянки влади: мовляв, земля перепаде і їм.

Вони обрали для себе дерибанників, і селище за останні 5 років завмерло в розвитку.

Тим часом навіть без мандатів і більшості в раді ми домоглися присвоєння лісу обіцяного природоохоронного статусу нацпарку, поставили з дотриманням норм майданчики, що зазвичай роблять лише перед виборами.

На державному рівні запровадили антитютюнове законодавство, під час Майдану організовували доправлення поранених за кордон, вирішили низку інших наріжних питань громади й продовжуємо допомагати нашим на полі бою.

Хотілося б щиро вірити, що ми, українці, після Майдану стали більш розбірливішими і розумнішими.

Мене переконували, що до Київради можна пройти лише тоді, коли за тобою стоїть бренд якоїсь рейтингової політичної сили.

Але мандат не можна здобути на компромісах із совістю, інакше громада знову не отримає того, що допоможе їй розвинутись та еволюціонувати.

Разом з Едуардом Курганським, якого пакували в автозак під час захисту Гостиного двору, ми вирішили спробувати спільно подолати шлях до Київради без топових політичних сил.

За іронією долі на окрузі Курганського одним з  його опонентів був Володимир Жарков — дерибанник Біличанського лісу. Він мав гроші на дорогу поліграфію й запевняв людей, що саме він врятував цей ліс від забудовників.

Сьогодні 20 днів перегонів позаду. Є очевидні здобутки: неоціненний досвід і розуміння того, що у тебе є перевірені друзі, й ти сам не відступив з наміченого шляху.

Ці дні стали тестом для родини на витримку та підтримку.

Я ж пройшов свій тест на комунікабельність з усіма категоріями населення на будь-які теми.

Є, щоправда, незначні мінуси: 20 вечорів без дітей, “робочий” день з 7 до 22, 15 тисяч на вітер, використана відпустка. Ну, й іноді доводилося чути: якщо ти йдеш у політику — ти покидьок.

(Це стандартна місія системи, аби нормальні люди навіть не думали йти до влади. Пам’ятаєте, як у Марка Твена “Як я балотувався в губернатори”, коли він дізнався про себе з газет стільки, що просто зняв свою кандидатуру.)

На моєму 47 окрузі працювати безоплатно на киян упродовж 5 років висловив готовність аж 21 кандидат.

Цікаво поспостерігати наступні 5 років, чи будуть два десятки тих, хто не переможе, працювати на громаду без мандата…

До моєї команди на добровільних засадах зголосилось доєднатись майже півсотні волонтерів.

Попри зайнятість друзів нам щодня вдавалося зранку та увечері організовувати агіткоманду в полях.

Разом із Курганським, який балотувався по сусідньому округу, ми вирішили проводити кампанію спільно. Ми навіть зняли разом відеоролик.

У перші дні вдалось роздати 5 тисяч листівок. Волонтери хвалилися, що їх розбирають.

Оголошення про зустрічі у дворах активно зривались, тому ми прийняли рішення просто ходити дворами.

Я щовечора брав агітгрупу, і ми йшли по дворах та майданчиках. Там я особисто роздавав листівки та газети та спілкувався із людьми.

Це найбільший досвід— спілкування та вислуховування претензій та проблем. Інколи я прямо на майданчиках виступав з мегафоном із короткою промовою. Це значно оживлювало агітацію, і людям було цікавіше.

Потім я приходив на плац до супермаркету і знову виступав з мегафоном. Мої друзі помітили, що за таких умов перехожі беруть листівки значно краще.

Далі ми з Едиком крутили фільм просто неба. Крутили “Доступ до правди”, ролики про громаду і адмінреформу, фільми про Майдан тощо.

З 20:30 захід затягувався до 22:00, і ближче до кінця з’являлись місцеві “гопники”. Вони вимагали “нормальну кінушку”. Загалом, є що згадати.

Окрім зриву оголошень про зустріч з виборцями, наші конкуренти промишляли ще й тим, що крали або нищили наші агітаційні куби — новинку цих виборів.

Розуміння того, на якому ти місці щодо інших кандидатів, — не було. Але виборці говорили про те, хто як веде агітацію.

Наприклад, все частіше говорили про підкуп від Гоцького (“Права воля України”), про адмінресурс від Рюмшина (ніби працівники МНС беруть участь у агітації), про пакети з цукерками та чаєм від інших кандидатів.

Я не з тих, хто організовує передвиборчу толоку. Ми прибираємо ліс щороку. Але покликав людей до Біличанського лісу, бо на те був привід. В.о. президента Турчинов підписав указ про розширення меж Нацпарку “Голосіївський”.

Таким чином, лісу надали статус, що має захистити його від дерибану. І ми на радощах його гуртом вкотре прибрали.

І навіть встановили природоохоронну табличку, якої від профільних установ треба чекати роками.

У так званий “день тиші” ми пішли з родиною на традиційний суботник в Біличанський ліс з боку Коцюбинського.

Коли відкривають першу урну, вже можна робити висновки про фаворитів гонки. Виборці опускають бюлетені і за президента, і за місцеві вибори гамузом.

Тому, якщо уважно стежити, як спершу сортують бюлетені, можна розуміти приблизний відсоток депутатів-мажоритарників.

За моїми спостереженнями, лідерами гонки на моїй дільниці стали кандидати від “Батьківщини” та  “Свободи”. Громада, яка за останній рік пережила доленосне потрясіння, залишилась вірна своєму принципу.

Ми ж отримали колосальний досвід і, що найголовніше, як працювали, так і будемо працювати на користь громади.