Як я потрапила на практику до СТБ

— 24 Червня 2014 12

Авторка: Анастасія Матвієнко

Більшість людей вважають, що на телебачення можна потрапити тільки, якщо маєш зв’язки. Для більшості телевізор – це прийшов додому, увімкнув програму й дивишся на зірок, яких у житті годі й побачити.

“Ось ви тільки подивіться на цю журналістку! Вона ж ще зовсім молода! Напевне батько продвинув… або хлопець!”, -скаже якась жінка, навіть не задумавшись над тим, як все насправді складно.

Усього кілька тижнів тому я була такої ж думки. Для мене телебачення було чимось грандіозним та недосяжним.

Всіх журналістів, яких я бачила в новинах, вважала щасливими людьми, яким просто пощастило так чи інакше мати таку престижну роботу.

Мама казала: “Тренуйся, вчися і можливо також будеш журналісткою”.

У душі я розуміла, що нічого подібного не буде, адже я не така людина. Потрібно бути комунікабельною, активною, завжди бути в курсі справ, аби знати всі новини, та вміти, чітко висловлювати свою думку при спілкуванні з тією чи іншою людиною, тобто бути повною протилежністю мені.

Ще півроку тому я не була патріотом своєї країни. Я хотіла виїхати з неї, адже вважала, що тут без крадіжок та брехні, чесно працюючи, нормально жити не зможеш. Майдан змінив мене повністю.

Я стала активісткою та заядлою патріоткою України. Мені захотілося змін щонайменше у селищі, де я проживаю.

Тому вирішила піти в селищну раду і підняти проблемні питання на камеру. Ось це відео і побачила наша депутатка Ірина Федорів, яка працює на СТБ у програмі “Вікна-Новини”.

Після цього, як редакція “Сайту громади Приірпіння” опублікувала мою колонку, Федорів мені написала листа і запропонувала піти на практику під час літніх канікул постажуватись на загальнонаціональному телеканалі, аби я зрозуміла, чи це моє.

Спочатку я не зовсім розуміла, що саме мені випало на мою долю. Знайомі з телеекранів обличчя прошмигнули в моїй голові і я сама собі сказала: “А що я втрачаю? Звичайна практика. Побачимо що з цього вийде”.

Сказала та й забула.

Але далі продовжувала громадську активність. Зокрема ініціювала перефарбування у синьо-жовті кольори знак на в’їзді в селище Коцюбинське.

Але після пофарбування в’їзду до Коцюбинського, я знову отримала запрошення від Ірини Федорів на практику.

“Я не втрачу свій шанс” – крутилася думка в моїй голові. Мені всього 15 років, я тільки закінчила 10 клас. У мене немає впливових родичів або знайомих. Але це не завадило мені отримати запрошення на практику на СТБ.

У понеділок 2 червня я вперше поїхала на практику. Мої перші враження: все було іншим, не таким, яким я уявляла.

Піднявшись ліфтом до посту охорони, з’ясувалось, що у мене немає паспорта або іншого документа, аби мене записали охоронці.

“Вона ще зовсім мала. 15 років. Дитина. Паспорту навіть нема,» – пояснювала Ірина Федорів охороні .

І ми пройшли.

У ньюзрумі було світло. Великі вікна освітлювали весь офіс. Я не могла повірити, що знаходжусь в тому місці, яке для мене завжди здавалось недоступним. Порожні робочі місця згодом почали заповнюватись – працівники почали сходитися на роботу.

Я бачила дуже багато знайомих мені облич і спочатку я не могла звикнути до того, що бачу їх буквально перед своїм носом. Але за декілька днів я навчилася сприймати всіх такими, якими вони є – справжніми звичайними людьми, котрі просто чесно виконують свою роботу.

Перші 4 робочих дні я провела з журналісткою Ольгою Кучер. Ми знімали репетицію інаугурації, були в Межигір’ї…

Далі з Галиною Сергеєвою побували в військовому шпиталі Ірпеня й зняли сюжет про весілля пораненого солдата, який все одно думає про те, як чимшвидше повернутись на фронт захищати Батьківщину.

Дуже цікаво та пізнавально дивитися на роботу журналістів. Насправді ця професія є дуже важкою, хто б що там не думав, сидячи на дивані. Я, можна сказати, нічого не робила, але додому приїжджала вже безсилою. А журналісти ще монтували, начитували і при цьому мають щодня добре виглядати в кадрі.

Уже на третій день практики до мене підійшла Федорів і сказала:

«Немає журналіста. Ви виїжджаєте на зйомку. Треба записати коментар в працівника управління освіти столиці щодо працевлаштування директорки єдиної україномовної гімназії в Криму. Їй дають місце роботи в Києві».

І я поїхала. Так просто довірили 10-тикласниці брати інтерв’ю в чиновниці. Скажу правду: я дуже боялася. Оператор весь час розповідав мені, як робити й що не так. І це правильно. Взагалі, мені пояснили, що між журналістом і оператором з часом має виникнути зв’язок, коли все, що треба зробити, члени знімальної групи вміють розуміти без слів. І все вийшло.

За три тижні я побачила більше, ніж за всі 15 років життя і я рада. Що все так склалося. Можливо, журналістика – це дійсно моє й я вдячна тим працівникам “Вікна-Новини”, які присвячують час практикантам й дають розуміння того, що можливо все.

Батьки, на щастя, підтримують мій вибір.

Хочу звернутися до всіх людей, які сидять на дивані й думають, що радикально нічого ніколи не зміниться. Коли ви починаєте змінювати самі світ довкола себе, то світ змінюється для вас.

Авторка: Анастасія Матвієнко, школярка-коцюбинчанка

Tagged with: практика, СТБ

12 коментарів

Олексій Кузьменко 24 Червня 2014 at 14:42
Відповіcти

Вітаю!
Вважаю що Ви зможете бути справжнім журналістом. У Вас є почуття справедливості.

217.76.204.2**

Анастасія Матвієнко 24 Червня 2014 at 15:19
Відповіcти

Дякую велике!

37.53.168.1**

Любов Данилівна 24 Червня 2014 at 15:40
Відповіcти

Настуся ти молодець! Головне ти не байдужа,що відбувається в твоїй країні і ти хочеш її змінити.Я дуже рада що ти відносишся до цієї прогресивної молоді.Головне вірити що все получиться і будуть зміни в державі ,завдяки таким як ти. Хай Господь тобі допомагає.

195.78.112.**
Editor 24 Червня 2014 at 15:53
Відповіcти

І от Ви вже на професійній платформі для телевізійників!

http://www.telekritika.ua/daidzhest/2014-06-24/95080

Редакція сайту приєднується до привітань громади.

А посилання збережіть для власного CV, як і сюжет. Знадобиться для вступу до вишу.
Людмила 24 Червня 2014 at 19:05
Відповіcти

“Відважним світ належить”))
Бажаю сил, терпіння і наснаги!

195.140.171.1**
Ладко 24 Червня 2014 at 19:30
Відповіcти

Ви навіть грамотніші, ніж Федорів і Матюшина… у Вас є шанс:)

46.149.190.1**
Любовь Кириченко 24 Червня 2014 at 19:34
Відповіcти

молодчинка!

185.11.81.2**
Володимир 25 Червня 2014 at 11:42
Відповіcти

Якщо є мета – ніколи не можна опускати руки для її досягнення, якби важко не було. Хочеться, щоб побільше було таких людей, які задля своєї країни роблять хоч трішки, але більше, ніж сьогодні. Хоч інколи зроби добру справу і зможеш своїй совісті сказати: “я не тільки говорив, але і зробив!” А Ірині Федорів окрема велика вдячність, що повірила і знайшла час для Анастасії. Хай Бог Вам усім допомагає!

94.153.226.2**
Лариса 26 Червня 2014 at 10:50
Відповіcти

Анастасіє, вітаю і радію за тебе і за нашу молодь! У нашого селища є майбутнє! Дякую!

95.158.22.1**
Анастасія Матвієнко 26 Червня 2014 at 19:26
Відповіcти

Дуже вдячна за ваші відгуки.
Будемо разом ставити Коцюбинське на ноги!)

178.95.160.**
Леся 27 Червня 2014 at 11:27
Відповіcти

Звертаюсь до “грамотея” Ладко – обережно, вдавитесь своєю жовчу.

77.239.179.**