Громада Приірпіння

Авторка: Тетяна Друк

Вихідними Буча святкувала День міста. Місцева влада вирішила до репетиції дійства долучити і школярів.

Замість уроків 10 вересня об 11:00 дітей організовано звезли автобусами до міського парку.

Були там і учні зі школи № 5, дирекція якої уславилась тим, що запровадила “дошку ганьби”.

Щойно я дістала свій фотоапарат, як до мене одразу кинулися і директор Михайло Наконечний, і його донька Ганна, котра викладає у школі французьку мову.

Фотозйомці репетиції до дня міста вони були не раді. А мені, мамі, було просто цікаво, чому діти не на уроках, і коли їх почнуть так само організовано возити на екскурсії, бо для таких поїздок батьки винаймають автобуси власним коштом.

Замість відповіді отримала лайку та погрози. І це все при дітях.

“По-перше: це не ваша справа, по-друге: в нас єсть наказ, по-третє: ми не зобов’язані перед вами звітуватись”, — кричав Наконечний.

Зрозумівши, що конструктивного діалогу не буде, я пішла до школи, бо як член батьківського комітету мала вирішити кілька питань.

Уроки в молодших класах саме закінчились, і батьки прийшли забирати дітей. Я спробувала зайти до приміщення освітнього закладу, але на вході з’явились директор із донькою. Наконечні знов демонстрували силу голосових зв’язок, розповідаючи, що мені до школи — зась.

Це все у присутності дітей та вчителів. Я спокійно зауважила, що на нас дивляться учні, і що не годиться директору так поводитись при дітях. Аби розібратись у непорозумінні, запропонувала спокійно поговорити деінде. Зрештою можна було навіть у кабінеті директора мені розтлумачити, чому зчинився галас, і чого мені до школи не можна заходити.

“Це самоуправство. Нема такого закону, який забороняє батькам заходити до приміщення школи. Школа — не в’язниця. Батьки мають право під час перерви зайти в школу, в клас до своєї дитини. Бувають різні ситуації: передати ключі, підручник, інше. В цьому випадку поведінка дирекції школи неприпустима”, — роз’яснює поведінку керівництва школи № 5 начальник відділу освіти Київської області Наталя Клокар

Але до конструктивного діалогу двоє освітян виявилися не готовими. Щоправда, на мої питання доволі спокійно відповів начальник відділу освіти Олег Цимбал. Він зазначив, що місцева влада проводила репетицію “патріотичної акції” до дня міста.

“Всі дозволи на проведення репетиції є. Чому виникло таке питання, я не розумію. Але ніхто більше не буде проводити ніяких репетицій під час навчального процесу”, — говорить Цимбал, який не розуміє, чому прості питання спровокували таку емоційну реакцію директора школи.

Проте в обласному управлінні освіти мені роз’яснили, що дирекція не мала права вивозити дітей на репетицію під час навчального процесу.

“В Законі України “Про середню освіту” чітко сказано, що заборонено відволікати дітей від навчального процесу. Репетицію можна було провести у позаурочний час. Є розклад, згідно з яким діти мають вчитися”, — говорить Клокар.

Знаєте, чому я не вірю в патріотичні акції? Бо це все робиться показово. І проводиться за участі тих людей, які ще півроку тому були в “Партії регіонів”.

До слова, наш директор Наконечний організовував навіть відеоуроки, які мали вихваляти ініціативи президента Віктора Януковича.

Згодом це відео було видалене з сайту школи. Але залишилися красномовні світлини.

Зараз же по п’ятницях дітей силує вдягати вишиванки. А це має йти від душі і в той день, коли ти цього сам хочеш.

Дуже схоже на те, що той, хто робив відеоуроки для популяризації ініціатив Януковича, таким силовим примусом хоче відбити любов до всього українського, бо справжній патріотизм не виховується з-під палиці й примусом.

Це добряче відгонить радянщиною.

Наступного дня після репетиції відбулися батьківські збори, де директор традиційно розповідав батькам, перед якими не хоче звітувати, про брак коштів.

Варто зазначити, що нарешті завдяки тиску батьків створено благодійний рахунок. До цього вимагали і збирали готівку.

Куди витрачали — не звітували. Хоча я просила розмістити інформацію на сайті чи стенді, але від директора Наконечного почула:

“Навіщо це потрібно? Інші батьки не цікавляться, їм цього нічого не треба. Це лише вам цікаво”.

Щоправда, був усний звіт одного з батьків узимку 2013 року. Тут розповіли, що витратили майже 415 тисяч гривень. Дещо менше половини коштів пішло на потреби класів.

Знаково, що тоді, напередодні зборів, батьків змусили принести чеки, що засвідчують використання коштів. Але це були лише ті кошти, до яких мали доступ батьки. Готівка, що передавалася безпосередньо дирекції школи, не обліковувалася. Принаймні я як член батьківського комітету школи не мала доступу до інформації про обіг цих коштів. А це ще близько півмільйона гривень.

Та й в оприлюдненому звіті були неточності. Зібрали близько півмільйона гривень (497 943), а прозвітували про майже 415 і сказали, що витрачені всі кошти. То де ж ще понад 80 тисяч?

Додам, що попри такі колосальні витрати, наш клас ремонт робив самотужки. Від попередніх випускників нам дісталися старі меблі й пошарпані шпалери. Їх ми замінили власним коштом.

Так же купили на клас ноутбук, проектор, принтер-ксерокс-копіювальний апарат, замовили стенди.  Зараз потрібні нові парти, оскільки старі обдерті й розраховані на дітей молодшої школи, їхня висота не регулюється.

Цікаво, що після створення благодійного рахунку потреби школи значно скоротилися і мають цільовий характер.

Станом на 1 вересня, після літнього ремонту, на рахунку, який тепер контролюють батьки, залишилась значна сума.

Але керівництво школи не здається в гонитві за готівкою і шукає шляхів, як її можна отримати від батьків.

Ноу-хау від керівництва школи № 5 — “темник” для класних керівників із кількома пунктами, перший з яких — обирати у класах “скарбників”, котрі в примусовому порядку збиратимуть і далі по 100 гривень готівки з батьків щомісяця.

Саме “скарбники”, за задумом дирекції школи, мають перераховувати зібрані кошти на благодійний рахунок від класу.

На зборах були присутні й вимушені переселенці з Криму та Сходу. Перед ними було особливо соромно за керівництво нашої школи.

Хочеться вкотре нагадати батькам про те, що внески є добровільними, і ніхто не має права змушувати вас платити. Водночас ви маєте повне право знати, на що витрачаються ці кошти, й вимагати в дирекції звіту.

Після зборів Наконечний зайшов до одного з класів, в якому батьки вже збирали готівку “по 100” та пожартував:

“Ну що, може вже на клас будете гелікоптера дітям купувати?”

Батьки поцікавились, чи можна їм за зібрані кошти обладнати клас.

Наконечний же відповів, що кошти необхідні на ремонт даху, який державою не фінансується.

“Нам ніхто не допомагає, треба щось робити. Ви здавайте гроші у благодійний фонд, а ми вже будемо вирішувати, на що першочергово їх витрачати”, — говорить Наконечний.

Батьки кажуть: розмову про ремонт даху чують вже п’ятий рік, відколи тут вчаться їхні діти.

За цей час і за ті кошти, які здавали в цій школі, дах можна було б зробити тут мідний.

Начальник відділу освіти Олег Цимбал підтвердив, що дах у школі таки потрібно ремонтувати, але за державний кошт:

“Мають прийти 10,5 млн гривень, за ці кошти в школі замінять дах, підлогу, зроблять ремонт. Але у зв’язку з подіями в країні ми не знаємо, коли будуть ці кошти”.

Також Цимбал зазначив, що в школі ніхто не повинен здавати гроші готівкою:

“У школі створений благодійний фонд, і всі кошти мають перераховуватись виключно до нього”.

То що ж у нашій школі було в 2013 році? І в минулі роки? Переконана, витратні цифри там були не менші, просто за них ніхто не звітував.

Якесь марнотратство? До того ж витрачено було усе до копійки.

Друга моя дитина цього року пішла в 5-ий клас. Приміщення їм видали технічно не обладнане, батьки планують обладнувати самотужки. А де ж усе те, на що здавали кошти батьки попередніх класів?

Треба завести звичку проводити інвентаризацію, й батьківському комітету випускного класу передавати це все своїм наступникам.

Авторка: Тетяна Друк, членкиня батьківського комітету
школи № 5