Громада Приірпіння

Авторка: Мирослава Свистович

Революцію задумують романтики, 

втілюють в життя фанатики,

а її плодами користуються негідники.

Томас Карлейль, історик, філософ

З 2000 року в Україні відбулося три потужні виступи народу  проти злочинної системи.

Першою стала акція “Україна без Кучми” — 2000 рік.

“Помаранчева” революція — 2004/5 роки.

І… “революція Гідності” — 2014 рік.

Як безпосередній активний учасник усіх цих подій, я можу багато розповісти про кожен із цих виступів його особливості , героїв, провокаторів,  зрадників. Але сьогодні нас цікавить те, що є спільним трагізмом для всіх цих народних повстань, те, що з незмінною стійкістю знову і знову доводить правдивість слів шотландського письменника, історика і філософа Томаса Карлейля.

Чому плодами революцій послуговуються негідники?

Чому ця крилата фраза супроводжує усі революції ? Чи є вона невблаганним містичним фатумом, який висить над будь-якими спробами народів позбутися  ненависного рабства? Чи історичною закономірністю, коріння якої лежить в глибинних пластах людської психіки, в пріоритетності примітивних людських інстинктів, визначених теоремою мотивації Абрахама Маслоу?

І чи, власне, маємо ми шанс щось змінити?

Мій понад 20-річний досвід участі в громадсько-політичному житті і у виборчих кампаніях (від звичайного спостерігача, керівника штабів до кандидата на посаду міського голови Ірпеня) дає мені змогу з позиції експерта говорити про те, чому люди, навіть попри те очищення, яке вони проходять під час революцій, знову і знову обирають до влади людей, які зневажають Україну і її народ.

Є дві основні причини:

Проблема в тому, що попри все завжди залишається частина виборців, готових продавати свій голос.

Гегель сказав: “Народ заслуговує на свій уряд”.

Ми повинні зрозуміти, що корупція на вищих рівнях влади починається з корупції на виборах. І байдуже, за яку суму людина продала свій голос: за кілограм гречки, за 500 грн. чи за 5000 доларів.

Депутат, який прийшов до влади шляхом підкупу виборців, ніколи не працюватиме в інтересах цих виборців, адже він із ними вже розрахувався. Такий депутат ніколи не поважатиме народ, який його обрав. А, власне, за що його поважати? За те, що продав майбутнє своїх дітей та онуків за еквівалент кілограма ковбаси та літра горілки?..

На жаль, соціологічні дослідження свідчать проте, що 80 % із тих, хто бере гроші, є насправді “чесними людьми”… Тобто вони і справді голосують за того, хто їм заплатив в той чи інший спосіб, несуттєво, чи це 200 гривень чи просто пофарбований паркан.

Варто зауважити, що я працюю зараз в штабі одного з кандидатів — Віктора Мікуліна.

На початку тижня мені подзвонили і повідомили, що в Ірпені готується масова купівля голосів командою одного з кандидатів на посаду міського голови.

Провівши соціологічний зріз, який виявився явно не на його користь, цей кандидат та поважні люди, які за ним стоять (в основному представники будівельного бізнесу) вирішили виділити 3 мільйони доларів для підкупу виборців.

Пам’ятаючи, що коли я була міським головою Ірпеня, мені пропонували 2 мільйони доларів хабара тільки за одну забудову заплави річки Ірпінь, я розумію, що це зовсім не фантастичні цифри для того, щоб заволодіти всіма землями Ірпеня, межі якого, до слова, можуть розширитись майже на 2 тисячі га.

Але з іншого боку — це ті реальні гроші, які можуть вирішити результати виборів і принести комусь бажану перемогу і бажаний доступ до ресурсів громади. Це той спосіб спотворення результатів волі виборців, якому ми, на жаль, не можемо запобігти.

Єдине, хочеться просто попросити людей: перш ніж брати ці гроші, подумайте про тих, хто віддав своє життя на Майдані та в зоні АТО, про те, чи готові ви зустрічати російські танки на вулицях нашого міста, поява яких у нашій країні стала результатом бездумного продажу своїх голосів корупціонерам, пристосуванцям і зрадникам, що тривало протягом багатьох років від виборів до виборів…

На минулих виборах “Опора” зробила відеоролик про продаж голосів. За результатами соцопитувань виборці готові були продати свій голос за 500 гривень, обираючи кандидата на 5 років.

500 гривень на 5 років — це 27 копійок на день. Саме за стільки 10 % українців ладні були продати своє майбутнє та майбутнє своєї держави.

Та якщо продавати чи не продавати свій голос — залежить від усвідомленого вибору кожної окремої людини, то протистояти іншим ганебним способам, за допомогою яких непорядні особи хочуть проникнути у владу, — дуже важко.

Важко насамперел тому, що їх важко виявити та розпізнати.

Не обтяжені принципами і моральними догмами, колишні посібники злочинного режиму Януковича вміло мімікрують, маскуючись під ревних захисників інтересів народу, майданівців та патріотів…

І ось зараз, я була здивована, коли зустріла свого одного знайомого і запитала, за кого він голосуватиме на посаду міського голови. “За афганця, за  Панасюка”, —  відповів той.

На моє природнє запитання: “Чому за нього?”, — мій друг пояснив: “Ну, як чому? Він же афганець, вони були на Майдані, зараз допомагають збирати гуманітарну допомогу для АТО, Порошенко навіть вручив йому орден Богдана Хмельницького”…

Я знаю багатьох афганців, які були на Майдані, особисто знайома з ветераном Афганістану генералом ВВС Юрченком, неодноразово бувала в Афганському наметовому містечку на Майдані, яке розташовувалось одразу за сценою, але ніколи не зустрічала там Панасюка.

Ось він у центрі на фото з Олександром Давидчуком, який пішов на фронт як “айдарівець”. Айдарівець на фото в цивільному.

Давидчук загинув.

А нагороду, про яку говорить мій знайомий, кандидат-афганець Ігор Панасюк отримав 12 лютого 2014 року від Януковича, а не від Петра Порошенка. Може, він позиціонує її як нагороду від Президента, але на сайті Адміністрації є беззаперечний доказ того, що вона саме від Януковича. 

За кілька днів до того, як Януковича видав наказ про нагородження Панасюка, на “Сайті громади Приірпіння” опублікували інформацію про те, що афганці Ірпеня не підтримують подій на Майдані.

Я, щоправда, з Панасюком особисто не знайома. Тож могла просто не звернути увагу на нього на Майдані, адже там були тисячі людей.

Та мене не покидали сумніви, адже я, хоч і не була членом громадської ради Приірпіння, була добре поінформована про те, що там відбувалося, і знаю, що Ірпінські афганці завжди тягнули руку за владою, разом із сандеїстами допомагали екс-голові Ірпення, регіоналу Володимиру Скаржинському проштовхувати “потрібні” питання через громадську раду, їх ніколи не було видно там, де потрібно було захищати інтереси громади, відстоювати зелені зони чи просто комусь допомогти.

Афганці у нас в Ірпені завжди жили своїм колективом, відстоюючи власні шкурні інтереси: пільги, квартири,  земельні ділянки і т.п., власне, тому ніколи і не йшли проти влади.

Так афганець Панасюк отримав нагороду після того, як на вулиці Грушевського були убиті Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський та Ігор Дмитрів і за тиждень до того, як на Майдані почався масовий розстріл беззбройних людей.

Чи можете ви собі уявити, що Віктор Янукович представив до нагороди орденом людей, які виступають проти нього на Майдані?

Порядна людина ніколи не візьме орден від президента-злочинця, який почав війну проти власного народу.

Для прикладу, мій чоловік відмовився брати орден “За мужність” після Помаранчевої революції навіть від Віктора Ющенка, адже робив усе не заради пошани, а для України.

Тільки парадоксально, що Панасюк отримував нагороду вже після втечі Януковича — 5 березня. Саме тоді починалась окупація Криму. Вручав нагороду новопризначений голова Київської облдержадміністрації Володимир Шандра.

Ми пам’ятаємо, як екс-голова Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк у приміщенні адміністрації переховував “тітушок” й затримував працівників на роботі, аби ті робили для “тітушок” бутерброди, а перед КОДА організовували каток, щоб важче було підступитися.

Так от, з опису  газети “Час Київщини” від 07 березня 2014 року виглядає, що  передача влади від представника злочинного режиму Анатолія Присяжнюка, який в КОДА ховав “тітушок”, до новопризначеного Володимира Шандри відбулася не просто в цивілізованій, а в дуже дружній і теплій атмосфері.

Тож не дивно, що Володимир Шандра прийняв у спадок від старого губернатора не тільки Київську область, але й усіх прихвостнів, яким байдуже, від якої влади отримувати нагороди, пільги та преференції.

Сама мотивація представлення до нагороди в газеті “Київський час” виглядає досить куцо:

Отже, орденом, який відповідно до положення “призначений для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України” нагороджують за  те, що вони знайшли меценатів і допомогли у створенні музеїв у школах.

І це в той час, коли сотні афганців були на майдані, а потім поїхали добровольцями в зону АТО захищати територіальну цілісність України!

Хоч там як, але, схоже, що саме маніпуляція фактом отримання ним ордена з рук представника нової влади малює з нього образ афганця, патріота, захисника, який так вигідно виокремлює його на фоні інших кандидатів на посаду міського голови.

Іншим прикладом маніпуляцій свідомістю виборців та введення їх в оману є виборча компанія Леоніда Танцюри.

Леонід Танцюра був  висунутий кандидатом на посаду Ірпінського міського голови  Ірпінським осередком партії “УДАР”, що зазначено в офіційних документах ТВК. Проте на агітаційних матеріалах Леонід Танцюра пише, що він є висуванцем від “Блоку Петра Порошенка”, використовує його символіку та  логотип.

Ми вже подали до суду і виграли суд. Є рішення про те, що дії кандидата Танцюри є незаконними, і йому заборонено агітувати з використанням символіки “Блоку Петра Порошенка”.

Блок Порошенка має велику підтримку серед виборців. Тож використання бренду  автоматично дає Танцюрі десь до 10 відсотків голосів, що за умови розтягування голосів між багатьма кандидатами, може виявитися достатнім для перемоги.

Слід зазначити, що цю технологію Танцюва уже використовував на попередніх виборах до ВРУ у 2012 році.

Відмінність у тому, що тоді він на своїх агітматеріалах писав, що його підтримує партія “УДАР”. А насправді кандидатом від “УДАРу” був Олександр Юраков.

Думаю, така поведінка породжена безкарністю таких та інших дій, спрямованих на системне введення в оману виборців. Саме тому наш штаб подав позов до суду.

Та зазвичай найбруднішими і найцинічнішими технологіями, є ті, які спрямовані на дискредитацію та обливання брудом конкурентів. Люди, які це роблять, ніколи не напишуть про це в газетах чи не скажуть про це прямо, адже знають, що це брехня, за яку вони можуть бути притягнуті до суду.

Вони діють підло і підступно, розпускаючи неправдиву інформацію шляхом поширення пліток. Це особливо ефективна і дорога піар-технологія, яку ми повинні навчитися розпізнавати з-поміж тисяч мегабайтів інформації, яка надходить до нас під час виборів, аби не стати заручниками людей, які її використовують, щоб вплинути на наш вибір.

Найперша ознака, за якою її можна відрізнити від негативної, але правдивої інформації про того чи іншого кандидата, — вона поширюється  шляхом випуску анонімних газет та листівок (які мають неправдиві реквізити або не мають їх взагалі) або шляхом пліток.

Пригадую, коли мене зняли з посади, до мене звернулися піар-технологи. Вони запропонували мені свої послуги у боротьбі з Олегом Бондарем, який претендував на посаду мера.

Їхня пропозиція включала комплекс послуг: від репортажів на телебаченні до розпускання пліток по місту. Все це коштувало від 15 000 доларів.

Я відмовилася. Тоді вони пішли до Бондаря і стали працювати з ним.

Сьогодні цю технологію успішно використовують Володимир Карплюк та його команда в боротьбі з людиною, яка є реальною загрозою Карплюку в реалізації його планів захоплення Ірпеня.

Річ у тім, що Віктор Мікулін, кандидат, у штабі якого я працюю, є публічною особою. Він не має бізнесу. Займаючи високі посади в системі СБУ та судочинства, не нажив великих статків, весь компромат на нього є або надуманим, або таким, що легко спростовується. Тоді його вирішили дискредитувати в дуже специфічний спосіб.

А саме: розпустивши плітки про те, що Віктор Мікулін нібито проводить свою виборчу кампанію за гроші одіозного екс-ректора і екс-регіонала Петра Мельника.

І хоча необізнаний до кінця в тому, хто такі Петро Мельник і Володимир Карплюк, Віктор Петрович Мікулін схиляється до того, що те, що Петро Мельник весь час з’являвся на його зустрічах із депутами селищних рад Ворзеля, Гостомеля та Коцюбинського є випадковим збігом обставин, я впевнена, що це була спланована  піар-групою Володимира Карплюка акція, який імітує сварку з Петром Мельником, щоб дистанціюватися від нього і того злочинного режиму, який, як влучно сказала депутатка Ірпінської міської ради Марина Власюк на дебатах: “зробив із Карлюка людину”.

На “Українській правді” писали, що у 2010 році Скаржинський прийшов як креатура Азарова, а протеже Петра Мельника — Володимир Карплюк — випускник Податкової академії, посів друге місце.

Я, переконана, що ці появи Мельника є невипадковими, а сварка з Карплюком є нічим іншим, як грою, спрямованою на те, щоб відокремити Карплюка від одіозного Мельника та режиму, який він уособлює.

Я надто добре знаю Петра Мельника, щоб повірити у те, що людина, котра керується винятково прагматичними міркуваннями, могла піти проти того, хто має найбільші шанси посісти посаду міського голови (Володимира Карплюка), адже весь бізнес, який є у Мельника, пов’язаний з Ірпенем.

Отож, варто було лише раз Петру Мельнику сказати, що він підтримує Віктора  Мікуліна на посаду міського голови, як ця інформація була з космічною швидкістю рознесена по Приірпінню, але найактивніше її поширювали саме агітатори Володимира Карплюка.

Була придумана і причина такої гарячої підтримки (оголошена на Фейсбуку одним із членів команди Карплюка).

Це бажання Петра Мельника отримати сприяння у вирішенні його справи щодо поновлення на посаді ректора. Та ті, хто розпускає такі чутки, не з’ясували до кінця, що син Віктора Мікуліна, який є суддею Ірпінського міського суду, не розглядає справу про поновлення Мельника, а розглядає справу щодо хабаря у складі колегії із трьох суддів, в якій він не є головуючим.

Підозрілою є наполегливість, з якою Петро Мельник пропонує свою підтримку Віктору Мікуліну. Тиждень тому він біля години скромно чекав Віктора Мікуліна на лавочці біля штабу, щоб розповісти йому про те, як він постраждав від режиму Януковича, любить Порошенка і поважає Мирославу Свистович, і що нам треба зробити біг-борд, на якому Мікулін буде разом із Мирославою та Петром, — і тоді перемога гарантована.

Втім, попри всі його артистичність і запевняння, що за ним стоїть як мінімум 7000 виборців, йому не вдалося переконати Віктора Мікуліна взяти його у свою команду.

Навіть після того, коли Віктор Мікулін коректно попросив Петра Мельника не підтримувати його, той іще кілька раз намагався зустрітися з ним, і знову чекав його під штабом.

Така нав’язливість, як на мене, є надто підозрілою і, на мою думку, не може бути пояснена лише бажанням вирішити свої судові справи. Адже в Петра Мельника залишилися занадто хороші стосунки в судовій системі, починаючи з голови Ірпінського суду Людмили Саранюк і закінчуючи  тими, хто допоміг йому після втечі, яка сама по собі є кримінальним злочином.

Отже, Віктор Мікулін точно не є “останнім шансом”  Петра Мельника. Тому версія, яку розпускають прихильники Карплюка (мовляв, Мельник має судовий інтерес до Віктора Мікуліна) є занадто надуманою та примітивною .

Тому наполегливій підтримці Петром Мельником Віктора Мікуліна, всупереч його волі, є одне єдине логічне пояснення: підтримка Мельником Мікуліна — це проект команди Карплюка для того, щоб:

а) дискредитувати Мікуліна;

б) дистанціювати Карплюка від Мельника і злочинного режиму, який він представляє.

Я не знаю, кого насправді підтримують виборці, але гадаю, що Люди після Майдану змінилися, що вони прекрасно розуміють, чому людина, яка живе і має бізнес у Бучі, не займається меценатством і благодійністю в тому місті, де вона живе, а робить це сусідньому Ірпені. Хіба в Бучі не такі ж пенсіонери та інваліди? Чому, коли до нього приходить журналіст і пропонує виступити спонсором журналу, який виходитиме в Бучі, він каже: “Мене не цікавить Буча”.

Все дуже просто: не від щирого серця це робиться, а з однією єдиною метою — стати міським головою Ірпеня.

Такий собі підкуп виборців протягом 4 років — це відповідно до виборчого законодавства. А для бізнесмена — це довгострокова інвестиція, яка повинна принести великі прибутки.

Думайте…

Авторка: Мирослава Свистович, екс-очільниця міста Ірпінь, працівниця штабу кандидата на посаду міського голови Віктора Мікуліна