Про Євромайдан з-під Дебальцево

0

Авторка: Наталія Соколенко
Рівно рік тому, 21 листопада все тільки почалося і скільки нам ще працювати до “happy end” – ми не знаємо.

Але тепер точно знаємо, що наші хлопці зараз на Cході України відвернули трагічний фінал для нашої держави і народу.

Слова гімну “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”, які співали під час розгону мирного майдану студенти, стали не доповненням до урочистостей, а життєвим вибором і щоденним порядком для наших воїнів.

Тиждень тому разом із “демальянсівцями” Василем Гацьком і Зоєю Буйницькою я мала честь спілкуватися з нашими лицарями на передовій.

v_kontakte

Першим відвідали нашого однопартійця Олексія Кузьменка. Родина Олексія мешкає у Коцюбинському, а він воює за мирне небо у Дебальцево.

От яким пам’ятали його і ми, і односельці. Це Олекса – організатор травневої толоки  в Біличнаському лісі.

IMAG0795
Тепер він геть інший…

Тільки вийшли з автівки, тільки обійнялися з Олексієм, підбіг до нас чоловік у військовій формі і коротко сказав:

“Команда усім в окопи – гради”.

От біля окопів Олексія й розгледіли: заріс бородою, але обличчя, мова, погляд – все як у мирної інтелігентної людини.

v_kontakte

І таких тут – на передовій – багато.

У річницю Євромайдану Олексій Кузьменко близько 16:00 повернувся з виїзду – бойове завдання.

“Пройшов рік… Відбулися вибори до ВРУ і мені шкода, що люди так і не зрозуміли нічого. Обрали тих самих, а вон не спроможні змінити системи. До влади навіть пройшли екс-регіонали. Я радий, що Євромайдан відбувся і почалося піднесення, відродження нашої нації. Люди, які розмовляли російською і в яких була ностальгія за Радянським Союзом, почали багато що розуміти і згадали, що вони є українцями,” – говорить Кузьменко.

“На фронті у нас настрій бойовий. шкода, що нема команди йти в наступ і зачистити цю всю нечисть. Це єдине, за чим ми тут шкодуємо,” – резюмує воїн.

Хлопці ні на що не скаржаться. Питаємо: що ще треба? Відповідь інтелігентної людини: “Дякую, все є”.

Насправді, усі, з ким ми спілкувалися на блок-постах, не нарікали ні на що. Харчів вдосталь – волонтери забезпечили. Зброя старенька – знову ж таки разом з волонтерами ремонтуємо. Безпілотники, тепловізори – також потроху привозять добрі люди. У них тут одна печаль – не дають воювати.

Боєць добровольчого територіального батальйону Луганськ -1 бідкається:

“Не дають звільняти мій рідний Луганськ! А хлопці – спиваються. Вони ж вирішили віддати життя, ризикнули навіть родинами – ЛНР розшукує не тільки мене, щоб розстріляти, а й дружину й сина. І що? Нам не дозволяють наступати – стоїмо на блок-постах. Холодно, одноманітно, ось і спиваються деякі герої…”

На навчальних стрільбах цього підрозділу познайомилися із дівчиною – 23-річною луганчанконю Настею – вчилася стріляти з “калаша”, міномета і гранатомета. З-під балаклави випали дві косички. Не войовнича зовсім, але хоче відвоювати рідний Луганськ.

v_kontakte

Була з перших днів на луганському Євромайдані, потім у Самообороні, за тим опинилася у Києві і довго просилася до добровольчих батальйонів – кияни, харків’яни, дніпропетровці не взяли дівчисько.

А коли утворили земляки свій підрозділ, то їй вже не відмовили. Разом із Настею служать ще дві дівчини. У день нашого приїзду одна була на завданні із розвідгрупою, а друга на крайньому блокпості.

Побратими з Настею поводяться галантно – у кожного для неї цукерка, квіточка чи добре слово. Утім і одне до одного бійці Луганськ-1 звертаються вельми гречно.

Почула от таке:

“Сер Ланселот, ну куди ж Ви так поспішайте?”

Гул Градів удень – моторошний. Але вночі до цього гулі додаються криваві кольори – коли стріляють, все небо спалахує червоно-рожевим заревом. Це під Волновахою нас спинило.

На дорозі пригальмували кілька авт. Чоловіки, що їхали назустріч – просто з під вогню Градів- хрестяться, матюкаються, планують напитися з переляку.

Ми ж мусили проїхати ще кілометр вперед і повернути праворуч до останнього пункту нашої подорожі – блок-посту, де служить молодий киянин – захисник київської старовини та київських парків Vorteks.

Це, звісно, псевдо. На цьому блоку посту переважно його однолітки – хлопці 20-25 років. Чесно кажучи, вони зачаровують. Щось голівудське у цих чоловіках – високі, плечисті, усміхнені і … спокійні.

Вони так спокійно розповідають про Гради, про полювання на партизанів з ДНР, що проникають у їхню зону відповідальності:

“Знахабніли зовсім – по горілку сюди ходять. А ще на рейсових автобусах через наші блок-пости до дівок на гулянки їздять. Ми їх вираховуємо, знімаємо, передаємо нашим спецслужбам, а ті їх за кілька день відпускають,”- констатують бійці.

Тут же на блок-пості знайомлюся із колегою – журналістом-міжнародником з 5-го каналу Олександром Войтком.

sam

Ще кілька місяців тому він робив сюжети для програми “Вікно у Європу”, а тепер буквально захищає Європу від навали дикої Азії. Цей блок-пост крайній на трасі Маріуполь-Донецьк – далі російські військові і трохи місцевих сепаратистів.

– Воювати вони не хочуть – ані росіяни, ані місцеві. Наш наступ, коли він буде, буде успішним, – упевнені хлопці.

– А місцеве населення?” – питаю, – вони за кого зараз?

– Вони спершу зненавиділи Україну, бо Україна їх кинула на поталу терористам. Тепер зненавиділи і Росію, бо зрозуміли “кидок” з тим, що не буде тут російським пенсій, зарплат і всього іншого. Є з обіцяного тільки російське телебачення. Погано, що наша держава не бореться за їхні серця. Але ми тут на блок-посту боремося – ось брошурки для них звертали, роздаємо, заспокоюємо, розповідаємо, що ми – люди, а не карателі, а ті, які зруйнували ваші життя – звіри. Звіри-чужинці, яких треба вигнати з нашої землі.

v_kontakte

Гради замовкли, ми поїхали домів. Тут наш другий фронт – тиловий. Хлопці лишилися боротися за наш спільний happy end.

Авторка: Налалія Соколенко, журналістка та “демальянсівка”

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539