Герой, який загинув під Іловайськом

1

Автор: Олександр Мостовий

Владислав Геннадійович Стрюков, так звали того, чиє ім’я тепер – це ім’я героя на дошці пошани будинку в селищі Коцюбинському.

Він тут жив.

Життя Владислава було досить звичайне, з гідними життєвими цінностями, гарним вихованням, домашнім теплом та розумінням, яке йому всім серцем дарувала сім’я – дружина і маленька донечка.

sam

Дитинство пройшло в смт Коцюбинське. Тут він закінчив школу № 18, захоплювався бойовими мистецтвами та військовою справою, що згодом перетворилось на досить вагому частину його життя.

Дуже часто у близьких викликало захоплення та подив те, що Влад, ще малим хлопцем, натхненно гортав сторінку за сторінкою, книжку за книжкою. Він любив перечитувати історико-політичну літературу та книжки про військову справу та військову географію.

Вже дорослим Владислав любив багато читати  й художню літературу, але загалом так і лишився вірним своїм дитячим уподобанням – військовій тематиці.

Всі, хто був знайомий з Владом, добре знали, що одна з його найяскравіших відмінностей – це його золоті руки.

Особливістю було те, що завжди відчувалось вкладене серце та душа в речі, які він сам майстрував. Після закінчення школи, одне з його захоплень, стало його роботою. Він працював на Білицькій меблевій фабриці, де мав змогу створювати дивовижні меблі й навіть прикраси.

З часом, отримавши вищу освіту, робота з деревиною лишилось для нього як хобі,а основною роботою стала керівна посада в мережі магазинів “АРГО”.

На фронт пішов добровольцем, бо відчував, що це його громадянський обов’язок, що мусить використати всі накопиченні вміння та знання за призначенням.

sam

Зрештою, його досягнення у бойових мистецтвах та натхненне вивчення військової справи не лишилось не поміченим – керівництвом він був призначений командиром 3 відділення 2 взводу роти охорони спеціального підрозділу МВС України батальйону Донбас.

sam

 

На фронті його побратими відмічають, що Влад робив своїми руками багато корисних для служби речей, дивуючи потім всіх перешитими жилетами та покращеними елементами зброї.

У слав’янському коледжі наші силовики знайшли військові боєприпаси, які вироблені в РФ.

Тут був і наш коцюбинчанин Стрюков.

sam

Влад був справжнім чоловіком, з ним поруч завжди відчувався спокій. Ще з дитинства він показував свою відданість та бажання понад усе захищати, тих хто цього потребує. Дізнавшись про рішення Влада вступити до лав батальйону спеціального призначення, вся сім’я відмовляла його та благала не йти, але він, з одними й тими ж словами на вустах, пішов: “А хто, як не я! Хто вас захистить? Це моя війна! Пробачте”…

Товаришів по службі Влад звав братами, вони ж, в свою чергу, про нього казали, як про кам’яну стіну та мужнього бійця. Рідним та близьким він до останнього дня обіцяв повернутись, але обіцянку свою не дотримав.

Ранком 29.08.2014 року в с. Червоносільське, Донецької області поблизу м. Іловайськ під час виходу через так званий “зелений коридор”, про який було заздалегідь досягнуто домовленості, Владислава та безліч його побратимів було жорстоко розстріляно.

Немає більшої жертви, ніж самопожертва за ближніх своїх. Владислав загинув, захищаючи свою Батьківщину, сім’ю та нас з вами.

По собі він лишив нам найбільший скарб – свою донечку Іванну, яка дуже схожа на татуся та яка, вже поглядаючи на небо, розповідає нам, що її тато Герой, що він спостерігає за нею. Навіть зараз вже помітно, що в очах горить вогонь та частинка татусевої душі.

Слава Україні! Героям Слава!

Автор: Олександр Мостовий, коцюбинчанин

1 Comment

  1. Тамара Владимировна 26 Листопада 2014 at 00:07

    ” сулищі ” исправте! И в семье у него еще есть МАТЬ!

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539