Волонтерські будні у Країні Градів

0

Майже кожні вихідні наші їздять в АТО. Волонтерять. Для кожного свідомого українця тепер це справа звична, хоча ніхто в Україні у грудні й не згадував до цього про маловідомий День волонтера 5 грудня.

Більше того, після дня волонтера одразу йде День Збройних Сил України – 6 грудня, який до цього в Україні затьмарювало зрадянізоване 23 лютого.

Кажуть, що Україна би не витримала цієї війни, якби не волонтери, але самих лише волонтерів не достатньо, аби перемогти ворога.Тому до професійного свята наших хлопців ми й повезли чергові гостинці на фронт. 

Цього разу їхали двома бусами, в один все не вмістилося. До буса депутата Гостомельської ради Юрія Марчука з речами волонтери заледве влізли. З нами їхав волонтер з Києва – Ігор Стецина, боєць 72-ї бригади – позивний “Генерал” та французький фотограф Жофре, якого пограбували й він втратив всі свої світлини з зони бойових дій. В іншому бусі – волонтер та фотограф Іван Богдан з Києва та бучанець Сергій Сахацький.

У переповнену машину дозавантажили ще й берці від працівників Бучанської поліклініки. Бучанці збирали харчі: мама-активістка Ірина Влащук напекла домашнього хліба й її син Гліб спакував буханці на фронт.

Безымянный

Бучанець Сергій Броніцький спакував печиво та солодощі. А колумніст нашого “Сайту громади Приірпіння” Сергій Лисенко забезпечив нас талонами на пальне. Гостомельчанка Ірина Власенко передала кошти на тепловізор.

Долучилися і гостомельчани, які пакували рідним на фронт адресні передачі. Як завжди – допомогли жінки з “Комітету матерів Гостомеля”.

Безымянный

Підтримати бійців 72-х бригади вирішили традиційно й мої колеги-журналісти, зокрема, Олексій Висоцький, який передав на фронт харчі, розгрузки та молитовники.

Знайшлися політики, які дізнавшись від людей та через соцмережі про поїздку, теж захотіли долучитися. Екс-кандидат в нардепи від блоку Петра Порошенка Олександр Тигов та чинний нардеп екс-“регіонал” Ярослав Москаленко закупили теплий одяг та інші необхідні військовим речі.

Також, про тих, хто долучився до волонтерства, у своєму пості в соцмережі написав Сергій Сахацький:

Безымянный

Спершу заїхали до родичів гостомельчанина Ігоря, який стоїть біля Володарського. Йому передачу збирала вся вулиця. Також завезли Ігореві як він і просив картоплі.

Безымянный

Ігор щасливий, ледь не плаче. Не чекав, що його земляки так одразу відгукнуться:

“Особливо я вдячний 90-та літній бабусі за квашену капусту. Нема слів”.

Безымянный

Ігор небагатослівний, справжній патріот. Був на майдані – в одній із козацьких сотень. Стояв на одній варті із чинним нардепом знаним козаком Михайлом Гаврилюком.

Гостомельчанин здивований, що Гаврилюка в його окрузі обрали депутатом і пригадує, що той був дуже набожний.

Коли ми приїхали до наших, – тут саме святкували День Збройних Сил України. До столу хлопцям передали випічку від Тетяни Магери.

Безымянный

“Ми страшенно цінуємо те, що наші бійці зараз там на Сході захищають нас ціною власного здоров’я і навіть життя. І ми всіма силами намагаємось рівнятися на них: повірте, нам, дівчатам, не завжди легко розбиратися в бронежилетах і касках, але заради них ми стали чи не експертами в численних дуже чоловічих справах.

А ще з величезним задоволенням тимчасово ми стали майже професійними кондитерами, бо віддаємо цій справі багато безсонних ночей”, – говорить Магера.

“Поки вони стоять на передовій, ми придумуємо нові рецепти, хвилюємося, щоб було і смачно, і гарно. Найбільша нагорода за наші старання – це бачити на фото їхні щирі очі і усмішки на втомлених обличчях! Київська кондитерська сотня шле нашим воїнам свої солодкі вітання і чекає додому з перемогою!”, – додає жінка.

Один з хлопців у цей знаковий день був іменинником. У подарунок йому дісталася лялька від гостомельських дітей.

Безымянный

Розвозити подарунки та передачі військовим треба вдень, а сутеніє рано. Сутінки – це, як правило, початок обстрілів.

Бійці розуміють, що нам треба заховатися на ніч, але вони так скучили за земляками, що ані ми, ані вони не можемо до сутінків розпрощатися.

Хлопці показують свій побут. Ось це лазня у вантажівці. Головний тут – військовий з Криму, кримський татарин Олексій:

“Ще не все зроблено але бійці вже мають змогу помитися. Не вистачає трансформатору й світлодіоної лампи. Якщо є можливість дістати – будемо вдячні.”

Безымянный

Волонтери пообіцяли привезти наступного разу.

Олексій в АТО з першого дня:

“Я відмовився від ротації і жодного разу не був у відпустці. Моя війна закінчиться тоді, коли я повернусь додому – в український Крим. Туди де поховані мої предки”.

Далі поїхали під Волноваху – провідали хлопців у шпиталі й передали гостинці.

Безымянный

Заїхали до ірпінців  Юрія та Андрія, позивні Гуня та Гвоздь. Подарунки, як годиться, передали всій роті. Щойно вийшли – почався обстріл. Хлопці швидко скочили на БМП й гайнули в поле – погасити ворожі вогневі точки.

Безымянный

Ті, хто залишились з нами – заспокоювали. мовляв, справа звична.

Але далі цього блок-посту під вечір нас уже не пустили. Ночували у підвалі. Вночі чули, як лупили гради.

Хлопці ж – Іван Богдан та Сергій Сахацький поїхали під обстрілами до наших танкістів. Наші на передовій переконують – зброю мають і лише чекають від командування наказу йти у наступ.

“Ми держимо оборону, щоб не допустити прорив на Маріуполь. Щоб вони не вийшли на пряму трасу на Маріуполь. Це передова, перед нами більше нікого нема. Кілометр-два вони підходять до нас і обстрілюють нас. Ми зараз є першою лінією оборони,” – розповідає Андрій, позивний Гуня.

Зараз – лише відстрілюються.

Кілька днів тому від мінометного обстрілу постраждав сусідній будинок.

Безымянный

Місцевих мешканців залишилося мало але школи й дитсадки працюють. Одна з місцевих – Лариса, не збирається нікуди виїжджати, хоча й визнає, що роботи в місті немає і чи не щодня обстріли.

Не лякає її навіть те, що вона ризикує життям свого 7-ми річного сина – двічі він ледь не підірвався на міні.

На передову доправили маскувальну сітку від учнів бучанських шкіл № 1 та № 5.

Діти робили її власноруч.

Після обстрілів, – роздаємо подарунки. Здорові воїни, як діти, тішаться малюнкам та листам від дітей.

Безымянный

Польову пошту розвісили на стіни бліндажу, де солдатів зігрівають листи з попередніх поїздок.

Безымянный

Далі почали приміряти одяг. Підбирали по розміру берці.

Безымянный

Особливо тішились німецьким розгрузкам від нашого колеги Олексія Висоцького.

Безымянный

Неофіційна частина закінчилась випічкою від Тетяни Магери.

Безымянный

Та сирним пирогом..

Безымянный

Ніч застала нас у підвалі, ночували у спальниках поряд з військовими. Зігрівала солдатська буржуйка й собачка Жменьнка, про яку ми вже згадували.

Безымянный

Хоча з Ізваринського оточення Жменька вирвалась неушкодженою, проте тут потрапила під машину й забила внутрішні органи. Її доглядають хлопці. Кілька разів викликали ветеринара, який виписав їй ліки. Для неї у підвалі – єдиний диван.

Як і раніше Жменька попереджає про обстріли. Прокинулись від її скавчання і вибігли з Юрієм Марчуком з підвалу до наших, які стояли на варті.

“Спіть спокійно, стріляють не в наш бік. У нас все під контролем,” – гукнули нам хлопці.

Після цих слів спалось, як ніколи міцно.

Лише зранку помітили на спальниках штукатурку й зрозуміли, що хлопці нас просто хотіли вберегти. Вночі пострілювали.

На виході з укриття бійці зустріли нас в новому одязі. Ніч без втрат – найкращий ранковий подарунок.

Бійці підписали приірпінцям знамена.

Безымянный

Натомість ми їм залишили наше – 12-тиметрове від діток з Гостомеля.

Свої підписи і побажання залишали на прапорі учні школи № 13.

Безымянный

Далі рушили до Миколаївки. Там стоїть Ігор Домбровський. Телефоном він повідомив, що не зустрінеться з нами, бо має спецзавдання…

Якось ми розкажемо, де він був і чим займався, але на цей раз попросив не висвітлювати цю інформацію для загалу.

Йому залишили теплу форму, берці, харчі та сухий борщ, який для нього  приготував не абихто – бучанець Владислав Біляченко

Безымянный

Поки шукали Домбровського, бійці показували свою гордість – бліндажі.

Безымянный

Ось цей – двокімнатний.

Безымянный

Обігрівається ось такою буржуйкою.

Безымянный

Тут є навіть своя кухня.

Безымянный

Аби утеплитись – обшивали деревом і традиційно – дитячими малюнками.

Безымянный

Поряд – лазня. Тут банний день раз на тиждень.

Безымянный

На згадку – фотографуємось.

Безымянный

І далі їдемо в дорогу. На черзі – Ольгінка. Стандартно роздаємо берці, теплий одяг та продукти.

Зігріваємося разом з бійцями чаєм і закусуємо сиром від гостомельського підприємця.

Безымянный

Володимир – командир “Тунгузки” – розповідає про сенс цієї війни й про те, коли, на його думку, вона закінчиться.

Попри туман та ожеледь наші водії – Юрій Марчук та Іван Богдан – впорались на відмінно. Коли було шкварили гради – настрій піднімав нам усім француз Жофре, який українською не розумів анічогісінько.

Коли їли, жартували, що тут нема стегенців жаб – не сезон. Тому давали їсти вареники.

Безымянный

Додому забрали на ротацію 4-х бійців.

Безымянный

“Вдалося практично все. Єдине, в чому проблема, – не всі комплекти форм отримали, тому в цьому напрямку працюємо. По взуттю узули практично усіх, кого хотіли. Хлопці просять ще 2 пари – це для тих, які прийшли після нас. За великим рахунком спрацювали на 4+ по 5-ти бальній системі. Наступну поїздку плануємо на 26 грудня. Збираємо подарунки для військових до свят від учнів шкіл та мешканців нашого регіону”, – говорить Сергій Сахацький.

У facebook у групі Бригада – 72 хлопці вже виклали список потреб для наступної поїздки.

Безымянный

«Думаю, що ми могли би давно закінчити цю війну. Настрій у хлопців бойовий: вже відсіялися ті, хто не хотів служити, залишилися справжні патріоти, ті, хто піде до кінця. Відчувається братерський дух серед бійців. Все, що запланували, вдалося. Часу було обмаль, хотілось більше поспілкуватися з хлопцями. Тому незабаром збираємося ще. Скажу відверто, переповнює відчуття гордості за наших хлопців», – говорить Юрій Марчук.

А ми готуємо новорічну передачу на фронт.


БезымянныйАвторка: Олена Жежера, журналістка.

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539