Якщо є команда відвойовувати Дебальцево – йдемо!

0

Ми стояли на крайньому  блок-пості – Центральний (Чорнухіно). Це поруч з Дебальцево. Від нашої посадки за 800 метрів вже були сєпари. Час від часу вони підходили метрів на 150. Підлітали на БМП.

Коли почалось так зване перемир’я, нас обстрілювали.

Ввечері ми почали по команді збиратись. Десь близько 10-ї години вирушили в дорогу і те, що ми відійшли, вони не могли не помітити.

За годину стало зрозуміло, що не дарма – місце нашого блок-посту накрили обстірлами. Тобто затримка нам всім могла вартувати життя. Противник згрупував свої сили.

Ми не знали куди йдемо. Пересувались під обстрілами – гради, міномети, стрілкова зброя… Є 200-ті та 300-ті. Скльіки – невідомо. Наша група з Чорнухіно налічувала з півсотні вояків.


Безымянный

Ситуація така, що фото та відео ми взагалі не могли робити. Відстрілювались постійно, зістрибували з броні. Відходили з Дебальцево кількома колонами. То з’єднувались, то роз’єднувались. Тисли на газ і так прорвались.

Зранку в середу ми дійшли на військову базу Артеміська. Бойовий дух нормальний. Сьогодні всі вітають одне одного з днем народження, обіймаємося, телефонуємо рідним.

Зв’язку не було цілу ніч. не працював жоден оператор. Можна тільки уявити, що пережили наші рідні. Дружина з батьком молилися всю ніч. Я додзвонився до них лише близько 2-ї ночі і коротко повідомив, що живий. І далі треба було рухатись. Ніхто не знав куди йдемо. згодом стало зрозуміло, що в Артемівськ.

Проїздили через блокпости нашої нацгвардії. Дивилися на їхню броньовану техніку і розуміли, як нам такої не вистачало там. І там вона була вкрай потрібна.

Техніка була у нас геть стара і розбита. Тому не дивно, що під час прориву багато техніки довелося просто покинути. Вона не заводилась. Наші ГАЗи і БМП не можнапротиставититій техніці, яка є в сєпарів-росіян. У нас ніколи нема вчасно палива, запчастин. Тому навіть старе ми не в змозі як слід поремонтувати.

Відчуття зараз змішані. З одного боку добре, що прорвались і вижили. З іншого боку такий сум, що здали Дебальцеве, за яке люди віддавали життя і багато кого поранило. Тобто ми просто здали позиції.

Я вважаю, що треба було давати підмогу. І знаю, що нам багато хто відмовився допомагати. Нас мала змінити ще одна бригада, але вони не прийшли на підмогу. Напівдорозі, як мені відомо, звернули. І в результати Рідкобуд залишився сєпарам.

Більше того, раніше були моменти, коли треба було йти у наступ.

Так, там є мирне населення, яке підтримує сєпарів. Але б бачили Ви очі тих, хто підтримує нас, коли ми відступали. Образа в очах. Всі ж розуміють, що якщо здати Дебальцево, то не факт, що вони не підуть далі, не займуть інші міста.

Цей самий погляд я бачив і тут, в Артемівську.

Що робити зараз – мені важко сказати. Просто тут мало хто розуміє, що ми здали, а що ще утримуємо. Нам бракує інформації. Ми шкодуємо, що довелось залишати Дебальцеве, яке ми відвоювали і утримували. На скліьки я знаю, всі “опірники” залишили це місто.

Бойовий дух у нас нормальний. І скажу чесно, що більшість одностайна. Якщо є команду відвойовувати Дебальцево – йдемо!

БезымянныйАвтор: Олексій Кузьменко, коцюбинчанин та “демальянсівець”

 

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539