Громада Приірпіння

Є у селищі Коцюбинське під Києвом священик УПЦ КП Микола Тадейович Ільницький. Окрім того він – місцевий депутат Коцюбинської селищної ради . Низка ЗМІ показала його як благодійника, що прихистив людей із сходу. Після перших сюжетів він, до речі, отримав 1 мільйон від екс-міністра, яких переховується від правосуддя – Олександра Клименка.

Ільницький, користуючись своїм становищем депутата в рясі, намагається забрати в місцевої гомади будівлю, яка в БТІ офіційно зареєстрована як дитячий садок. У громаді добре знають, що він замість реабілітаційного центру влаштував бізнес – здавав приміщення дитсадка як готель, торгував секонд-хендом.

До розслідувань громади про бізнесмена в рясі мені є що додати, бо я був його адвокатом останні 10 років.

Ми познайомились на початку 90-х. Нас познайомив давній знайомий – Петро, лікар. Тоді наш головний герой в рясі –  був випускником духовної семінарії без зв’язків і без грошей, а при ньому певно ще була совість і порядність. Його називали  Ільницький Олег Тадейович .

Тепер же після зміни імені він став Миколою  Тадейовичем Ільницьким.

При зустрічі мій знайомий Петро мені сказав, що треба допомогти молодому священику зареєструвати благодійну організацію. Під час знайомства з Олегом Ільницьким, він мені сказав, що зі мною добре розрахується тільки треба трошки почекати. Я не питав про суму. Це ж священик і я вірив на першій зустрічі, що як священик сказав так і буде, розрахунок він зробить обов’язково. Безоплатно протягом місяця за рахунок власного часу підготував проект Статуту благодійної організації, пройшов масу погоджень у різних державних установах і зареєстрував благодійну організацію “Логос”.

Він не розрахувався, навіть не пообіцяв це зробити, посилаючись, що він  – бідна людина. Я після цього з ним припинив контакти.

У 2010 році,  до мене знову звернувся мій знайомий лікар і сказав, що треба зустрітись із отцем Миколою. Тоді, на його думку, Ільницький досяг вже великих результатів і вже точно, за словами знайомого, він зі мною мав би розрахуватись. На їхню думку, Микола Ільницький як селищний священик виріс і йому вже треба рухатися в бік Києва, завойовувати великі приходи.

А варто зазначити, що саме у 2010 році Ільницький і став депутатом Коцюбинської селищної ради і тоді ж він, певно, задумав залишити цю громаду заради більшого столичного приходу, але тоді це була наша з ним таємниця від Коцюбинської релігійної громади .

Як результат ми зустрілися і він пообіцяв, що скоро зі мною по всіх питаннях розрахується. Оскільки я протягом майже 7 років займався судовими справами з земельних питань у м. Києві, то він знав, що я володію певною інформацією стосовно вільних земльних ділянок у м. Києві під забудову, в тому числі для потреб релігійних громад.

При зустрічі зі мною Ільницький запропонував мені оформити відповідні документи на одну з відомих мені вільних земельних ділянок  у м. Києві за цільовим призначенням для будівництва культового комплексу.

Щойно буде рішення Київради по землевідведенню у столиці для храму – він пообіцяв мені дати 10 тисяч доларів. Цю інформацію про вільні земельні ділянки ніхто у Київраді Вам не дасть, оскільки вона безпідставно є закритою від громади.

Протягом 2-х років такої роботи було знайдено  мною три  вільні земельні ділянці у середині житлових мікрорайонів (для достойного приходу). Потім я створив релігійну громаду, і дотиснув нарешті Київраду до того, щоб дали 26 соток на Дарниці.

Прекрасне місце з-поміж висотних будинків – приход віруючих був би чималий, а це відповідно і доходи. З Коцюбинським, словом, не зрівняти. Всього цими питанням, виходить, я займався безкоштовно в інтересах Миколи Ільницького протягом п’яти років. За цей час я не мав можливості додатково працюватиі жив виключно на пенсію, оскільки весь час був зайнятий підготовкою різних документів (зараз їх на вагу приблизно 50 кілограмів!) і по декілька днів треба було їх розносити у різні кабінети, в тому числі треба було приходити і на особисті прийоми до чиновників.

Знаючи мій плачевний матеріальний стан (пенсія), цей “жлоб” в рясі не хотів зі мною розраховуватися, маючи величезні неоподатковані прибутки.

Потім Київрада проголосувала за підготовлені мною документи про надання дозволу на розроблення проекту землевідведення на земельну ділянку площею 0,26 га під забудову культового комплексу. Отримавши рішення Київради з цього питання і надавши його йому, я попросив його розрахуватися за всю роботу по цій громаді :  реєстрацію релігійної громади, і за оформлення цієї земельної ділянки і за реєстрацію “Логоса”.

Ільницький мені при зустрічі заплатив 250 доларів за реєстрацію “Логоса” і 200 доларів за реєстрацію нової релігійної громади і оформлення ділянки. Тобто мої 5 років роботи і хождінь по кабінетах отець оцінив у 200 доларів.

Казав, щоправда, що кінцева сума з того, що він може надати – це 1 500 доларів, та й то протягом року. Але так і не сказав якого року чи 2015 чи 20120  року.

По приїзду в основну його штаб-квартиру  в селищі Коцюбинське я побачив, що встановлено паркан довкола колишнього дитсадка, який він приватизовує – гранітний. Вартість такого паркану складає не менше 15 тисяч доларів США. Побачив реставрований 2-х поверховий будинок з обладнаними номерам під євростандарт, куди вкладено десятки тисяч доларів США, а для мене як раз 10 тисяч доларів США немає за 5-ти річну кропітку і результативну роботу.

А це церква його в селищі Коцюбинське, де він мав би правити і на яку він в людей збирав гроші – недобудована.

Я знав, що він ще й у протиправний спосіб продає різні речі з  числа  гуманітарної допомоги, яка передбачена виключно для безкоштовної передачі людям, які її потребують чи певній категорії громадян за цільовим призначенням ( на яку заборонена продажа ) зі своєю жінкою Лесею Ярова (Лариса Чижик).

Продавалася цією групою бізнесменів  (Ярова – Ільницький) також гуманітарна допомога медичного призначення. Найнятий ним секретар (молода і пишна за статурою жінка) робила переклад з англійської на українську найменування медичної продукції і  вносила їх у прайс-листи для покупців. Коли ця жінка  при мені  стала цікавитися кому йде гуманітарна допомога медичного призначення, то він її просто вигнав без оплати за проведену роботу.

“Жлобська” натура сімейства Ільницьких і Ярової проявилася навіть у тому, що я запропонував Миколі Ільницькому дещо з медичних препаратів передати нашому спільному знайомому лікареві Петрові, але Леся тоді не дозволила. Так само були коляски для інвалідів, радіоі відеоапаратура та інше, але все це пішло за призначенням основного розпорядника дружини Лесі , в їхніх особистих інтересах.

Я був у приміщенні селищної ради, де є інформація, що Микола Ільницький  проживає на Софіївській Борщагівці у приватному будинку. Він там ніколи  не проживав і проживає. Він живе із жінкою – Яровою Олесею ( так вона підписується у оголошеннях про секонд-хенд), сином  разом  її батьками на Борщагівці у Святошинському районі м. Києва у об’єднаній  4-кімнатна квартира (дві 2-хкімнатні об’єднали в одну). Для маскування своїх гріхів з Яровою від Законів Божих, він офіційно шлюб не реєструє і про це не повідомляє Київському Патріархату та релігійну громаду селища Коцюбинське.

Ця його жінка була колись депутатом Голосіївської райради (Леся Чижик).

До того ж, Микола Ільницький як гріхооблудник  на правах мусульманина, а не православного священика , крім зазначеної родини має ще одну незареєстровану  сім’ю , яку також матеріально повністю забезпечує. Це його перше юнацьке кохання і ця перша жінка живе в Самборі – Львівська область. Вона старша за нього десь на 10 років і від гріховного спілкування  з нею він  має сина –учня старших класів загальноосвітньої школи.

Ця жінка народила тоді, коли Ільницький був на навчанні у семінарії. Про це він у Патріархат не повідомляв і про це там невідомо. Невідомо і про те, що Микола Ільницький за обставин утримання жіночого гарему  він живе  не по Біблії , а по мусульманському Корану- багатожіноцтва. Може він і пройшов мусульманський обряд – обрізання, але  цього не знаю і в підрясники не заглядав.

Для мене це все дивно він ніби за вірою православний , а фактично мусульманин , бо має неофіційно без Божого погодження дві жінки , що за Законом Божим це називається гріховний блуд. З такою моральною репутацією навряд чи він має право бути духовним пасторем нашої громади чи громади в селищі Коцюбинське. Це питання кадрове і відноситься до компетенції Київського патріархату, де я думю зроблять відповідні висновки, оскільки там невідомо Святішому Патріарху Київському і Всієї Руси-України Філарету про наявність у його підлеглих гріхооблудника та можливо іновірця мусульманина.

Я знаю , що Ільницький за походженням поляк і звертався до мене щодо того, як оформити карту поляка сину. Він його хотів усиновити, щоб хлопець міг отримати карту поляка. Парафія, звісно, того не знає. Про усиновлення він дуже детально мене розпитав, але, видно, поїхав сам вирішувати це питання, бо мене не залучав до цього.

Хотілось також сказати і про те, що , бізнесмен в рясі Микола Ільницький достатньо багата людина і може собі дозволити придбати нерухомість у елітному місці Києва . Так, окрім цієї 4-х кімнатної квартири у Святошинському районі м. Києва (де він постійно проживає), у священика-депутата Ільницького є приватна квартира на Печерську – районі мільйонерів.

Вікна цієї квартири як раз виходять на бульвар Лесі Українки. Я займався конфліктними питаннями  по цій квартирі в суді і був також у цій квартирі. Колишній власник з ним судився, бо вийшло так, що Ярова Леся, як я зрозумів уже потім, увійшла у протиправну  змову з брокером і оформили  цю квартиру на Ільницького (як на квартиру, на яку було накладено арешт). Це була квартирна афера Лесі Ярової.

Коли я побував на першому засіданні суду , то я відчув, що екс-депутатка Голосіївської районної ради м. Києва Ярова Леся (Лариса Чижик) до цього причетна. Але Ільницький заперечував її причетність до криміналу, коли я його про це розпитував. Я запропонував Ільницькому направити по цьому факту матеріали до міліції для відкриття кримінального провадження стосовно винних осіб, в тому числі і Лесі , але на наступний день після його спілкування з Лесею від заборонив мені займатися цією справою і відкликав мене як захисника з цієї справи. Тобто це може свідчити про те, що Леся причетна напряму до цієї афери.

Ця квартира є зараз власність Ільницького, про що свідчать надані документи : договір купівлі продажу і витяг з державного реєстру. У них є довірений нотаріус , через якого все це було оформлено.

Окрім квартири на Печерську у приватній власності у нього є ще і  земельна ділянка під забудову загальною площею 15 соток в с. Бузова по вул. Поляна Лісова, 25  Бузовської сільської ради у Києво-Святошинському районі. Я теж займався  судами по ційділянці , бо на неї теж був накладений свого часу арешт, оскільки він отримав акт ( таких як він було кілька осіб), а потім стало відомо, що рада за це рішення нібито не голосувала, бо це не було відображено в протоколі. У подальшому Микола Ільницький повернув ділянку Бузівській сільській раді і для отримання ним  цієї уже вільної земельної ділянки  потрібно було знімати тепер уже  з державної власності арешт.

За проханням Миколи Ільницького і за згодою Бузовської сільської ради мені було надано довіреність по якій  я представляв інтереси в суді по зняттю арешту з даної земельної ділянки .  Потім відбулося ще одне рішення Бузовської сільської ради, яким було надану згоду Миколи Ільницькому на розроблення проекту землеустрою. За ухвалою Києво-Святошинського районного  суду Київської області  арешт з ділянки зняли і потім він  її ооформив на себе у приватну власність. Розрахунок за проведену роботу зі мною він здійснив символічно – 500  грн, а інші пообіцяв пізніше, хоча те пізніше так і  не наступило до цього часу. Я ще вірив йому як священику, але йому треба було вірити ще з першого факту “кидка”, в чому я тепер і розкаююсь. З такого бізнесмена-священика треба отримувати тільки попередню оплату – інакше обмане . Після тривалих спілкувань з ним я точно впевнений , що це професійний “кидало”, а не священик.

Ще один кидок по земельних питаннях: за завданням Миколи Ільницького протягом 5 років я займався пошуком у  м. Києві  вільних земельних ділянок для будівництва храмового комплексу, де був би настоятелем Микола Ільницький  і потім займався формуванням релігійної громади та її  юридичною реєстрацією.  Микола Ільницький пообіцяв мені після видання рішення Київської міської ради про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою у Даницькому районі м. Києва розрахуватися зі мною за всю роботу, але до цього часу після  видання такого рішення, розрахунок не зроблено. Він знову все зробив не  по справедливості згідно  Закону Божого як священик, а як “кидало”.

Тепер я розумію, що якщо він далі піде в Дарницький район м. Києва , то жителі району  точно взнають бізнесмена Ільницького , знаючи його таланти “кидали” не тільки  з публікацій в Інтернеті і тому я вирішив відкрити ще й цю його сторону протиправного таланту. Тому це розповідаю громаді Київської області і м. Києва.

Створені і вистраждані мною документи на нову релігійну громаду, якій виділили в Дарницькому районі 26 соток я не віддав йому, хоча він їх від мене вимагає. Життя покаже хто правий:  я чи Олег (Микола) Ільницький – “кидало” і депутат в рясі.

Автор: Микола Аршинов, адвокат