Громада Приірпіння

28 жовтня в Ірпінському міському судді відбулося одразу два судових засідання – політична партія “Нові обличчя” та очільник партії Володимир Карплюк (так, той самий, який 67) подали позов проти журналістки Громадського руху ЧЕСНО Ірини Федорів.

Карплюку та його партії не сподобалась стаття “Нові обличчя – загроза для Києва та області”, що 12 травня 2015 року була оприлюднена на сайті ЧЕСНО, а згодом з’явилась і на Громаді Приірпіння. Не сподобалась настільки, що вони вимагали вилучити статтю з мережі Інтернет. Але по-порядку.

Спершу позовні вимог зводились до такого. “Нові обличчя” вимагали спростувати те, що готуються взяти участь у виборах, та що їх очолює мер Ірпеня та забудовник Володимир Карплюк. Згодом юристи Карплюка доповнили свої вимоги іще одним пунктом – спростувати назву статті, мовляв, загрозою політична сила не є і не може бути. Однак, мабуть, вирішили, що й цього мало – під час судового засідання 22 вересня наголосили, що недостовірною вважають усю статтю.

Щодо позову Карплюка – то тут обмежились вимогами спростувати кілька тверджень: що Карплюк був протеже Петра Мельника, що він вибудував мережу місцевих ЗМІ та що задекларував 67 квартир. І якщо із протеже та місцевими ЗМІ в ході судового засідання багато суперечок не виникло, то декларація мера Ірпеня за 2013 рік обговорювали довго.

У цивільному кодексі України є стаття, яка передбачає, що журналіст, який поширив недостовірну інформацію, зобов’язаний її спростувати (ст. 277). При цьому, журналіст відповідатиме лише тоді, коли буде встановлено, що поширена ним інформація є недостовірною. А тут потрібно розрізняти факти та оцінки. Так, коли мова йде про події чи факти, їх можна підтвердити або ж спростувати. Оціночні судження не можуть бути правдивими чи хибними, адже це власні враження, переконання, припущення, критика чи оцінка дій. Правдивість чи хибність оцінок не можна встановити, а отже вони не підлягають спростуванню.  Це означає, що притягнути до відповідальності можна лише за поширення неправдивих фактів.

Так от – “Нові обличчя” стверджували, що вони не загроза та вимагали це спростувати. Натомість таке формулювання є власним переконанням журналістки, яка, вивчивши становлення політсили, прийшла до такого висновку. Те саме стосується і твердження про те, що Володимир Карплюк – протеже Петра Мельника. Однак представниця Карплюка наполегливо вимагала доказів на підтвердження цих думок. І байдуже, що є журналістські розслідування на Українській правді, в Українському тижні та на Інсайдері, де чітко зазначено, що Володимира Карплюка підтримував Петро Мельник. Але політик чомусь  не подав до суду проти цих видань.

Суддя Дмитро Чернов відмовив Карплюку та його політсилі у задоволенні позовних вимог.

Значення цього судового рішення надзвичайно велике, і річ не лише у тому, що журналістку Ірину Федорів не змусили нести юридичну відповідальність за вираження власних поглядів. Воно підтверджує, що критика влади можлива, і місцевим журналістам не слід відмовлятися від публікації своїх матеріалів з тієї причин, що це може не сподобатись комусь у владних кабінетах.

У 1988 році судді Верховного суду США сказали: “Якщо в нашому конституційному сузір’ї є якась нерухома зірка, то це той факт, що жоден державний посадовець – чи то високого, чи то низького рангу – не може наказувати, якою має бути загальноприйнята думка в питаннях політики, патріотизму релігії тощо, або примушувати громадян словом чи ділом доводити вірність цій думці.”

Хочеться вірити, що свобода слова стане нерухомою зіркою і в українському конституційному сузір’ї.

Авторка: Галина Чижик – юристка Інституту Медіа Права, активістка Громадського руху ЧЕСНО