Громада Приірпіння

Мы патриоты, потому что любим свои земли. Мы патриоты и не продадим себя за зелень. За Украину, как за мать, готовы рвать на части. Но… Жить МИРНО, всё что нужно нам для счастья. (Wellni «Патріоти»).

Рівно рік назад мій чоловік прийшов додому! Прийшов з війни… Прийшов і розгубився… Думками він був ще там, ночами снилась зона АТО, часто телефонував своїм бойовим побратимам, вони розмовляли все про ту ж війну. Згадували, щось обговорювали, про щось домовлялись…

Дехто з них навіть був у нас в гостях. Сергій прекрасно розумів, що потрібно шукати роботу, приділяти час маленькому сину (який народився через три дні після його мобілізаціі), уже 5-річній доньці та дружині…

Але все-одно, повністю був там, був з тими, хто ще продовжував боронити нашу землю.

Найтяжчим виявилась війна тут, в тилу. Хлопці були шоковані тим, що абсолютно нічого не змінилось. Бюрократи і казнокради як сиділи на своїх місцях так і сидять. І всім начхати на тебе, на твої права, на соціальні гарантії… І після цієї “біганини” по кабінетах і “вибиванню” пільг, наші хлопці зібрались і вирішили створити спілку, щоб в подальшому хоч чимось допомагати учасникам АТО та їхнім сім`ям.

20 квітня 2015 року було офіційно зареєстровано ГО “Спілка учасників АТО та громади Приірпіння”. Головою організації обрано мого чоловіка Муквича Сергія.  Організація має свою печатку та статут. Основною метою організації є захист законних інтересів своїх членів в органах державної влади та місцевого самоврядування. Але найголовнішим для нас залишається допомога та турбота про тих, хто зараз на передовій!

Спочатку, ми розраховували на власні сили та можливості наших друзів. Перша поїздка в зону АТО, тепер уже як волонтерів, була десь у травні 2015 року, тоді вже демобілізовані хлопці ( Богдан Хомич, Діма Похальчишин та Сергій Муквич) відвозили плівку для бліндажів та продукти харчування. Женя Тимчук зголосився відвезти хлопців на своєму авто в зону АТО. В Богуславі до наших приєдналися ще два бійця-волонтера зі своїми “девайсами”. І так по-трошку, по крихті, ми кожного разу їхали до наших Захисників. Адже для них дуже важливо, що про них пам`ятають та турбуються!

Завдяки нашим друзям та їхнім рідним, бійці отримали багато чого необхідного.

Сім`я Грішиних забезпечила воїнів класнючими берцями, пуско-зарядним пристроєм та запчастинами до автомобіля Range Rover, що знаходиться у зоні АТО.

Віктор Михайлович Кудина, який уже довгий час мешкає у Великій Британії, та його родина допомагають нам різноманітним екіпіруванням (каски, розгрузки, берці, підсумки, військова форма, кітеля, рюкзаки, спальні мішки, ліки тощо). І коли ми, нарешті поспілкувались і познайомились з ним у скайпі, то він розчулився, аж до сліз. Тому, що йому дуже “болить” за нашу Україну та її синів.  Сергій Кудина, разом зі своїми співробітниками допомагають медикаментами та засобами особистої гігієни.

Дмитро Шевчук та його родина теж завжди допомагають. А після того, як Діма відвіз вперше допомогу хлопцям на передову, то йому просто “дах зірвало”, він так перейнявся потребами бійців. А потрібно практично все. Від зубної пасти до генераторів. Особливо тим, хто на справжній передовій і куди волонтери рідко приїздять. Дмитро написав лист-звернення, з проханням допомогти бійцям, керівництву заводу “Антонов”, та, на жаль, там до більшості достукатись важко, бо душа у них болить зовсім за інше…

Хлопці намагалися щомісяця їздити на передову і кожного разу зі шкіри лізли, тільки б їхати з наповненим авто. Та наші можливості не безмежні, а потреби бійців залишаються. І з кожною поїздкою їх все більше і більше. Тоді ми і вирішили, що без допомоги небайдужих громадян нам просто не обійтись! Тож почали публікувати пости в соціальних мережах, багато Коцюбинчан відізвалось, та й не тільки Коцюбинчан.

Та особливо, нас згуртував та примусив повірити в себе і у власні сили – Руслан Догадаєв. Боєць “Правого сектору”, волонтер і медик.Починаючи з 4-ою сторінки там майже вся історія його волонтерської діяльності з перших вуст).

Ми познайомились з Русланом наприкінці 2015 року і з тих пір жодна наша поїздка в зону АТО не обходиться без його допомоги! Майже половину того, що ми вантажимо в авто, то його старання (засоби особистої гігієни, смаколики, спальники, запчастини для техніки, особливо, бійці тішаться сухими супами та борщами – це все він надавав кожного разу… та ще багато іншого).

Якось, Руслан зателефонував Сергію і сказав, що має подарунки для діток наших Коцюбинських Захисників і потрібно надати кількість та вік дітей. Власними силами та силами небайдужих громадян, ми склали списки діточок і вручили їм подарунки, які привіз Руслан.

Чесно кажучи, батьки та діти були дуже здивовані, що до них прийшли незнайомі люди, вручили подарунки і нічого за це не просили, окрім фото. Одні запитували: “А що ми Вам винні?”, інші “А це, що вибори скоро?…” Це таке приємне відчуття – дарувати радість, просто так!!! Дякую, Руслане, що надав нам таку можливість!

На нашому шляху траплялося багато різних людей, думок, ставлень до нашої діяльності. Одні схвалювали, інші не розуміли і намагались відмовити. Чули ми у свою адресу і не зовсім хороші відгуки. Від цього нікуди не дітись. Таке було, є і буде завжди. Завжди будуть задоволені і навпаки. Завжди будуть байдужі і ті, що останнє готові віддати на добру справу. Та ми повинні об`єднати наші зусилля. Тільки разом ми подолаємо всі труднощі і поборемо зло. Зібрати волю в кулак і переступити через свої амбіції, принципи і образи. Ми, перш за все, повинні пам`ятати про своїх дітей! Уже сьогодні нам треба збудувати стійку платформу, на якій в мирі, любові та злагоді, наші діти будуть будувати своє майбутнє. Ми повинні потурбуватись, щоб майбутнє наших з вами дітей було кращим, ніж наше теперішнє! А наша старість кращою, ніж старість наших батьків! Адже, всі ми живемо заради кращої долі наших кровинок, заради кращого майбутнього!

Слава Україні та її Героям!!!

Авторка: Єва Муквич, коцюбинчанка і дружина учасника АТО