Громада Приірпіння

Одного разу я зайшла до під’їзду й побачила коробку для збору батарейок. Багато років ця проблема хвилювала лише мене. Відповідні пункти збору я організувала у селищі Коцюбинське й вивозила батарейки на утилізацію.

Згодом, я побачила, що з’явилися оголошення про те, що недопалки слід кидати в урну. Я зрозуміла, що в будинку з’явився хтось новий, кому так само, як і мені не байдужий світ, в якому живуть всі, але на зміну якого в більшості просто нема часу. Як виявилося, з сусідньої вулиці Пономарьова переїхала до нас на Меблеву Олександра Куцан. Вона жила в селищі 6 років і ми просто жодного разу не перетиналися.

Тепер вже не я одна організовувала толоки в лісі.

Пані Куцан привезла з Одеси урни (там дешевші) і встановила їх поблищу будинку, перестелила лінолеум в ліфті, зайнялася прибиранням прибудинкової території.

Я була така щаслива, бо зрозуміла, що є достойна заміна й ця людина зможе балотуватися в депутати, хоча сама Куцан тоді навіть про це не думала. Оскільки я перейшла в Громадський рух ЧЕСНО, щоб передавати досвід розбудови громадянського суспільства по всій Україні, то своїм виборцям я мала знайти достойну заміну.

Дійсно, є дуже багато в громаді хороших, компетентних людей, які можуть прислужитися, але які не розуміють, як зайти в політичну систему, з ким в неї заходити й який механізм роботи. Наша робота їх кристалізувати, навчити й дати необхідний ресурс та інструмент для того, щоб їхнє бажання допомагати громаді було реалізоване максимально ефективно. Це налагодження системи соціальних ліфтів. Разом з цим має бути запущена система соціальних сміттєбаків – механізм недопуску до влади тих, хто грабував і грабує нашу громаду.

Я пам’ятаю, як я прийшла до сім’ї пані Куцан й говорила з ними про необхідність входу в систему. Наголошувала на тому, що в неї є всі необхідні компетенції, щоб очолити комісію ЖКГ й працювати на громаду, налагодивши роботу комунальної служби в усьому селищі. Дуже важливо проговорити це не лише з людиною, потенційним кандидатом, а й з родиною. Саме родина у роки депутатства стає опорою, саме родина має зрозуміти, чому їй доведеться відмовитися від частини сімейного часу, який раніше нероздільно належав членам родини на користь громади.

Куцан погодилася йти в депутати. Родина дала їй такий шанс і я родині дуже вдячна за розуміння. Вона не пройшла. Це вибір людей, деталі наслідків якого у цій публікації я не маю бажання обговорювати. Тут варто зазначити лише одне, зробивши цей вибір громада втратила часовий ресурс. Все решта – можна виправити.

Але навіть, якщо в людини нема депутатських повноважень, а є бажання змінювати світ, то вона і без мандату зробить все, що задумала. Моя сусідка не тільки зробила моніторинг роботи УЖКГ, аналізує роботу КНС, двірників, домоглася ремонту в під’їзді.

Вона зробила наш життєвий простір унікальним і творчим. На Меблевій 11-б на 2 поверсі оселилися Сімпсони.

Кожен день вони спускають зранку з дітьми в садок, в школу, а вихідними – гратися на вулицю. Діти в захваті. Скільки б не білили стіни на 1 поверсі, а шини від коліс велосипедів залишаються постійно. Тим більше, що свій транспорт завозить сюди дітвора.

Тепер у нас на 1 поверсі цвітуть сакури, росте бамбук.

З-поміж листя бамбуку граються панди.

Вхід до ліфту зробили тематичним. Навпроти ліфту інший вид транспорту – рікша.

До свого дня народження, коли я вийшла з квартири, то побачила ось таке дерево.

“Ми довго думали, що Вам намалювати. Ви захищаєте ліс і це дерево для мене символ того, що у вас в голові,” – сказала мені тоді Куцан.

Дерево це дійсно дуже сильний символ. Я тішуся, що його подарували не лише мені, а й консьєржам. Цей малюнок на 1 поверсі став для мене символом нашої боротьби за ліс, бо за кожним посадженим і незрубаним деревом в нашому регіоні стоять десятки людей, які роками захищали ліс. Це наша громада – громада Приірпіння. Все, що ми, дорослі, збережемо і примножимо зараз – успадкують наші діти.

У себе на поверсі Олександра облаштувала цілу паркову зону.

Біля дверей у неї вмостився кіт.

Там, де раніше паркували велосипеди й лишалися сліди від обпертих ручок – тепер птахи.

Навіть на даху й там зробили малюнок. Сову розфарбовував син Олександри – Дмитро. Який, як і мама соціальноактивний організовує Belichi-Cup  – змагання зі спортивного орієнтування.

Під совою, яка сидить на дереві, у нас на даху стоїть мультиплікаційний герой – їжак.

На самому вході до нашого під’їзду – доволі романтичний малюнок. Він завжди змушує згадувати, з якими б думками ти не прийшов додому, що сім’я і любов – це головна цінність.

І лише сильна сім’я дозволяє тобі жити і творити для громади, бо без її підтримки це нереально. Коли ходимо в гості до сусіднього під’їзду, то там теж кипить творча робота – розмальовують стіни.

Біля ліфту теж транспортний засіб і ліхтар.

На вході до сусіднього під’їзду у тому ж стилі, що й у нас намальовані силуети. Це символ дружби, якою дорожить кожен мешканець нашого будинку.

Я завжди любила маленькі громади. Там, де люди приїздять не просто поспати, щоб зранку гнатися через садок-школу в офіс й ввечері прибігати, щоб зварити їсти і заснути. У цьому плані мені завжди подобалося смт Дашава (Львівська область, Стрийський район), де я проводила дитинство. Там громада маленька й дуже дружна.

Коцюбинське – унікальне.  У жодному мікрорайоні Ірпеня чи Києва такий рівень кристалізації людей неможливий. А близькість до столиці дає нам більший ніж в інших населених пунктах рівень освічених людей, родини яких мають достойну роботу, а відтак необхідне фінансове забезпечення. Саме ці фактори й дають можливість людині розкритися й волонетерити на громаду.

Те ж саме робить і мій сусід Євгеній Вєліканов, керівник ірау, який запровадив новітні технології у нас в селищі. Я завжди казала, що система попередньої влади зазнає поразки від того, чого вона прагне якнайбільше – від новобудов. Новобудови поблизу столиці будуть населяти реалізовані, освічені люди, які в один прекрасний день створять критичну масу.

Зараз ми маємо шанс знайти кілька десятків компетених людей, які мають час та бажання розвивати господарство селища й слугувати громаді. Що мене тішить в розвитку нашої громади, що збираються люди з абсолютно різними сильними компетенціями: юристи, економісти, господарники, комунікаційники, менеджери, і т д. За останні 5 років громада виросла. Хтось може тепер ходити по судах в інтересах громади, хтось зробити фінансовий аудит діяльності попередньої влади, хтось моніторить роботу у сфері УЖКГ, хтось відповідає за чистоту в селищі, громада створила своє видання й сама його фінансує й це справді ЗМІ громади, яке не узурповане чиїмись бізнес-інтересами, і що найголовніше – є управлінець, довкола якого це все згуртоване.

У 2009 році активісти починали майже з нуля. Результат, який у нас є зараз, це надпотужна модель громадянського суспільства, яку, як би не складалися історичні умови, тепер у нашій громаді буде дуже важко комусь поламати.

Мене АТОвець Ігор Домбровський (у нього дуже сильні стратегічні і польові компетенції) завжди вчив, що треба кристалізувати людей, вчити й об’єднувати. Ті, кого суспільство кристалізувало першими, мають тепер виконати роль клею – виявити і склеїти сильну громаду. Я більш, ніж певна, що кожен член територіальної громади (без винятку) може принести людям користь. І уявіть, що б вже могли ми зробити, якби з пані Куцан нам зустрітися років 6 тому, коли вона переїхала в селище?

Своїм студентам я завжди розповідаю, як в школі я не розуміла, чому Діоген шукав Людину вдень зі свічкою з-поміж людей. Це дуже сильний образ.

Ми теж шукаємо Людей. А коли з’являються Люди, які якісно можуть виконувати різновекторну роботу, з’являється час і ресурс для того, щоб планувати стратегічне бачення розвитку громади. А все, заради чого ми живемо – це наші діти, які мають жити у кращому й добрішому світі, ніж ми.

(Кожен може допомогти проінформувати сусідів про події в селищі. Для цього створенаспеціальна картка Приватбанк 5168742349662738 оформлені на надійну активістку Олександру Валеріївну Куцан. Звіт про кошти, які нададуть громадяни, та витрати – будуть оприлюднені після друку. Кожна гривня – це дві газети. Допоможіть сусідам дізнатися правду, щоб не помилитися на виборах знову – прим. ред.)

Авторка: Ірина Федорів, журналістка та коцюбинчанка