Громада Приірпіння

Коцюбинець-режисер Олександр Жуковін відкрив театральний сезон у селищі. Театр  Sintez-Style зробив постановку п’єси Миколи Ердмана “Самогубець”. За життя драматурга п’єсу так ніколи і не ставили в театрі. Для Коцюбинського це була перша вистава за десятки років.

“Про виставу стало відомо десь за місяць. Оскільки подія такого масштабу була вперше, то для нас було важливо допомогти розпродати всі квитки. Долучалися і волонтери, і депутати. Ми клеїли афіші, у соцмережі зробили низку постів. Ірпінцець-архітектор Юрчак зробив спецкавер. Зробили смс-сповіщення для коцюбинців завдяки системі, яку організував волонтер Євгеній Вєліканов. Розказували мешканцям на вулицях. Як результат – повний зал людей,” – розповідає Тамара Лисак, помічниця депутата Андрія Скіпальського.

Те, що приїде театр, мене дуже надихнуло. За останні роки у нас не те що театру не було, комісія з питань освіти не засідала понад 5 років. Розвитком культури мало хто цікавився. Як корінна мешканка селища у цьому столітті я взагалі не чула про те, щоб у нас в Будинку культури відбувалася вистава такого рівня. Як правило, всі культурні заходи завжди організовуються до офіційних свят. Останній рік, щоправда, були ще народні гуляння на Масляну та Івана Купала. На тому й все.

Ми переживали, що квитки можуть не розійтися. Але вже за тиждень до вистави стало зрозуміло, що вона відбудеться. Я вважаю ціну за квиток у розмірі 60 гривень – символічною. Не буду казати, скільки треба заплатити за квиток у Києві. Але, щоб доїхати до театру й назад доведеться витратити одній людині десь 15 гривень, якщо їхати громадським транспортом. А тут все поруч і за таку ціну, яку може дозволити собі кожен.

Будинок культури переповнений людьми, у фойє працює буфет… Публіка веде світські розмови. Всі в очікуванні… У повітрі атмосфера прекрасного і не звичайного. Приємні молоді люди перевіряють квитки, допомагають зорієнтуватися з місцями та бажають гарного перегляду. В залі  – майже всі місця зайняті!

Люди всі у піднесеному настрої. На виставі були присутні Коцюбинська селищна голова Ольга Матюшина, яка ініціювала виступ театру в селищі й відвідала захід зі своїм батьком. Також були представники депутатського корпусу із сім’ями.

І ось на сцені з’явився режисер-постановник Олександр Жуковін. Він поділився з нами своїми переживаннями, адже для нього виступ в місцевому Будинку культури був не абиякою відповідальністю, тому що виставу дивилися його односельці.

Звернення режисера перед виставою в моєму житті було вперше. Це додає неповторної атмосфери. І от нарешті згасло світло. Всі принишкли. Вистава почалась.

Перша сцена хоч і про події столітньої давнини, але до болю нам всім знайома – в оселі відключили світло! Молода пара, яка проживає в комунальній квартирі, вночі обговорює сімейні проблеми: чоловік не працює, думки про утриманство гнітять його. Посварившись із дружиною через ліверну ковбасу, чоловік вирішує покінчити життя самогубством. І, як виявилось, його смерть стала вигідною багатьом у суспільстві.

Серед героїв п’єси були представлені різні персонажі: і підприємницький ловелас Калабушкін, і поціновувач марксиського порядку Єгорушка, який ніколи не п’є, хіба що “за маси”, і піп, і жінки легкої поведінки, і улесливий представник інтелігенції.

В антракті глядачі в залі ділилися враженнями. Казали про те, що деякі герої дуже схожі на наших односельців, а проблеми, які піднімала п’єса Ердмана – не чужі нам всім, хоча з часу написання твору пройшло майже 100 років. Протягом вистави глядачі дуже жваво реагували на представлені ситуації, в різних місцях різні люди не могли стримати сильний сміх, кожен реагував на близький йому момент, і як виявилось, таких подібних ситуацій ми й зараз маємо досить багато. Глядачі зазначали, що не було б так смішно, якби не було так сумно.

У залі були присутні вчителі, які в одному з акторів впізнали свого учня, він грав Єгорушку.

Головний герой зрештою усвідомив, що хоч життя може видаватися огидним і нестерпним, але треба жити.

Це п’єса про те, чому ми залишаємося жити, хоча все, що відбувається в суспільстві, слабку особистість може штовхнути на самогубство, про відносини влади і людини, про свободу особистості, якою б непривабливою ми цю особистість не знаходили.

Це – бунт “маленької” людини проти гігантського механізму придушення та утисків.

У кінці вистави зал аплодував стоячи. Глядачі кричала “браво”, “молодці”, “дякуємо”.

Також привітали Олександра Жуковіна з ювілеєм – 16 листопада він відсвяткував 50 день народження.

Вітаємо прекрасного і талановитого нашого односельці, пишаємось і бажаємо йому многая літа, а також на прохання всіх глядачів, з якими я спілкувалась після вистави, а також тих, що коментували у соцмережі, обов’язково ще не раз показувати вистави в нашому Будинку культури.

Глядачі залишали не лише коментарі, а й писали цілі пости на сторінці режисера Жуковіна.

На виході із зали нас зустрічали актори, глядачі під враженням сюжету та гри цих талановитих молодих людей дуже емоційно дякували.

Вже на вулиці під Будинком культури люди старшого покоління згадували, що колись, коли були підлітками, вони так само приходили до клубу дивись кінофільми та вистави, а потім так само стояли на вулиці і ділилися враженнями. Дуже добре, що у всіх з’явилася потреба і розуміння того, що Будинок культури має стати осередком культурного життя і розбудови сильної громади Коцюбинського.

Ми всі вдячні Олександру Жуковіну, теарту Sintez-Style, волонетрам та ініцаторам цього заходу в Коцюбинському за отримані враження і за те, що в нашому селищі нарешті відбулося те, чого, як виявилося, потребувала громада десятки років.

Авторка: Олена Сокотюк – член комісії з питань освіти, голова депутатської групи “Приватний сектор”