Громада Приірпіння

Першого вересня цього року моя донька має іти в перший клас. Як мама майбутньої першокласниці я вирішила зробити ґрунтовний огляд шкіл Ірпеня, тих, що знаходяться зі сторони центру міста. Чому териториально тут – все просто, це ближче від дому.

Одна з шкіл, яку я буду вивчати, це школа № 17. У мене на меті дізнатися про всі плюси і мінуси навчання тут.

Ця школа побудована у 1969- му році. Територія навколо школи величезна але все занедбано – майданчика нема, територія, відведена під заняття спортом, взимку біля школи створюється басейн, а вікна спортзали нагадують кадри з фільмів жаху.

Для того, щоб не робити висновки лише на моєму суб’єктивному баченні я провела опитування, щоб зібрати відгуки батьків. Для мене було шоком, що більшість, перш ніж заповнити анкету, просили мене дати письмову обіцянку про нерозголошення їхніх імен, мовляв, бояться наслідків для своїх дітей.

Обіцянки, звичайно ж, я дотримаюсь, але мені дуже сумно від того, що в демократичній країні люди бояться висловлювати свої думки вільно. Тому, місію комунікатора я взяла на себе і пішла із скаргами батьків на відверту розмову із директором 17-ї школи. Цікаво, що він скаже на зауваження з опитування.

Нашу розмову й відповіді на питання можна переглянути у моєму відео огляді.

Перша проблема – це перенавантаження дітей. На домашні завдання вони витрачають від трьох до шести годин на день. Вже в перших класах на тлі втоми звертаються до лікарів.

Директор школи Віталій Дерев’яненко, який на посаді директора працює вже 30 років, вважає, що в першу чергу це проблема навчальної програми, яку треба змінювати на державному рівні. А нарікання на вчителів, які, за словами батьків, не вивчають повністю тему, залишаючи це на плечі батьків, він вважає можливими на адресу молодих спеціалістів, які вийшли тільки зі студентської лави.  Насправді ж, більшість батьків вважає, що якраз молоді вчителі більш ефективні, адже стара гвардія викладає радянськими методами і не має мотивації розвиватися і навчатися.

Виходить, що директор не знає справжньої позиції батьків, або не хоче знати, адже він також є представником старої гвардії. Можна нарікати на програму навчання, яку треба міняти, так її треба міняти, але від вчителя докорінно залежить якість навчання.

У мене є приклад учителів-новаторів, які знаходять можливість втілювати свої сміливі ідеї в життя. Наприклад, вчиталь зарубіжної літератури Ірпінської школи № 3 Леся Харитоненко.Вона постійно експеремнтує із нестандартними формами викладання матеріалу та є автором та розробником навчально- розвивальних ігор в галузі початкової освіти:

“Це можуть будуть і уроки-квести, або робота в групах. Все залежить від учителя. Можна будь-який програмовий матеріал прив’язати до будь-якої форми”, – розповідає вчителька.

Як бачите, зробити навчання радістю можливо, навіть в умовах української державної школи. А завдання директора і управління освіти дати можливість на це такому вчителеві. Адже, здебільшого, в колективі вони білі ворони.

“Чесно? Складно впроваджувати. Особливо, коли ти один такий у колективі. Тому що треба тягнутися іншим вчителям до таких вчителів. Я би хотіла, щоб управління міста та управління освіти підтримували таких вчителів”, – говорить пані Леся.

Єдина проблема, що за чинним законодавством директор не має повної свободи в питаннях підбору якісного вчительського складу. Адже, на роботу приймає, а також звільняє місцеве управління освіти. Отакий парадокс, хоча за якість результатів навчання відповідальний саме директор.

За словами директора Київської школи № 38 Сергія Горбачова найбільша проблема із звільненням непрофесійного вчителя.

“Зробити це на власний розсуд директор не може, єдиний законний шлях – написання догани, на підставі не виконання посадової інструкції. От тільки більшість радянських вчителів чудово вміють “виконувати посадові інструкції”. І при цьому – не поважають дітей, не забезпечують якісних знань, проводять нудні уроки, не вміють налагодити співпрацю з батьками тощо. Але формально – все чудово. Догана? За що? Все ж виконується за посодовою інструкцією. Головне – процес”, – розповідає Горбачов.

Наступне болюче питання 17-ї школи – переповнені класи. Кількість дітей просто вражає – вона сягає 42-х дітей в класі.

Голова правления школи ГО “Освітня Платформа” Олег Соколов, який відкрив в Ірпені  установу для додаткової освіти дітей та молоді, вважає, що переповнені класи – це пряме порушення прав дітей:

“Всі хочуть дуже швидко вирішити якесь питання, свято вірячи, що рішення можна купити. Можна дати хабар і твою дитину посадять 43-м в класі. Я б, напевно, таких батьків не привітав, тому що на своєму особистому прикладі, на прикладі своїх дітей, ми потрапили в ситуацію, коли нас було 40 чоловік в класі. Що це означає? Це означає, що у педагога є одна хвилина на одну дитину, це якщо він не пояснює матеріал і не перевіряє. Що таке 1 хвилина? Ми приходимо в школу, маємо 7 уроків в класі з 40-ка дітей і всього-лише 7-8 хвилин педагога в день для однієї дитини. У цих умовах ми змушені констатувати, що це просто трата часу і просто пряме порушення прав дітей”.

За санітарно-гігієнічними нормами в класі має бути не більше 30 дітей. Постає питання, чому, приймаючи більшу кількість дітей, в школах свідомо порушуються ці норми, а, отже, ставиться під ризик здоров’я дітей, вчителя і якість навчання.  

“Наш мікрорайон забудовується дуже швидко. На сьогоднішній день є в мене вже дві чи три паралелі, коли не “А”, “Б”, “В”, а “Ю”, “Я” і при чому дріб такий, або інший. В 2014 році ми зросли на чотири класи. В минулому році на сім класів. На наступний навчальний рік у нас вже кількість дітей на 13 перших класів! І єдина надія, хоч ця проблема вже не буде вирішена до кінця – це добудова школи, яка розпочнеться в цьому році. Але при тому, що вже 22 класи йдуть у другу зміну, через рік ми повернемося до тієї самої проблеми, що неможливо буде вмістити дітей навіть у дві зміни. Тоді виникне питання про третю зміну”.

Як відомо, у сусідній Бучі діти вже навчаються в школах у три зміни, окрім того, там вже запровадили так звані “мобільні класи”, що простою мовою означає навчання дітей на коридорах.

Думаю, питання вирішувалося б набагато швидше, на державному рівні, якби директор на чолі із батьками учнів, які бажають вчитися в 17-й школі, але не можуть тут розміститися за санітарними нормами, оселилися в мерії, під кабінетом міського голови. Можна було б навіть організувати на першому поверсі клас для першачків, адже там, на відміну від 17-ї школи, ремонт вже зроблено.

І наврядчи самі держслужбовці здають на це кошти, так як це заведено в наших учбових закладах у вигляді поборів з батьків. А те що стосується довгоочікуваної добудову 17-ї школи, то за планом її мали б розпочати ще в минулому 2016-му роцу. Але грошей із бюджету не було виділено.  

За словами директора, брак класів – не єдина проблема переповненої школи. Через те, що діти вчаться в дві зміни маємо проблему із відповідністю парт віку школярів.

“Розміри й висота парт одна. Кінчається урок, а повинні зайти інші діти. Як я жартуючи кажу – так, перші класи, взялися дружно за парти й вийшли в коридор, а ви, старші, дружно взялись за парти і зайшли. Ну, так не може бути.

Ми поцікавилися в лікарів, якою має бути парта для нормального навчання дитини.

“Парта повинна відповідати зросту дитини. снують 5 категорій парт, в залежності від зросту. Проблема полягає в тому, що коли дитина з ростової категорії постарше пересідає за парту, яка за розміром менша, порушується анатомічне співвідношення органів, таких як судини, трахеї, можуть виникати скарги з боку дихальної системи, можуть виникати скарги з боку серцево-судинної системи, головні болі, підвищення тиску, вегето-судинна дистонія. У віці від 10-ти років до 17-ти відбувається інтенсивний ростовий скачок і якраз цей вік є фактором ризику порешення постави – сколіоза або кіфоза”, – розповідає лікар вертебролог Анатолій Корнутяк.

Директор школи також жаліється, що молоді фахівці в школу працювати йти не хочуть. Їх не приваблює мала зарплата та відсутність хоча б службового житла.

Вчитель деморалізований. А хороші вчителі краще підуть працювати в приватну школу чи коледж, аніж в звичайну школу. А якщо ще вчитель з іншого міста, то лише за найману кімнату йому доведеться викласти не менше 2-х тисяч грн., а це майже вся місячна зарплата молодого педагога.

Заступниця Ірпінського голови Наталія Семко каже, що рада це питання вирішує.

“Ця проблема уже вирішується, перед цією сесією було рішення по програмі – і престижність, і доплати до зарплати вчителів 50%. Тобто, вже є механізм, яким ми можемо управляти і надавати допомогу нашим вчителям в зарплаті. Це перше. Друге – це гуртожиток, який зараз.. робиться ремонт. Він знаходиться на Рубежівці, на 40 кімнат. Так як це далеченько і в рпінь треба доїжджать, зараз ведем переговори по транспорту, щоб автобус там забирав і сюди їх привозив і щоб це було комфортно для наших вчителів”, – обіцяє Семко.

Заступниця також сказала, що рада запускає в цьому році програму соціальне житло і планує надавати квартири освітянам.

Що ж, побачимо, наскільки обіцянки близькі чи далекі від реальності.

Продовження буде.

Авторка: Маріель Славська, громадський діяч, мешканка Ірпеня.